Основні положення засобів логіко-емоційної виразності читання
Оскільки ЗЛЕВЧ є головними в загальній теорії виразного читання, то читцю необхідно знати їх теоретичні положення і методику практичного використання. Саме в такому плані двох завдань має проходити процес засвоєння ЗЛЕВЧ, бо без знань кожного компоненту виразності та їх зв'язку неможливо правильно, відповідно до змісту тексту, ефективно використати їх на практиці.
Проте і сам процес засвоєння і використання ЗЛЕВЧ залежить від певних завдань, які потребують:
1. У плані засвоєння теорії:
а) глибокого розуміння закономірності зв'язку компонентів виразності між собою;
б) розуміння і дотримання принципу процесу засвоєння і використання ЗЛЕВЧ;
в) досконалих знань сутності мовного такту;
г) досконалих знань сутності кожного компоненту виразності.
2. У плані практичного використання:
а) досконалих знань і навичок членування тексту на мовні такти з розумінням мовного такту як однослівного чи багатослівного поняття;
б) досконалих знань і навичок визнання логічних наголосів (тактових й головних) в єдності з мелодикою і темпом;
в) усвідомлення міміки і жестів.
У такім плані розкриватимуться основні положення ЗЛЕВЧ.
Закономірність зв'язку компонентів виразності між собою
Активна діяльність ЗЛЕВЧ як сукупності органічно пов'язаних компонентів виразності виявляється тільки при розумінні й дотриманні читцем закономірності їх зв'язку між собою. Інакше вони втрачають свою дієвість і перетворюються на самоціль. Знати закономірність зв'язку всіх компонентів виразності між собою якраз і зумовлюється тим, щоб надати їй дієвості, позбавити пасивності, а читця – інтуїтивного підходу до їх використання.
Закономірність зв'язку всіх компонентів виразності читання створюється мовними тактами. Вони органічно пов'язують між собою паузи, логічні наголоси, мелодику, темп і вказують на такі системостворюючі відношення між ними:
1. Паузи через мовні такти ведуть читця до розуміння тих понять (простих однослівних і складних багатослівних), з яких складається загальний зміст речення, а в єдності з іншими компонентами – до правильного розкриття і відтворення змісту тексту: Тієї ночі /шалений лютневий вітер/ дув з моря.
Без єдності з іншими компонентами виразності паузи тут (вони позначені вертикальними рисками) указують тільки на три окремих поняття: йдеться про ніч, вітер і море, але не розкривають справжнього змісту речення. Отже, потрібна участь логічних наголосів.
2. Логічні наголоси за допомогою уже визначеного складу мовних тактів і через кожний зокрема висувають на перший план окремі слова, важливі у смисловому і чуттєвому значеннях: Тієї ночі /шалений лютневий вітер/ дув з моря.
Проте для розкриття загального змісту речення і цього замало, хоч і розкриті в ньому поняття і важливі для змісту слова (вони підкреслені рискою знизу). Ще треба визначити головний логічний наголос серед усіх уже визначених (тактових), який би завершував загальний зміст речення: Тієї ночі /шалений лютневий вітер/ дув з моря.
Однак і цього замало, хоча й знаємо вже, що йдеться про те, звідки саме дув. лютневий вітер тієї ночі, отже, з моря. Словом «моря» завершується загальний зміст речення (воно підкреслене двома рисками знизу). Речення ще треба мелодично оформити.
3. Мелодика за допомогою уже визначеного складу мовних тактів і через кожний зокрема підказує загальнотональне оформлення речення і водночас прикрашає наголошені слова найрізноманітнішими відтінками наших почуттів (радістю, злістю, смутком, захопленням, гордістю, повагою тощо).
Тієї ночі /шалений лютневий вітер/ дув з моря.
Загальний тон речення, як бачимо, потребує у першому і другому мовному тактах висхідної мелодики, а в останньому спадної (вона позначена стрілочками) і водночас вираження деякої настороженості через наголошені слова. І все-таки для повноцінної передачі змісту речення в контексті й цього замало. Потрібен ще відповідний темп читання.
4. Темп за допомогою уже визначеного складу мовних тактів і через кожний зокрема пришвидшує чи сповільнює процес читання речення, бо підказується змістом.
У цьому випадку контекст, зі складу якого взято речення, не потребує тактових змін темпу. Загальний темп читання звичайний, поміркований.
Розглянутий приклад у дії всіх компонентів виразності читання є свідченням того, що без мовного такту компоненти позбавлені зв'язку і правильно спрямованої дії. Імпульс до активної і цілеспрямованої їх взаємодії дає мовний такт і, таким чином, останній закономірно зв'язує всі компоненти виразності між собою, чого не можна забувати при розкритті й відтворенні змісту будь-якого мовлення.
Принципи процесу засвоєння і використання ЗЛЕВЧ
Відомо, що 1) зміст і структуру ЗЛЕВЧ становлять паузи, логічні наголоси, мелодика і темп у послідовній єдності через мовні такти, 2) через виразність мовних тактів (поняттєву, логічну, тонально-тембральну і темпову) передається зміст кожного речення «чужої», записаної мови чи твориться і передається зміст власної спонтанної мови і, таким чином, через взаємозв'язок речень між собою передається і зміст цього тексту чи власної завершеної і спрямованої на слухача думки.
Оскільки ЗЛЕВЧ у своїй єдності компонентів виразності виконують дві функції: сприяють розкриттю змісту тексту і допомагають відтворити той зміст для слухачів, то процес засвоєння і практичного використання їх не повинен порушувати такої закономірності. Треба розпочинати процес не з будь-якого компоненту виразності, а тільки з членування тексту на мовні такти, а це означає – з правильної розстановки пауз логіко-пунктуаційного і логіко-інтонаційного характеру, тобто пауз, які збігаються з розділовими знаками і які поза ними.
Дотримання такого принципу вивчення і використання ЗЛЕВЧ дає правильне розуміння послідовної дієвості ЗЛЕВЧ і позбавляє читця інтуїтивного, підходу до використання їх на практиці.
Мовні такти, їх значення для процесу читання, мовлення
Важливість мовного такту для процесу читання; мовлення в тому, що він тісно пов'язує між собою всі компоненти ЗЛЕВЧ і таким чином виразно передає зміст тексту. Справді, зміст безпосереднього мовлення, читання слухачі сприймають не окремими словами, як це ми бачимо на письмі, а групами слів, які тісно пов'язані між собою за змістом. У цьому легко переконатися, виголосивши будь-яку довгу фразу, не порушуючи логіки, і потім так, щоб кожне слово виділялося:
Ой ти (,) мати (,) Катерино, / що ти з нами ізробила! /
Що край гарний / та веселий / та й занапастила.
Ой / ти, / мати, / Катерино, / що / ти / з / нами / ізробила! /
Що / край / гарний / та / веселий / та / й занапастила.
У першому випадку фраза звучить правильно і зрозуміло. У другому – навпаки: акцентовано, малозрозуміло.
У мові художніх творів, як і в побутовій, мовні такти можуть складатися не тільки з групи слів (двох, трьох і більше), а й з одного окремо взятого слова, навіть однієї літери. Н-д:
Я / — перша квіточка весни,/
я / — пролісковий цвіт. //
Я / пережив зимові сни /
і знов родивсь на світ.
(М. Познанська)
Окремі слова-такти і навіть літери-такти у фразі несуть смислове навантаження. Мовний такт «я», тричі повторюваний, є уособленням весняної квітки проліска, яку читач пізнає через розгорнуту авторську характеристику.
Для кращого сприйняття змісту речення і цілого твору кожний мовний такт, який би він не був за своєю складністю, відділяється від іншого зупинкою (паузою).
