3. Функції педагогічного спілкування.

Функції спілкування — конкретна мета, заради якої організовано процес взаємозв’язку між особами або групою осіб.

Педагогічне спілкування з дітьми — це творчий процес, який передбачає вміння розуміти дитину; не планувати процес спілкування з нею з позиції зверхності, а прагнути й досягати психологічної сумісності партнерів; в організації взаємостосунків — уміти перебудовувати їх відповідно до завдань педагогічного процесу.

Отже, педагогічне спілкування виконує такі функції:

• комунікативну (обмін інформацією, пізнання особистості);

• інтерактивну (організація взаємодії, обмін ролями);

• перцептивну (взаємосприйняття, співпереживання, встановлення взаєморозуміння партнерів спілкування, самоутвердження).

4. Основні труднощі, що виникають у вчителя-початківця при спілкуванні зі школярами:

• невміння налагоджувати контакти, нерозуміння внутрішньої психологічної позиції школярів;

• складності в управлінні спілкуванням на уроці;

• невміння будувати взаємостосунки й перебудовувати їх у відповідності до наявних педагогічних задач;

• труднощі у мовному спілкуванні й вираженні власного емоційного ставлення до навчального матеріалу;

• складності в управлінні власним психічним станом під час спілкування.

Типові причини помилок у педагогічному спілкуванні:

• помилкова оцінка психологічної ситуації й настрою партнерів по спілкуванню;

• ігнорування етапів спілкування;

• недостатня саморегуляція у спілкуванні;

• невідповідність запропонованого Вами стилю спілкування у класі рівневі стосунків, атмосфері духовності, Вашій особистій індивідуальності;

• механічне копіювання спілкування колег;

• недостатнє володіння навчальним матеріалом;

• психологічні бар’єри, які виникають у Вас при спілкуванні з учнями.

Найтиповіші психологічні бар’єри у спілкуванні:

• неспівпадіння установок — учитель приходить до учнів із задумом цікавого уроку, а клас байдужий, неуважний (в результаті виникає роздратування і таке інше);

• почуття страху (характерне для початкуючих учителів), яке обмежує творчу ініціативу;

• відсутність контакту — вчитель керується лише інформаційними функціями спілкування, ігноруючи соціально-перцептивні функції;

• негативна установка на клас, яка, у більшості випадків, формується лише на підставі думки інших учителів, працюючих у даному колективі;

• страх перед педагогічними помилками (запізнитись на урок, не вкластись у час, неправильно оцінити відповідь учня, помилитись на дошці і таке інше);

• копіювання — учитель відтворює манеру спілкування й діяльності іншого педагога, на якого орієнтується, але не усвідомлює, що механічне перенесення чужого стилю спілкування на свою педагогічну індивідуальність неможливе.

5. Технологія організації поетапного педагогічного спілкування

У практиці педагогічної діяльності використовується наступна структура організації педагогічного спілкування:

1. Моделювання педагогом передбачуваного спілкування з класом під час підготовки до уроку (прогностичний етап).

2. Організація безпосереднього спілкування в момент початкової взаємодії (комунікативна атака).

3. Керування спілкуванням в ході педагогічного процесу.

4. Аналіз здійснюваної системи спілкування й моделювання подальшої діяльності з урахуванням отриманих результатів від запропонованої системи.

Особливу роль у процесі організації педагогічного спілкування відіграє другий етап, який К.С.Станіславський назвав “зондуванням душі об’єкта”. Цей етап має передстартовий характер. На ньому вчитель уточнює попередні умови спілкування, “вловлює” рівень готовності аудиторії до взаємодії, прагне вибрати оптимальний варіант для початку спілкування на основі чіткої уяви про атмосферу, що склалась.

Проблема розуміння вчителем учнів має ключовий характер у його педагогічній діяльності, адже:

• правильне розуміння вчителем учнів забезпечує творчу роботу педагога, яка визначається пізнанням особистості учнів;

• розуміння учня сприяє більш плідному процесу формування колективу й позитивних міжособистісних стосунків;

• лише за умови чіткого й адекватного взаєморозуміння можлива успішна навчальна діяльність.

Природньо, це вимагає від учителя професійного управління своєю комунікативною діяльністю, що передбачає наявність наступних комунікативних умінь:

1. Уміння спілкуватись на людях.

2. Уміння через правильно збудовану систему спілкування організовувати спільну з учнями творчу діяльність.

3. Уміння цілеспрямовано організовувати спілкування й керувати ним.

Ц і узагальнені групи комунікативних умінь учителя, в свою чергу, включають у себе багато інших компонентів: уміння встановлювати психологічний контакт, перебирати на себе ініціативу у спілкуванні; вміння не виявляти зовнішніх ознак роздратування на неадекватні реакції; визначати зону найближчого розвитку учня у різних сферах діяльності тощо. Зрозуміло, що такий комплекс складних комунікативних умінь педагог може виробити лише при наявності відповідних комунікативних здібностей.