Питання 62. Глобалізм і культура: проблеми протистояння. Глобалізація як засіб розв’язання негативних наслідків епохи модерну

Література: 24, ст.356 – 362.

Для осмислення цього питання слiд усвiдомити, що культура на всiх етапах свого розвитку вiддзеркалює час. Сучасний свiт зiткнувся з найгострiшими глобальними проблемами, що загрожують iснуванню цивiлiзації та навiть самому життю на планетi. “Проблемнiсть” означає наявнiсть складностi та певних протирiч ситуацій, складностi виходу iз неї.

Спочатку глобальна соцiокультурна криза (криза в масштабах всiєї планети) усвiдомлювалась як загальне зруйнування матерiальної i духовної культури.

Глобалiзацiя соцiальних, культурних, економiчних i полiтичних процесiв у сучасному свiтi поряд з позитивними сторонами породила ряд проблем, якi стали називати глобальними проблемами сучасностi. Всі цi проблеми дуже важливi для сучасного i майбутнього життя людства.

Глобальні проблеми сучасності — сукупнiсть проблем людства, вiд вирiшення яких залежить соцiальний прогрес i збереження цивiлiзацiї: попередження свiтової термоядерної вiйни i забезпечення мирних умов для розвитку всiх народiв; подолання розриву в економiчному рiвнi i прибутку на душу населення мiж развинутими країнами i країнами, що розвиваються, шляхом лiквiдації їх вiдсталостi, а також запобiгання голоду, бiдностi i неграмотностi на земнiй кулi; припинення стрiмкого росту населения (демографiчного вибуху в країнах, що розвиваються) i усунення небезпеки “депопуляцii” в розвинутих країнах; запобiгання катастрофiчному забрудненню оточуючого середовища; забезпечення подальшого економiчного розвитку людства необхiдними природними ресурсами; запобiгання безпосереднiм i вiддаленим наслiдкам науково-технiчної революції. Деякi дослiдники включають в число глобальних проблем сучасностi також проблеми охорони здоров’я, освiти, соцiальних цiнностей, мiжнацiональних вiдносин.

Поняття “глобалізацiя” має два основних значения. Перше трактує глобалiзацiю як об’єктивний, природний процес розповсюдження досягнень “високих” культур на весь свiт, перш за все на культури “нижчi” з метою їх пiднесення на рiвень передових країн Заходу. Друге розглядає глобалiзацiю як панування США над всiма народами i культурами з метою їх експлуатації (глобалiзацiя “бiла” i “чорна”).

Чорна глобалiзація — це пiдкорення всiх нацiональних культур єдиному космополiтичному (здебiльшого американському) культурному стандарту.

Глобалiзацiя душить нацiональнi культури: англiйська мова все активнiше входить до повсякденного життя культурної елiти), глобалiзацiя тяжiє до культурної і мовної унiфiкацi, як правило, на примiтивному рiвнi.

Слiд зазначити, що “глобалiстська культура” — це не класична, захiдна культура. Вона розглядається як сучасна форма контркультури (залежнiсть сутностi нацiональних культур вiд впливу iнтересiв США). Транснацiональна економiка вимагає унiфiкованої, iнтегрованої, стандартизованої масової культури для.всіх країн.

Слiд мати на увазi, що рiшення глобальних проблем сучасностi — це загальна справа всього людства. В конкретних соцiальних i економiчних планах цими проблемами займаються як на нацiональному рiвнi, так i в рамках великих мiжнародних органiзацiй, таких як ЮНЕСКО.

Рiзних людей у спiльноту об’єднує загальнолюдська культура, яка виникає на основi цiлiсностi свiту. Цiлiснiсть свiту — це взаємозв’язок i взаємозалежнiсть людей i народiв, якi з’явились як наслiдок розвитку виробництва в свiтовому масштабi i виникнення глобальних проблем. Цiлiснiсть свiту послужила основою становлення сучасного людства i єдиної загальнолюдської культури.

Сучасна культура, яка об’єднує людство, заснована на загальнолюдських цiнностях, гуманізмi, творчому розвитку особистостi, розповсюдженнi наукових знань i передових технологiй, взаємозбагаченнi нацiональних культур.

Для сучасної епохи характерна не замкнутiсть, не закритiсть, а взаємодiя i взаємозбагачення нацiональних культур.

Одним iз головних принципiв культурної полiтики є принцип єдностi i рiзноманiтностi культури. Цей принцип означає, що свiтова культура — це результат культурної творчостi всiх народiв. Збереження культури — це обов’язок не тільки народу, який створив, але i всiєї міжнародної спiльноти, тому що створення культури цього народу є часткою свiтової культури. ЮНЕСКО розробило i здiйснило програму охорони пам’яток свiтової культури. Культурна самобутність народiв оновлюється i збагачується внаслiдок контактiв з традицiями i цiнностями інших народiв. Культура — це дiалог, обмiн думками i досвiдом, осягнення цiнностей i традицiй iнших, в iзоляцiї вона просто гине. Економiчні, соціальнi, полiтичнi, науково-технiчнi програми повиннi включати в себе як складову частину культурний аспект.

Зробити висновок про те, що мiжнародне культурне спiвробiтницво як принцип культурної полiтики повинно сприяти взаєморозумiнню народiв, створенню в їх вiдносинах атмосфери поваги, довiри, дiалогу i миру. Мiжнародне культурне спiвтовариство повинно базуватися на повазi гiдностi i цiнностi кожної культури, на вiдмовi вiд установлення будь-яких форм нерiвностi, пiдкореннi чи замiнi однiєї культури iншою, на рiвновазi в культурному обмiнi.