Отже, мовним тактом називається слово чи група слів, що вимовляються від паузи до паузи і становлять окреме однослівне чи багатослівне поняття загального змісту речення.
Розуміння суті мовного такту допомагає читцеві не тільки правильно розкривати і передавати зміст тексту, а й усувати поширену таку ваду читання, мовлення, як квапливість. Крім цього, звичка дотримуватися зупинок між: мовними тактами виховує витримку і створює сприятливі умови для вдумливого читання, а в складних поширених реченнях і великих періодах зупинка сприяє техніці виголошення тексту. На місцях зупинок читець має можливості поповнити чи відновити запас повітря в легенях, зробити вдих.
Отже, щодо виразності творення власного спонтанного мовлення, розкриття і відтворення змісту писемного мовлення (тексту) читцеві, мовцю необхідно досконало знати процес членування тексту на мовні такти і саму їх сутність, а також добре ними оперувати під час безпосереднього читання, мовлення.
Членування тексту на мовні такти здійснюється за допомогою пауз (синтаксичних і логічних).
Паузи
Дуже важливо, щоб мовець умів глибоко вникати у зміст кожного прочитаного речення і розкривати його за допомогою різних способів читання, зокрема пауз.
Паузою (від лат. раusа – зупинка) називаємо зупинку між мовними тактами, окремими словами й між складами слів. Відповідно до змісту, почуттів і намірів висловлення (словами тексту чи власного), а також обставин місця і часу, в яких здійснюється це висловлення, паузи поділяються на: синтаксичні, логічні, психологічні, віршові та фізіологічні. У ряді теоретичних праць і методичних посібників з виразного читання прийнято поділяти паузи на логічні, психологічні та ритмічні (віршові). Окремі автори (Г. В. Артоболевський, Б.С. Найдьонов, Т.Ф. Завадська та ін.) справедливо виділяють ще й фізіологічні паузи. Читця-артиста така класифікація пауз задовольняє, бо має лише одне значення. Він враховує різновиди пауз під час підготовки тексту до читання, оскільки вони збігаються в основному з розділовими знаками, і це полегшує аналіз тексту. В процесі безпосереднього читання тексту така класифікація пауз практичного значення для читця-артиста не має, бо він читає напам'ять і спирається не на розділові знаки, а на внутрішньо пережитий ним зміст твору, який і диктує йому відповідні паузи.
Що ж до вчителя-читця, який має справу з виразним читанням у школі, така класифікація потребує ще й синтаксичної паузи. Учитель, на відміну від читця-артиста, не завжди читає твори напам'ять, а в основному з тексту, і розділові знаки як «графічні сигнали інтонаційних рухів» мають для нього потрійне значення. По-перше, допомагають розкрити зміст кожної фрази при попередній роботі над текстом; по-друге, служать наочним показником виразності в процесі читання і, по-третє, є одним з важливих наочних прийомів навчання учнів виразності читання під час роботи над текстом. Оскільки не всі розділові знаки у фразі можуть, як уже було зазначено, збігатися з паузою, а пауза у фразі може функціонувати не тільки на місці розділових знаків, а й там, де їх немає, на паузу, таким чином, покладається два функціональні завдання: 1) чисто логіко-емоційне: функціонувати у тому місці фрази, де немає розділових знаків, і 2) логіко-пунктуаційне: функціонувати у фразі на місці розділових знаків. Назвемо її синтаксичною паузою.
Синтаксична пауза. Членування тексту на мовні такти, отже й розстановку пауз, нам підказує в основному сам автор за допомогою розділових знаків. Тому, працюючи над текстом твору, необхідно з особливою увагою ставитися до синтаксичної структури мови автора, добре усвідомлювати значення кожного розділового знака. Крапка, знак питання, знак оклику завжди відповідають паузам, оскільки відділяють одне від одного висловлення з закінченим змістом. Інші розділові знаки (крапка з комою, тире, двокрапка, три крапки, дужки) теж відповідають обов'язковій паузі. Що ж до коми, то вона потребує особливої уваги. Як і інші розділові знаки, кома збігається з паузою, але досить часто можна спостерігати, коли за правилами пунктуації кома обов'язково потрібна, а пауза не робиться. Це є свідченням того, що «між пунктуацією немає повної відповідності. Інтонація членує мову значно детальніше і точніше, ніж пунктуація».
Отже, виникає потреба вміти визначати, де за правилами пунктуації кома потрібна, а пауза не робиться. Розглянемо такі приклади.
1. Перед звертанням, якщо воно стоїть усередині або в кінці речення, н-д:
— Здрастуй (,) Понеділку! – привітався (С. Вяльял).
— Не в тім річ (,) пане... (Франц. нар. казка). ...А ти відповідай: «Дякую (,), дядино, я не голодний» (І. Багмут).
Вимова звертання в єдності з попередніми словами пояснюється усталеною традицією вимови: слово-звертання зливається з попередніми словами і створює з ними одне багатослівне поняття, один мовний такт. У прикладах звертанням завершується поняття, мовний такт, а в межах мовного такту пауза недопустима. Якби ми захотіли висловити думку так, щоб звертання стало окремим мовним тактом, окремим поняттям у межах речення, то прийшлося б ставити його на початок висловлення:
— Понеділку! / Здрастуй. / — привітався.
–– Пане,/не в тім річ...
...А ти відповідай: «Дядино, / дякую, / я не голодний».
Кома в таких випадках не знімається і пауза обов'язково потрібна. Вона свідомо розділяє два поняття для кращого сприйняття слухачами загального змісту фрази.
У тексті звертання нерідко припадає й на середину мовного такту, н-д:
І вставай (,) сину (,) рано—раніше від усіх (Укр. нар. казка).
Дядина запрошуватиме: «Бери (,) Миколко (,) м'ясця» (І. Багмут).
— Як зробив це (,) хлопче (,) ти? (С. Пушик).
У таких випадках коми знімаємо з обох боків звертання. В сумнівних випадках треба звертатися до теоретичного способу членування тексту на мовні такти.
2. Після вигуку, який своїм змістом нерозривно пов'язаний з наступними словами, н-д:
— Ах (,) так! Ну гаразд, ти вже скоро дізнаєшся, що таке зима (О. Бунець).
— Ой (,) як не гарно! — розгнівалася бабуся (У. Сенченко).
— Ох (,) і зголоднів я! — пищить Круть (Укр. мар. казка).
Знімання паузи пояснюється логікою вираження змісту висловлення. Злиття вигуку з наступними словами робить висловлення легкосприйнятним, зрозумілим не тільки логічно, а й психологічно: явно сприймається виражене цілісне почуття. Свідченням цього є подальші слова: вони характеризують єдність цілісного почуття.
Якщо вигук виступає сам собою, а слова, що ідуть після нього, характеризують укладені в ньому певні почуття, вольові вияви, то в процесі читання треба виділяти його синтаксичною паузою, а нерідко й психологічною:
— Ой! / — кричать.— Та це ж у нас і справді донечка жива (Рос. нар. казка).
— Ти ба! / — дивується Данило (Г. Тютюнник).
У сумнівних випадках треба звертатися до теоретичного способу членування тексту на мовні такти.
3. Перед модальними, вставними словами, словосполученнями, н-д:
Трава (,) як виявилося, була непростою (А. Морозов)
А красуня (,) знай, сміється: «Хай Мороз не задається!» (П. Воронько).
А ось тепер, на канікулах, не відходять од своїх пшениць, щоб не проґавити (,) бува, коли дозрівають колоски... (А. Давидов).
