6. Типові помилки педагогічної техніки вчителів-початківців:

 невміння щиро поговорити з учнем, його батьками;

 невміння стримати або, навпаки, виявити гнів;

 невміння подолати невпевненість.

Основні недоліки у голосі:

 безбарвність мовлення;  монотонність;  брак навичок виразного читання.

Індивідуальні недоліки у мовленні:

 нечітка дикція;  невміння знайти оптимальний варіант гучності.

Усі ці недоліки (помилки) заважають педагогові ефективно взаємодіяти з учнями. Вони свідчать про необхідність удосконалення педагогічної техніки.

7. Внутрішня техніка вчителя.

Самопочуття педагога не є його особистою справою, оскільки його настрій відбивається і на учнях, і на колегах, і на батьках дітей.

Кожне слово педагога не лише несе інформацію, а й передає ставлення до неї.

Досягти оптимального внутрішнього стану у педагогічній діяльності важко, оскільки сама вона надзвичайно емоційно напружена.

Педагогічна діяльність  “це робота серця і нервів, це буквально щоденна і щогодинна витрата величезних душевних сил. Наша праця  це повсякчасна зміна ситуацій, що викликає то посилене збудження, то гальмування”.

(Сухомлинський В.О. 100 порад учителеві // Вибр.твори: В 5т. –К., 1976. – Т.2. – С.246).

Учитель повинен уміти зберігати працездатність, володіти ситуаціями для забезпечення успіху в діяльності і збереження свого здоровя.

Для цього у собі потрібно розвивати:

 педагогічний оптимізм;

 впевненість у собі як в учителеві; відсутність страху перед дітьми;

 уміння володіти собою; відсутність емоційного напруження;

 наявність вольових якостей (цілеспрямованість, самовладання рішучість).

Усі ці якості характеризують психологічну стійкість у професійній діяльності.

В основі психологічної стійкості у професійній діяльності  позитивне емоційне ставлення до себе, учнів, праці.

Мажорний тон колективу сприяє успішному просуванню до мети, подоланню труднощів.

Учителеві треба вміти грати, причому не лише зовні. Доброзичливий вираз обличчя потрібний не лише для того, щоб налаштуватися на мажор; він створює хороший настрій, збуджуючи центри позитивних емоцій. При такій грі прийоми поведінки закріплюються і характер змінюється.

Порада! Якщо поганий настрій не відступає, слід змусити себе посміхнутися, утримати кілька хвилин посмішку і подумати про щось приємне… Поганий настрій почне розмиватися… Ви заспокоїтесь, і до Вас повернеться притаманний Вам оптимізм.

Якщо ми зовні не виявляємо негативних емоцій, це не виключає їхньої згубної негативної дії. На грунтіпостійних негативних (емоцій) реакцій розвиваються різноманітні захворювання! Для їх нейтралізації потрібні не просто гальмування, уникнення ситуацій, що викликають негативні стани, а й розрядка негативних емоцій за допомогою утворення вогнищ захисного збудження, якими можуть бути музика, спілкування з природою, працетерапія, читання книжок (бібліотерапія), гумор. Допоможе й розумне захоплення спортом, що дає “мязову радість”. Доречною є й танцювальна терапія.

Названі способи (впливу) важливі не лише тому, що допомагають зняти напруження, оптимізувати настрій, а й тому, що дають можливість залучити учнів до духовних цінностей, близьких учителеві, навчаючи їх керуватися такими самими способами.

До чинників, що сприяють підтриманню бадьорого стану вчителя, належить і увага до естетики одягу, що, на думку А.С.Макаренка, є елементом артистизму, гри, яка забезпечує внутрішню підтягнутість та духовну мобілізацію.

Нормальним тоном учителя має бути мажор.

Першим елементом внутрішньої техніки є регуляція емоційної сфери  формування емоційної стійкості у професійній діяльності. Для цього потрібно дотримуватись мажорного тону, виховуючи у собі доброзичливість і оптимізм.

Для регуляції самопочуття важливо звернутися й до вольової сфери. Є 2 шляхи вольового впливу: звернення до власного почуття обовязку; контроль власного фізичного стану.

7.1. Звернення до власного почуття обовязку у звязку з усвідомленням соціальної ролі професії, ціннісними установками.

Механізм впливу:

 гальмування власних дій, які не збігаються з переконаннями, надзавданням;

 збудження активності у напрямку досягнення обраної мети життя і діяльності.

(Формула вчителя: “Я мушу це зробити, бо це моє завдання!”).

7.2. Непрямий шлях який здійснюється через контроль власного фізичного стану.