— Ану тихо! Не гавкай (,) будь ласка, бо ще тигр почує! (Бурят, нар. казка).
Пояснення злитої вимови модальних, вставних слів з попередніми аналогічне першому пункту знімання пауз на місці розділових знаків.
Як і звертання, модальні, вставні слова можуть виступати і всередині мовного такту, н-д:
Про вовка (,) як кажуть (,) промовка, а він і тут (А. Давидов).
А тому (,) мабуть (,) найважче (А. Давидов).
— То (,) може (,) Яніс тебе порятує? (Латиська нар. казка).
Паузи в такому випадку також знімаємо з обох боків, а в сумнівних випадках треба звертатися до теоретичного способу членування тексту на мовні такти.
4. Перед короткими порівняльними зворотами (в основному з одного слова) зі сполучниками мов, як, ніби:
Квітка гаряча (,) як сонце (Ю. Смолич). Глянули праворуч – дівчатка вже розсипали асфальт «класами», скачуть (,) мов кози (В. Кава). Приніс солдат знамено із походу, усе в диму, гаряче (,) ніби кров (В. Бичко).
Знімання паузи на місці коми в таких випадках пояснюється тенденцією культури мовлення, зокрема образністю. Слова, які виражають те, з чим порівнюється, і слова, які виражають те, що порівнюється, створюють одне поняття, один мовний такт, який дає конкретно-чуттєве уявлення про певну дійсність (предмет, явище, особу), тому й вимовляються злито.
Розгорнуті порівняння виділяються паузою і переважно психологічною:
Любіть Україну, // як сонце (,) любіть, //
як вітер, / і трави, / і води І (В. Сосюра).
5. У жвавому темпі перед підрядним реченням, дієприкметниковим чи дієприслівниковим зворотом,, якщо він за змістом тісно пов'язаний з тим словом, що стоїть перед комою:
Одкриває, пізнає геть усе (,) що в світі є (В. Фетісов).
Там (,) де сяде парашутик, – нова кульбабка виросте (О. Копиленко).
А Василько знав, що (,) як лежачи книжку читати, псується зір і псується книжка (Остап Вишня).
Знімання паузи на місці коми в таких випадках пояснюється авторським осмисленням доступності мовлення. Злита вимова додаткового речення чи звороту з попередніми словами полегшує пізнання одержувачем вираженої думки.
В інших випадках, коли автор уплітає певні звороти, додаткові речення з метою конкретизації основного напряму думки, вони виділяються паузою, н-д:
Коли в халабуді з-під цупкої повстини чулося сумирне похрапування козаків, а в степу, / загубивши прямий шлях, гасав і крутив вітер, Максим, / притулившись спиною до теплого сіна, думав про переплутане і неприкаяне власне минуле (К. Басенко).
Правильність пауз визначається теоретичним способом членування тексту на мовні такти.
6. Між двома словами, що повторюються як єдине ціле:
— Що (,) що? — Дід підкидає вгору брови, потім одгетькує мене вільною рукою... (М. Стельмах).
— Іди (,) іди (,) Снігуронько! Іди (,) іди (,) дитинонько, повеселися з подружками! (Рос. нар. казка).
— Матко! Гам! Шнель (,) шнель! — хапають усе, що бачать (Т. Сергійчук).
Злита вимова повторюваних слів пояснюється єдністю авторської думки, яка підказується спільним розділовим знаком, що завершує ту думку (знаком питання, оклику). В інших випадках пауза обов'язкова:
— Та от, /от — жінка показує на свою хату (С. Алексеєв).
— Ура! / Ура! — підняв угору гарячий ополоник Степанко (С. Хаврусь).
Правильність паузи підказується теоретичним способом членування тексту на мовні такти.
7. Після сполучників і, та, то перед дієприкметниковим чи дієприслівниковим зворотом, вставними словами:
Маріуччя почервоніла і (,) набравшись сміливості, сказала... (Д. Фанчуллі).
— Та (,) спасибі йому, Травень порадив, як їхати (Укр. нар. казка).
Якби це хтось один з них побіг, то (,) побачивши дядькову спину, чкурнув би назад (В. Кава).
Пояснення злитої вимови сполучника з наступними словами аналогічне п'ятому пункту знімання паузи на місці розділових знаків.
Отже, з наведених прикладів можна зробити висновок, що синтаксичний аспект виразності не завжди передає смисл тексту.
Логічна пауза. Важливою умовою виразного читання є глибоке осмислення кожної фрази у творі через мовні такти. Синтаксис як частина граматики, що вивчає сполучення слів у реченні, хоч і виходить у своїх положеннях із єдності мови й мислення, з їх безпосереднього, нерозривного зв'язку, проте не завжди розкриває зміст кожної фрази у творі через зв'язок слів і розділових знаків. Тут особливої ваги набирає логічна пауза. Основне її призначення – «бути виразником нашого розуміння: логічна пауза дає змогу у злитому звучанні мовного такту підкреслювати єдність його смислового значення». Доки триває логічна пауза, думка читця працює активніше, ніж під час самого читання. Такі паузи між мовними тактами чи після речення підказують читцеві ставлення до подальшого тексту (слова чи речення), допомагаючи таким чином повніше, емоційніше передати його зміст.
Особливого значення логічна пауза набирає у власній мові та при читанні твору напам'ять, адже саме в цих випадках розділові знаки як орієнтири для розстановки пауз відсутні і читець має спиратися тільки на зміст, осмислений при підготовці тексту. Проте трапляється, що забувають зробити логічну паузу навіть тоді, коли розділові знаки на письмі стоять саме там, де зміст вимагає паузи, або роблять її там, де не треба.
Цілковите ігнорування або неправильне вживання логічної паузи, а це значить, ігнорування мовним: тактом, призводить:
1) до того, що зміст речення втрачає конкретну виразність. Спробуймо, наприклад, висловити злито,, без пауз таке речення:
— Добре, чіпляйте посторонка мені за ногу (Укр. нар. казка).
Хіба можна зрозуміти конкретний його зміст, не визначивши за допомогою паузи взаємозв'язку слова «чіпляйте» з іншими словами: чи воно стосується, слова «добре» (Добре чіпляйте...), чи слова «посторонка» (Добре чіпляйте посторонка...)? Зміст речення; стане зрозумілим завдяки паузі, місце якої підказує розділовий знак:
— Добре, / чіпляйте посторонка мені за ногу;
2) до змін у змісті тексту. Для прикладу візьміть кілька фраз із визначеним конкретним змістом і переставте паузи на одне чи два слова вперед:
Колись / було одно село на Україні (Марко Вовчок).
Колись було / одно село на Україні.
Колись було одно / село на Україні.
Як схвилювали його слова / батька !.
Як схвилювали його / слова батька.
Переконує у цьому і наведений раніше прикладе
— Добре, / чіпляйте посторонка мені за ногу.
— Добре чіпляйте / посторонка мені за ногу.
— Добре чіпляйте посторонка / мені за ногу;
3) до спотворення змісту фрази:
Прапор уже майорів / на щоглі, дружніше загриміла корабельна артилерія (Д. Ткач).
Неправильна постановка лише однієї паузи призвела до розриву загального змісту речення на дві не відповідні одна одній частини. Якщо перша набрала іншого змісту, але логічно правильного, то друга виражає нісенітницю: виходить, що корабельна артилерія гриміла на щоглі.
Правильне місце логічних пауз у тексті визначається теоретичним способом членування тексту на мовні такти. Проте мовленнєва практика підтвердила два приклади обов'язкової паузи:
Між поширеними групами підмета і присудка:
Маленький дідусь із довгою сивою бородою / сидів на лавці... (В. Осеєва).
Великі хмари холодом нагусли (Л. Костенко). Білі гуси/летять над лугами (О. Олесь).
Обов'язкова пауза і в тих випадках, коли речення складається з одного підмета і групи присудка чи навпаки, н-д:
Чорногуз / поклонився лугам і садам (Л. Костенко).
У їхньому селі не в одного хазяїна гніздились на хаті/лелеки (Є. Гуцало).
Обов'язковість паузи в таких випадках пояснюється історично виробленою, складною тенденцією формувати структуру думки, доступність висловлення.
2. Перед сполучниками і (й), та, що з'єднують поширені частини речень або й цілі речення:
Ось налетить вітер / і почне безжалісно зривати осінню красу зажуреного клена, оголить його / і гулятиме серед голого гілля (О. Копиленко).
Одна влучила в шибку / і зробила дірочку (П. Панч).
Обняла його, цілує / та пита з журбою (П. Грабовський).
Пауза пояснюється роллю самого сполучника, який підказує окремі поняття і в той же час об'єднує їх у загальний зміст висловлення.
Логічна пауза – це зупинка, яка зумовлюється тільки конкретним змістом.
Під час виразного читання творів напам'ять та при вираженні мови власної логічна пауза може збігатися з розділовими знаками, бо читець-оповідач приходить до них безпосередньо зі змістом, не маючи перед собою пунктуаційних знаків як певних орієнтирів.
Психологічна пауза. Під час вираження мови «чужої» (текстуальної) і мови власної можуть бути ще й такі паузи, тривалість яких не пов'язана зі ступенем смислового зв'язку слів, між якими вони виникають, а їх значення не зумовлюється чіткою передачею думки. Такі паузи можуть збігатися з паузами логічними, віршовими, але в таких випадках вони впливають лише на ступінь тривалості: подовжують їх. Тому й позначати такі паузи на письмі треба не менше як двома вертикальними рисками. Робимо їх у будь-якому місці: між фразами і в межах однієї фрази, не зважаючи на мовні такти і розділові знаки. Вони «не підкоряються ніяким законам, а їм підкоряються всі без винятку закони мови». Це – психологічні паузи.
Розстановка психологічних пауз залежить від умов висловлюваної думки, від бажань, настроїв і почуттів читця, а також і від реакції слухачів. Психологічній паузі властиве мовчазне переживання. Зміст таких переживань «читець може виразити для себе «домислюваними словами», що розкривають психологічний підтекст паузи, а для слухачів цей психологічний зміст повинен усвідомлюватися частково з вираженого словами тексту, з мовного такту, що передує психологічній паузі, нарешті, з міміки читця в тому досить обмеженому колі, в якому вона допустима в художньому читанні».
«Логічна пауза пасивна, формальна, недійова; психологічна – неодмінно завжди активна, багата внутрішнім змістом.
Логічна пауза служить розумові, психологічна –, почуттю».
Завдання психологічної паузи як засобу впливу на слухача зводяться, по-перше, до того, щоб зосередити увагу слухачів на важливості змісту слів, що йтимуть після неї, викликати певні переживання, і, по-друге, зосередити увагу слухачів на важливості змісту вже сказаних слів і дати таким чином можливість естетично його сприйняти, пережити.
Для читця-артиста такої інформації достатньо, оскільки він має навички внутрішньої і зовнішньої техніки та вміє викликати в собі певні почуття, «зробити фізичний апарат піддатливим внутрішньому імпульсу».
Для читця-вчителя таких даних про паузу замало, тому що він недостатньо володіє внутрішньою і зовнішньою технікою, а також тому, що психологічну паузу в умовах педагогічного процесу треба розглядати як засіб передавання почуттів, настроїв і намірів не тільки самого читця, а й автора, його героїв. І в тих випадках, коли пауза підказується почуттями і намірами читця, всеодно вона погоджується з авторською мовою, її змістом, отже, повинна бути авторськи виправданою.
Суть психологічної паузи на прикладі вірша В. Сосюри «Хмарини, хмарини».
Хмарини, хмарини, небес кораблі,
за ними я піснею лину.
Безсмертя достойний лиш той на землі, //
хто любить свою Батьківщину.
Хто їй віддає // свої дні молоді
І зве її // сонцем, зорею,
хто з нею // навік нерозривний в труді,
хто в горі і в радості з нею.///
А вітер тополі на синьому тлі
хитає, і далі він лине.
Безсмертний, безсмертний лиш той на землі,//
хто любить//свою Батьківщину.
Постановка першої паузи після слова «землі» і перед словом «хто» робиться з тією метою, щоб зосередити увагу слухачів на утвердженні достойності безсмертя, вираженого в словах після паузи: хто любить свою Батьківщину. Таку ж роль виконують і три наступних паузи.
П'ята пауза в кінці другої строфи завершує перелік важливих ознак достойності безсмертя людини щодо Батьківщини. її мета зосередити увагу слухачів на важливості змісту утверджень, осмислити їх, а тому вона і довша від попередніх.
Шоста пауза аналогічна першій. Сьома, якої не було в першому читанні рядка, – робиться з метою спрямувати увагу слухачів на лейтмотив твору.
Отже, психологічною паузою називається така зупинка на початку, в середині або в кінці фрази, яка завжди виправдовується психологічно і зосереджує чи затримує увагу слухачів на важливих моментах змісту тексту (мовлення) і тим самим викликає певні настрої, переживання, аналогічні авторові, його героям і самому читцеві.
Для вчителя-читця особливо важливим є вміння визначати місце психологічної паузи і ефективно її відтворювати.
Оскільки психологічна пауза підказується характером почуттів, укладених у текст, і ситуаціями, в яких створюються і якими викликаються певні почуття, то достатньо осмислити такі ситуації і характер почуттів, як визначиться і характер самої паузи або ж її різновид. Отже, знаючи певний перелік таких ситуацій або ж виправданих мотивів чи різновидів психологічної паузи за своїм характером, можна визначити конкретний її зміст і дію.
Різноманітний характер і дія психологічної паузи підказують такі її різновиди.
1. Пауза настороженості. Стимулюють її такі слова, як «Ах!», «Тсс!», «Цсс!», «Чш!», «Стій!», «Ні кроку!» і інші, які сигналізують подальшому змістові висловлювання настороженості (подив, зачудовання, непорозуміння, вагання тощо). Після таких слів і робиться пауза. Н-д:
Хтось із дорослих невдоволено цитьнув:
— Тсс,//облиш, не кажи так (Чингіз Айтматов).
— Ану тихо! // Не гавкай /,/ будь ласка, бо ще тигр почує (Бурят, нар. казка).
Аж ось того дня надвечір чуємо: тріскотять за селом постріли. Ближче й ближче...
— Діти, на піч!//гукнув батько (О. Донченко).
2. Пауза емоційного підсилення. Стимулюють її емоційно заряджені слова, що повторюються. Робиться пауза після першого слова (чи слів), де воно виступає як перемикач на посилення емоційного, заряду повторюваного слова чи слів:
— Іде!
— Іде, // їде! — хором підхопила малеча (О. Довженко).
— Сергійку!..//Сергійку!..//Хлопчик ти наш дорогий!.. (Д. Ткач).
Мама відчинила, і я бачу, як змінилася на виду:
— Володя?.. // Яременко?..— питає (Д. Ткач).
3. Пауза пригадування. Стимулює паузу ситуація, в яку автор ставить своїх героїв-персонажів, тобто ситуація, що спонукає їх до природного чи формального пригадування. Природне тоді, коли на слова, які спонукають до пригадування, нема відповіді. Формальне – коли слова після паузи характеризують згадане. Показником паузи є три крапки:
— Так ото я й кажу, може б, ти не теє... як його...// Може, без тебе обійдеться?.. (О. Довженко).
— І куди я міг її діти?.. // Ага! — згадалось йому.— Я повісив її в стайні (Е. Бляйтон).
4. Пауза відшукування відповіді. Аналогічна попередній. Сигналізує її ситуація, яка спонукає героя-персонажа шукати відповідь на певне запитання. Показником паузи є три крапки:
— Що ж ти робитимеш?
— Як що? Ну...// працювати буду (В. Бороздін).
5. Пауза умовчування. Стимулює її навмисне чи викликане кимось (чимось) мовчання того, хто говорить: чи то з метою приховати щось; чи то не перечити комусь, чи то раптовою якоюсь несподіванкою. Показником паузи є три крапки:
— Як узвар... — підморгнув дідусь.
— Та...//хлопець мляво махнув рукою: мовляв, не вигадуйте (М. Стеценко).
— Та от, от, — жінка показує на свою хату.
— Це ж... II (С. Алексєєв).
«Коли розв'язали йому очі, він спочатку побачив перед собою кремезного партизана, а поруч... // Поруч хлопчика в синенькій сорочечці з білими ґудзиками» (К. Курашкевич).
6. Пауза емоційного порівняння. Стимулюють її слова (автора чи персонажів), які характеризують пряме емоційно прикрашене порівняння. Пауза робиться перед порівнянням, щоб підкреслити його значущість, н-д:
«Надійшла весна прекрасна, многоцвітна, многоцвітна, тепла, // ніби дівчинка в вінку...» (І. Франко).
— Гонять мене, // як хижого звіра, Марусе, — промовив Кармель (Марко Вовчок).
7. Пауза жалю. Стимулюють її невисловлені автором чуття жалю, журби, прикрості, болю тощо, викликані якоюсь несподіванкою подій. Показником паузи є три крапки:
— Та я ж вам!.. //Для вас старався. Щоб веселіш було (А. Грагорчук):
— Розумієш, свердлив отвори для ілюмінаторів, та... // Одне слово, дриль... — затнувся він (К. Насічка).
8. Пауза роздумів. Стимулює її схвильованість роздумів персонажа, викликана певною ситуацією. Робиться вона після слів, що характеризують роздуми, і для того, щоб підкреслити їх значущість. Показником паузи в основному є три крапки:
— А тепер... // куди? — з надією поспитав Микола (В. Кава).
Ледве виліз дід Улас за ворота та й загадався... «Куди його? // До роду — близького нікого, а далекий — у панській роботі (Панас Мирний).
— Мені інколи хочеться бути поганим, Але... // соромно (В. Нестайко).
9. Пауза стримування почуттєвих реакцій. Стимулює її ситуація, яка визначає факт стримування персонажем певних почуттєвих реакцій (плачу, сміху, болю тощо). Показником паузи є три крапки:.
І малюк, стиснувши кулачки, щосили крикнув туди, де невиразно коливалися в тумані хлопці:
— Він же... // він... // живий! (В. Кава).
— Ти що тут робиш, Харитю? — спитали .разом. Харитя здригнулась, підвела очі на молодиць і засоромилась.
— Жну... // мати слабі лежать... // нема кому хліб вижати...// з голоду помремо зимою (М. Коцюбинський).
10. Пауза залякування. Стимулюють її слова, якими хтось когось залякує. Робиться пауза після-таких слів з метою надати важливості залякуванню а точки зору того, хто залякує, або його важливим результатом, н-д:
— Ах так! // Ну гаразд, ти вже скоро дізнаєшся, що таке зима, і добре наплачешся (О. Бунець).
— Що? — заволав начальник.— Що? Та я тебе!..// (Р. Сеф).
11. Пауза спонукання. Виправдовується вона лише намірами читця, який ставить собі за мету зосередити увагу слухачів на важливості змісту розкритих уже картин життя чи явищ природи; дати можливість естетично пережити і оцінити сприйняте. Робиться пауза після емоційно насичених і важливих у смисловому відношенні слів, уривку тексту, які завершують картину, перед новою, іншого змісту картиною:
Обняла його, цілує
Та пита з журбою:
Чи побачусь, милий синку,
Ще хоч раз з тобою? //
— Годі, мамо, побиватись, —:
Каже син. — Об чому?
Пороблюся — бог поможе;
Та й вернусь додому (П. Грабовський).
…В тім гаю,
У тій хатині, у раю,
я бачив пекло...// Там неволя,
робота тяжкая... (Т. Шевченко).
12. Пауза напруження. Це найрозповсюдженіший традиційний різновид психологічної паузи. Робиться вона в несподіваному для слухача місці з метою зосередження його уваги на важливості змісту слова чи слів, що йтимуть після паузи. Пауза підказується лише намірами читця, тому й виступати може в будь-якому місці фрази:
— Я не поведу вас далі, хоч би ви й убили мене. Я вас, вороги, завела в цей ліс, і ви // не вийдете відціль... (Б. Грінчгнко).
Недарма один мудрець сказав:
— Людина в труді пізнається, а у відпочинку // розкривається (Є. Пермяк).
Ото на себе не надійся,
чужому лихові // не смійся (Л. Глібов).
Значення таких мотивів чи різновидів психологічної паузи в тому, що вони:
1. Сприяють активному користуванню нею як засобом передачі психологічного змісту тексту і власного мовлення.
2. Концентрують увагу читця в процесі підготовки і в безпосередньому читанні тексту на можливих ситуаціях, що стимулюють саму паузу.
3. Спонукають до осмислення внутрішнього (психологічного) змісту тексту з позицій автора і власних позицій, отже, і до постійних вправ на вироблення тонкого чуття необхідності дії психологічної паузи в процесі читання, мовлення.
4. Служать внутрішнім імпульсом осмислення сутності психологічної паузи учнями в процесі навчання їх виразного читання.
Віршова пауза. Віршовою паузою називається зупинка в кінці віршового рядка лише при переносі з нього думки одного мовного такту в наступний рядок. В інших випадках вона збігається з іншими паузами.
Віршова пауза використовується тільки при читанні віршових творів, де вона поряд з іншими видами пауз відіграє особливу роль. Віршовий поетичний твір на відміну від прозового характеризується ритмічно організованою мовою, одиницею якої є окремий рядок. Якщо порушити таку організацію мови при читанні вірша, значить, позбавити його краси форми, перетворити в прозу. За висловом В.Г. Бєлінського, ліричний вірш, перекладений на прозу, «перетворюється на потворну і мертву личинку, з якої щойно випурхнув, переливаючись райдужними барвами, метелик». Щоб цього не трапилося, необхідно в кінці кожного віршового рядка робити зупинку, тобто віршову паузу. Така пауза не тільки застерігає від порушення ритму вірша, а й підсилює його внутрішнє багатство, надає йому краси форми і чарівності звучання. Проте це не значить, що форма вірша має більше значення під час читання, ніж його зміст. Перевага форми вірша над його змістом однаковою мірою небезпечна, як і недооцінка самої форми.
Поряд з цим треба пам'ятати, що всяке механічне дотримування пауз тільки в кінці кожного віршового рядка, не враховуючи їх у середині рядків вірша, може призвести до цілковитого руйнування змісту твору. Прочитаймо, наприклад, строфу, дотримуючись пауз тільки в кінці кожного рядка:
Ранку тратити не треба: /
дочувайся: із-під неба /
пісня жайворонка ллється — /
то привіт тобі несеться! (Я. Щоголів).
Якщо на зміст першого, третього і четвертого рядків пауза не вплинула негативно, то зміст другого рядка різко змінила: стало – дочувайся із-під неба. Отже, потрібно читати:
Ранку тратити не треба; /
дочувайся: / із-під неба /
пісня жайворонка ллється — /
то привіт тобі несеться!
Обов'язок читця поетичного твору, як і прозового, – правильно, бережливо розкрити й донести до слухачів думки й почуття автора. Однаковою мірою необхідно дотримуватися правил розстановки синтаксичних, логічних пауз, які виступають між мовними тактами, та психологічних, які можуть вживатися і в межах окремих мовних тактів, і, звичайно, правильно їх витримувати. Якщо такі паузи припадають на кінець віршового рядка, то читцю немає потреби замислюватися над віршовою паузою – вона з'єднується з .логічною або психологічною, н-д:
На зеленому горбочку, /
у вишневому садочку, /
притулилася хатинка, /
мов маленькая дитинка /
стиха вийшла виглядати, /
чи не вийде її мати. //
І до білої хатинки, /
немов мати до дитинки, /
немов мати до дитинки, /
вийшло сонце, засвітило /
і хатинку звеселило /// (Леся Українка)
Проте не завжди віршова пауза збігається з іншими паузами, тобто не завжди завершення мовного такту припадає на кінець віршового рядка. Думку одного мовного такту поет часто переносить з одного рядка в наступний, н-д:
Вчіться, діти! Мудра книжка
скаже вам / чогось багато /
з того, що колись другими
і посіяно, й пожато (Я. Щоголів)
Мовний такт “чогось багато з того” розірваний.
У таких випадках пауза, якщо вона навіть і за змістом, і. за синтаксичною побудовою не потрібна, в кінці віршового рядка таки обов’язкова. А щоб вона не здавалася штучною, її слід перетворити на момент «красномовного мовчання». Така пауза може посилювати емоційність мови вірша, допомагати підготовці слухача до сприйняття тих важливих слів, на які треба звернути особливу увагу.
У першому прикладі такого психологічного забарвлення й підкреслення потребує останнє слово другого віршового рядка «багато» Разом з тим воно узагальнюватиме відповідь, на яку зосереджує увагу слухачів логічна пауза в кінці першого віршового рядка після слова «книжка», і в той же час зосереджуватиме увагу на подальшій конкретизації відповіді, яка подається в, наступних рядках:
Вчіться (,) діти! // Мудра книжка /
скаже вам / чогось багато //
з того / що колись другими /
і посіяно, / й пожато.
Як правило, в усіх випадках віршова пауза не повинна бути формальною, а завжди осмисленою і змістовною". Для цього необхідно знаходити такі відтінки емоційно-образного змісту, які дали б змогу перетворити дану паузу на психологічну.
Фізіологічна пауза. У художніх зустрічають ще з так званою фізіологічною паузою, тобто такою, яка зумовлюється не переживанням, а фізичним станом персонажа. Автор нерідко мовою персонажів передає їх стан – втому, задишку, переляк, природне заїкання, що характеризується переривчастістю мови тощо.
Такі особливості мови персонажів автор передає на письмі трикрапкою чи дефісом, які в процесі читання потребують належних зупинок, тобто фізіологічних пауз. Візьмімо для прикладу такі фрази:
Подивився заєць на козеня, на його гострі ріжки, до землі припав:
— Бе-беріть,— лепече.— Все бе-беріть. Я-я -д-ду-же радий...— і рвонув у бік.
У цьому прикладі, взятому з казки В. Росіна «Щедрість і боягузтво», на місце фізіологічних пауз указують дефіси. Автор передає неспокійний стан персонажа. Переривчаста мова зайця характеризує його як боягуза. Для передачі такої характеристики слухачам читцю, звісно, треба використати фізіологічну паузу.
На відміну від психологічної, фізіологічна пауза робиться тільки з метою передачі певних особливостей мови персонажів: як вони говорять у певній ситуації чи при певному фізичному стані свого організму, але ніяк не повинна характеризувати фізичний стан самого читця.
Тривалість пауз. Для правильного вираження певної думки має значення не тільки наявність пауз, а й співвідношення їх між собою за тривалістю.
Тривалість логічної, віршової (якщо вони не збігаються з синтаксичними), психологічної та фізіологічної пауз диктується винятково змістом, почуттям, намірами й обставинами, які її зумовлюють. Синтаксична пауза має певний ґрунт, на якому базується їх тривалість. Таким ґрунтом є розділові знаки, що мають свою відносну тривалість, але в той же час вони і змінюються, об'єднуючи слова у смислово-мовні одиниці: мовні такти, окремі фрази, групи фраз, частини, уривки. Ступінь смислового зв'язку між цими одиницями і визначає тривалість пауз.
Правила точного застосування тривалості пауз установити важко, бо жодна пауза в будь-якому прикладі не характеризується абсолютною тривалістю, а тільки відносно змінною. Проте, виходячи зі змісту пунктуаційних знаків, що відповідають синтаксичній паузі, можна вивести окремі відносно загальні правила.
Чим ближчі смислові відрізки у фразі між собою за змістом, тим коротші між ними паузи. І навпаки: чим далі вони один від одного за змістом, тим довшими будуть паузи між ними. Нап-д, якщо ми у невеликому відрізку тексту позначимо відносні між собою тривалості пауз однією, двома і більше вертикальними рисками, то матимемо приблизно таку синтаксично смислову партитуру тривалості пауз:
«Отак жив Чіпка, / ріс, / виростав у голоді / та в холоді, / у злиднях / та недостачах.// 1 все сам собі (,) як палець. // Другі / до людей, / до гурту, /а він (,) знай, / самотою...// Забереться (,) було (,) в бур'яни, / нарве квіток, / назбирає кузьок / та й грається з ними нишком» /// (Панас Мирний).
У даному тексті тісно пов'язані між собою за змістом не тільки мовні такти в реченнях, а й самі речення. Сприймаємо одну конкретну інформацію про те, як самотньо зростав Чіпка. Тому й паузи між мовними тактами в межах речень короткі, в кінці речень довгі і тривалі тільки в кінці абзацу.
Однак тривалі паузи можуть бути і між реченнями в єдності одного абзацу, строфи – відносно закінченої думки цілісного тексту. Підказуються вони змістом,, структурою речень і особливо тоді, коли автор передає повільну зміну подій у часі:
Вечірній час... ///
Метелиця мете. ///
Вітрисько дме /в шибки/та у причілок...///
Татусь / читає, //
мама / щось плете,— ///
Зима для хлібороба — // відпочинок (Л. Компанієць).
Читець повинен уміти оперувати тривалістю пауз. Допущені помилки у співвідношенні їх тривалості можуть «приглушити», а то й спотворити зміст висловлювання. Функція тривалості паузи – не стільки членувати мову на такти, скільки об'єднувати, скріплювати загальну думку фрази чи й окремих фраз в єдине ціле, що складається з окремих мовних тактів, Візьмімо для прикладу фразу:
Котилася тарілочка / по крутій горі. // Забавляла любих діток/ У моїм дворі (Л. Глібов).
Якщо на місці коротких пауз поставити довгі, а на місці довгої – коротку, то явно відчуємо, що другий і третій такти ніби зливаються, а перший і останній відпадають від них. Фраза виходить розірваною, зміст невиразним. Тривалість паузи передає ступінь завершеності висловлювання: «чим повніше передана думка, тим триваліша пауза після того відрізка тексту, що-виражає цю думку».
З формального боку найтриваліша пауза на місці крапки. Вона завершує думку фрази. Це можна сказати і про три крапки, питальний та окличний знаки. Паузи на їх місці аналогічні крапці. Проте смислова сторона пауз на місцях цих знаків, особливо крапки, може позначати різні ступені тривалості. Крапка між фразами, наприклад, виражає завершеність тільки однієї думки у творі. Отже, пауза на її місці довша, ніж пауза на місці розділових знаків у межах самої фрази. Якщо взяти крапку після абзацу, вона буде ще довшою, бо завершує думку не однієї фрази, а цілого абзацу. І, звичайно, найдовша пауза на місці крапки в кінці тексту, коли завершується загальна думка, що-проходить через увесь твір.
Паузи в межах однієї фрази, що збігаються з такими розділовими знаками, як кома, двокрапка, крапка з комою, тире, мають відносну і кожна з них різну тривалість. За загальним правилом вона там довша, де менше пов'язані за змістом слова одного мовного такту зі словами іншого, і навпаки, н-д:
Як затопить хату, / то дим / аж під небеса стелиться, // а як вийде на Дніпро / мочити кожі / (бо він кожум'яка,) / то не одну несе, / а дванадцять разом, // і як набрякнуть вони водою в Дніпрі, / то я візьму / та й учеплюсь на них / — чи витягне-то він їх? (Укр. нар. казка).
Уся фраза у даному випадку складається з трьох окремих частин, трьох думок, які між собою ще поділяються на окремі мовні ланки. їх розділяють коми перед сполучниками а й і. Тому частину від частини розділяємо довшою паузою.
Довга пауза в межах однієї фрази робиться:
1. У реченні, яке складається з поширеної групи підмета і такої ж групи присудка. Триваліша пауза робиться між такими групами для того, щоб виділити значущість однієї з них, н-д:
Вересневий ранок/ батьківською рукою // поклав на русяву голову / новенький,/ з солдатського сукна / картузик / і покликав до школи (М. Стельмах).
Схилилась наді мною (,) наче мати, // благословенна яблуня гірська (Р. Гамзатов).
2. На місці пропущених слів у реченні перед словами, які мають важливе значення для змісту всієї фрази. Триваліша пауза спонукає слухача до осмислення пропущених слів і сприйняття змісту всього речення, н-д:
Бігла повз хату / лисиця.// Чує — // півень пісні виспівує' (Укр. нар. казка).
Раптом чує — // хтось гукає її: /
— Доброго ранку (,) черепахо! (О. Бунець).
3. Після вставних речень, які уточнюють слова фрази, пов'язані між собою за змістом. Більша тривалість паузи полегшує розуміння такого уточнення, н-д:
«Він / мені скрізь увижається,! й коли я бачу щось синє / — чи квітку, / чи очі, / чи дівоче плаття, / чи просто чую / саме слово «синій»,— // враз мені стає добре,/ :я щасливий, / і душа моя / сміється й грає так, / як грають проти сонця/збиті на ставу/бризки води» (Є. Гуцало).
«Ми / — і рядові, / і старшини, / і офіцери, / і генерали — //солдати» (О. Єфімов).
4. У довгих фразах, у яких думка наростає до певного перелому і після нього ніби узагальнюється, завершується сказане, у тому місці робимо довшу паузу, щоб зосередити увагу слухачів на узагальненні, завершенні думки:
«Зінько з Іваном / пов'язали йому / руки-ноги (,) мов мішок, / поклали його через сідло, / приторочили,/ половили басурменських коней, / узяли в поводи — // рушили до берега» (К. Басенко).
В тім гаю, /
У тій хатині,/у раю,//
я бачив пекло... (Т. Шевченко).
Ми любимо весну, / і ріки глибокі, /
зелену / чудесну, / і поле веселе, /
грімницю у тучі, / і рідні оселі, /
і дощик співучий, / і цвіт у маю — //
і луки широкі, / всю землю свою. ///
(М. Стельмах)
Загальна тривалість пауз залежить також від структури речення. У безсполучникових реченнях вона значно більша, ніж у сполучникових. Експериментально-фонетичні дослідження мовлення показали, що за наявності сполучників пауза скорочується майже в 1,5–2 рази.
Загальна тривалість пауз залежить також якоюсь мірою від темпу мовлення. Прискорення темпу скорочує їх, уповільнення – збільшує. Проте співвідношення за тривалістю в будь-якому темпі повинно зберігатися. Одиницю виміру пауз умілий читець обирає собі сам відповідно до твору. За відносно сталу одиницю можна брати тривалість однієї секунди і відповідно до неї визначати тривалість інших одиниць у бік збільшення. Якщо виникне потреба зменшити тривалість Якоїсь паузи відповідно до встановленої найменшої, скажімо, секунди, то треба брати лише половину її тривалості і позначати на письмі вертикальною пунктирною лінією.
У роботі з дітьми над паузами доцільно спиратися ;на якийсь сталий вимір – найкраще на тривалість однієї секунди. Одна секунда – коротка пауза, дві секунди – довша пауза, три – ще довша і т. д. Таку тривалість легко засвоїти посекундною лічбою за допомогою годинника. Час тривалості між «раз» і «два» – тривалість короткої паузи.
Запитання і завдання
1. У якому плані двох завдань і за яким принципом має проходити процес засвоєння і практичного використання ЗЛЕВЧ?
2. На безпосередньому прикладі розкрийте закономірність зв'язку всіх компонентів виразності між собою.
3. Розкрийте важливість мовного такту для процесу читання і поясніть зумовленість поділу.
4. Дайте визначення паузи, назвіть її різновиди і поясніть зумовленість поділу.
5. У нижче поданих прикладах укажіть на розділові знаки, які, на вашу думку, не відповідають паузам, обґрунтуйте їх і скажіть, що робити в сумнівних випадках.
1. А шторми на морі бувають такі великі, щохвилі, як гори, котяться. 2. Та якби не Олеся, мабуть, жоден із них не встиг би спинити. Але, на щастя, дівчинка наздогнала-таки коляску... 3. «Бачиш, Стасю, який твій товариш акуратний, ввічливий». 4. Жінка розповіла, що її повинні б зустріти, але, видно, телеграми не отримали. 5. «Та от, от», — жінка показує на свою хату. 6. Не клюй, курко, крупку, не кури, котику, люльку. 7. «О, так ти, виходить, автоматник!». 8. То оце вітер повійне, а колодочка — стук-стук, стук-стук! 9. «Гай-гай, бідолашний, та тебе ж лікувати треба», — мовив дехканин і, зловивши птаха, забрав до себе. 10. «Ой, щось не так воно». 11. «Ох, дитино моя люба!» 12. «О, ті, ні»,— відповів хлопчик.
6. Обґрунтуйте важливість і значення логічної паузи для процесу мовлення, читання.
7. Поясніть, до чого може призвести цілковите ігнорування або неправильне вживання логічної паузи. Підтвердіть це на прикладах.
8. Поясніть, як зміниться зміст речень за відсутності ком у лих. Прочитайте речення у варіантах зі збереженням потрібних пауз.
1. На галявині, між кущами, дзюркотіло джерельце. "На галявині між кущами дзюркотіло джерельце. 2. Добре, зробимо. Добре зробимо. 3. То як, вирішимо? То як вирішимо? 4. Що, болить? Що болить? 5. її, пісню, хвалили всі. її пісню хвалили всі.
9. Наведіть приклади обов'язкової паузи, яка не потребує теоретичного способу її встановлення, і скажіть, чим це пояснюється.
1. Сонце сіло. Надворі почало смеркать, море почорніло, тільки біліла пересип, неначе довгий клапоть білого полотна. Мартини часто й густо припадали зверху до води. Крячки стрілами падали на воду і хапали рибу...
Настала ніч. Надворі стало тихо, як у хаті. Тільки море лащилось до берега легесенькою хвилею і ледве шелестіло на піску.
Тим часом сходив повний місяць, неначе виринав з чорної хвилі. Маленька червона стежка заблищала десь далеко на морі під самим місяцем. Місяць тихо крадькома покотивсь ввесь на небо, неначе через велику силу виліз з води... (/. Нечуй-Левицький).
2. У товаристві лад — Дурне безладдя лихо діє,
усяк тому радіє, і діло, як на гріх,
не діло,— тільки сміх. А й невеличка, бачся, штука,—
Колись-то Лебідь, Рак та Щука
приставить хуру узялись. так Лебідь рветься підлетіть,
От троє разом запряглись, Рак упирається, а Щука
смикнули — катма ходу... тягне в воду.
Що за морока! Що робить! Хто винен з них, хто ні —
судить не нам,
та тільки хура й досі там. (Л. Глібов)
Вчора була суботонька,
сьогодні неділя,
Чом на тобі, наймиточку,
сорочка не біла?
Ой не біла, ой не біла
та й не буде біла,
бо не знає бурлак бідний,
коли та неділя.
У неділю багацький син
на конику грає,
бурлак бідний напас воли
та вже й запрягає.
У будний день багацький син
личенько вмиває,—
бурлак бідний напас воли
та з плугом рушає.
Оре наймит, оре бідний
із стареньким дідом...
Нема його господині
з раненьким обідом.
Доорався наймит бідний
до темної ночі,
повертає плуг додому,— дуже їсти хоче.
(Укр. нар. пісня)
10. У нижче наведених прикладах виявіть усі можливі варіанти зміни змісту зі зміною місця паузи і продемонструйте їх.
1. У мене з сином клопіт. 2. Вивчення цих питань взагалі не входить у наші завдання. 3. Дерева, кущі залиті сонцем. 4. Часто виявлені факти не беруться ..до уваги. 5. Кабінет історії нашого інституту. 6. його знання історії педагогіки досконалі. 7. На галявині між кущами дзюрчало джерельце. 8. Він просив його :ще раз відвідати приятеля.
11. Дайте визначення психологічної паузи, розкрийте її значення і функціонування.
12. Поясніть, чим зумовлюється потреба психологічної паузи і що при цьому необхідно знати.
13. Розкрийте зміст і значення різновидів психологічної паузи як стимулів до правильного її визначення і відтворення.
14. Прочитайте тексти, вдумайтесь у їх зміст і визначіть місця психологічних пауз, які підказуються характером почуттів і ситуаціями, в яких створюються і в які вкладаються певні почуття, а також і тих пауз, на які нема конкретних стимулів, але за змістом можливих.
1. Раптом від копанки лине пронизливий хлоп'ячий крик. Слава перелякано здригається: невже дід когось схопив і безжалісно штрикає голками? Наступної миті знов лунає крик, але немає в ньому страху, тільки нетерплячий запал.
Слава незчувся, як ноги кинули його на стежку. І вже тільки вітер свистить у вухах та соняхи здивовано похитують важкими головами десь у синьому небі.
Хлопці стояли так тісно, що Слава ледь проліз між ними. Він хутко глянув на темнувату воду, помережану тінню від вербових листочків, і йому забракло повітря.
Посеред копанки безпорадно борсався їжак, а хлопці наввипередки кидали в нього грудки, не даючи пристати до берега.
У Слави самі собою бризнули сльози з очей. Все навколо нього пройнялося туманом. І малюк, стиснувши кулачки, щосили кинувся туди, де невиразно коливалися в тумані хлопці:
— Він же... він... живий!
Опам'ятався Слава у воді. Схопив нещасного їжака, притис до грудей... (В. Кава).
2. Якось обернулась Харитя назад, щоб покласти нажату жменьку, глянула навкруги — і страх охопив її. Адже вона одна на ниві! Ану, який страх вискочить із жита й задушить її! Раптом. — фуррр!.. Перепелиця пурхнула перед самою Харитею і, тріпочучи короткими крилами, ледве перенесла на кілька ступнів своє тяжке, сите тіло. Серце закалатало Хариті в грудях з переляку; далі наче спинилось, і Харитя скам'яніла на місці. Однією рукою стиснула жменьку жита, другою — серп. Лице пополотніло. Здорові сиві очі з жахом дивилися в жито. За хвилинку Харитя трохи відійшла. Серце знов застукало в грудях (М. Коцюбинський).
3. Весною Чижик молоденький,
такий співучий, проворненький,
в садочку все собі скакав
та якось у сільце й попав:
сердега в клітці рветься, б'ється...
А Голуб бачить та сміється:
— А що? Попавсь? От тобі й на!
Вже, певно, голова дурна...
Не бійсь, мене б не піддурили,
і, хоч як би не хитрили,
Ті бо я не Чижик! Ні... оце! —
аж гульк — і сам піймавсь в сільце...
Ото на себе не надійся,
чужому лихові не смійся. (Л. Глібов)
15. Наведіть приклади на використання віршової і фізіологічної пауз з читанок 1–4 класів чи інших джерел, поясніть їх і відтворіть.
16. Визначіть і поясніть тривалість позначених у тексті пауз. На окремих прикладах тексту поясніть також зміни змісту фрази зі зміною чи неправильним визначенням тривалості пауз.
1. Задощило. / Захлюпало. / Серпень / випустив серп. /
Цвіркуни / й перепілочки / припинили концерт. /
Чорногуз / поклонився лугам / і садам. /
Відлітаючи в Африку, / пакував чемодан. /
Де ж ти, літо, поділося, / куди подалось? /
Осінь, / ось вона, осінь! / Осінь, / ось вона, / ось. /
Осінь / брами твої замикала вночі, / Погубила у небі / журавлині ключі./
{Л. Костенко)
2. Ось так розпускається мак. /
Рано-вранці / серед сивого, / різьбленого листя / на волохатому стеблі / гойдається зелений бутон. / Теж волохатий, / у краплинах роси. /
І раптом ти побачиш, / що бутон лопнув. / Цю ж мить! / Зелені стулки / розсуваються, / проглянула між ними /рожева смужка. / Вона робиться все ширшою,/ .ширшою... /
Клац! /
Зелені стулки / впали на землю. /
І все це відбувається / на твоїх очах! /
І вже не зелений бутон / гойдається на стеблині, / а ніби грудочка рожевого цигаркового паперу./ Зім'ята грудочка. / (Е. Шим)
3. Пригрівало весняне сонце. / В рівчаках / біжать струмки. /
Метушаться за віконцем / клопотливі ластівки. /
Все останній сніг розтанув. /
Тепло. / Весело. / Весна!.. /
4. От і почав наш горобчик/до розуму приходити, / — годі сваритися! / Куди горобці летять, / і він за < ними; / що вони знайдуть, / то і він поживиться, / та все без сварки, / без бійки, / то горобці / його й не женуть від себе,/— а перше, / то й близько не підпускали. / Побачив горобчик, / як інші пташки / в теплих гніздечках сидять, / почав він /і собі придивлятись, / як-то гнізда будуються. / Почав він / пір'ячко до пір'ячка збирати, / соломку до соломки складати/та гніздечко звивати... / Перезимував він зиму щасливо, / а на весну / вже став великим / та мудрим горобцем; / сидів він у гніздечку / не сам, /а з горобличкою, / і четверо яєчок / у гніздечку лежало. / Як виклюнулись гороб'ята, / то горобцеві / новий клопіт / — годувати діточок, / та вкривати, / та глядіти, / та од хижого птаства боронити, / — не до гуляння було! / (Леся Українка).