Питання 50. Елементи модернізму в українській культурі кінця хіх - першої половини хх ст.

Література: 16, ст.298 – 300; 29, ст.236 – 244.

Вказати на те, що в українській культурі кінця ХІХ – першої половини ХХ століття як і в європейській виникає стиль модерн, риси якого виявилися в розвитку української літератури та мистецтва. Основними напрямами модерністичної літератури був натуралізм, символізм, імпресіонізм, просвітницький реалізм, імпресіонізм. Яскравою особливістю українського модерну було те, що на передній план виступила національна проблематика. Письменники принесли в літературу психологізм, зосередженість на внутрішніх переживаннях та суб’єктивних враженнях при мінімумі дій та характеристик тла зображуваних подій. Українські модерністи відмовились від шаблонного патріотизму, звернули увагу на психологію вчинків, поглибили індивідуалізацію і гуманізм. В українській літературі відбувається інтернаціоналізація літературних інтересів, активне освоєння художнього досвіду. Спостерігається послаблення епічного начала, відхід від детального змалювання побуту, прагнення до сконцентрованості змісту, створення узагальнюючих моделей людських відносин. Зростає увага до філософсько-етичної проблематики.

Імпресіоністичні засоби змалювання дійсності характерні для новел М. Коцюбинського, повістей О. Кобилянської, лірики І.Франка, Л.Українки. Новим явищем було висвітлення життя інтелігенції, взаємини її з народом. Інтелігенція – це свідомі борці за національну справу. Виразно національного, громадянського звучання набуває символізм. В символічній формі символісти показують протест проти національного гноблення. Л.Українка в «Лісовій пісні» через барвисті постаті народного фольклору, міфології, розкриває конфлікти митця і суспільства, поривання до царства краси і підпорядкованість сірій буденщині. Провідними у творчості І.Франка були такі тенденції, як демократизація культури, пізнавально-аналітичне освоєння дійсності, суспільно-психологічний аналіз нових типів характерів. І.Франко звертається до натуралізму («Мойсей», «Смерть Каїна»). Збірки «З вершин і низин», «Зів’яле листя» - зразок імпресіоністичного відтворення дійсності. Імпресіоністом був М.Коцюбинський. В його творах зникають заклики хронікального викладу, описи подій змінюються враженням героя, дії переносяться у внутрішній світ. В творі «Фата Моргана» М.Коцюбинський перетворює історію окремої родини на широку картину національної дійсності, боротьбу селян за свої права розкриває через індивідуальне сприйняття своїх героїв. В імпресіоністичній манері написана повість «Тіні забутих предків», де автор відтворює гуцульський світ з його первісною красою природи, барвисте розмаїття гуцульської міфології. Дух сили, мужності, особистої національної гідності вносить в модерну літературу Л.Українка. В її творах звучить тема свободи, протест проти тиранії, заклик до боротьби. Л.Українка поєднала воєдино драму і міфологічну поему («Кассандра», 1907р.). В основі сюжету – конфлікт світоглядних і моральних принципів, поданий як словесний діалог між головними персонажами. Характеризуючи ідею неоромантизму, Л.Українка вважала, що цей напрямок «намагається звільнити особистість в самому натовпі, дати можливість знайти собі подібних, дати нагоду підвищувати себе до рівня інших».

Імпресіонізм, інтерес до психології персонажів, сувора простота характеризують творчість В.Стефаника. Психологізм, безжальний натуралізм, протокольна точність змалювання реалій буття притаманні творам Стефаника «Кленові листки», «Похорон», «Злодій», «Камінний хрест».

Добрим знавцем психології сільського життя є Л.Мартович. Навмисну простоту автор скеровує в бік гумористичного зображення буденного життя селянина. Модерністичні принципи заперечення реалізму, мистецтва для мистецтва, культу особистих переживань розвиває в своїх творах М.Вороний. Він заглиблюється в особисті переживання, оспівує красу кохання.

В українській архітектурі модернової доби провідним напрямком є еклектика – поєднання різних історичних стилів в одному архітектурному ансамблі (оперні театри Одеси, Львова). Різновидом еклектики є псевдовізантійський стиль, який насильно впроваджується в церковному будівництві. Гаслом стилю є формула триєдиності: «самодержавство - народність – соборність» (Володимирський собор у Києві, Олександрівська церква у Кам’янці). Велику роль у розвитку українського живопису доби модерну відіграла Київська рисувальна школа (М.Мурашко, І. Рєпін, Г. Світлицький, Ф. Красницький).

Модерністичний процес притаманний українському театральному мистецтву. Засади українського модерного театру реалізували М.Садовський, О.Олесь. Вони створили 3 течії – театр настрою, театр з мотивами бунту, театр символічний. Українська драма здійснювала філософсько-психологічне дослідження суспільного буття і людських типів, породжених тогочасним суспільством. Найвидатнішою постаттю української модернової музики був М.Лисенко, який створив численні фортепіанні твори, рапсодії, започаткував у музиці жанр симфонії. В європейському руслі українську фольклористику розвинули Ф. Колесса, С. Воробкевич, А. Вахнянин, Д.Січинський. Модерн вніс істотні зміни у розуміння проблем художньої творчості. Для національного модерну важливе звернення до глибинних традицій народного мистецтва в поєднанні з європейськими мистецькими течіями.

На західноукраїнських землях вплив мистецтва модерну відчувається в творах І. Труша, О. Новаківського, О. Кульчицької. Психологізм в їхніх творах поступався місцем філософському наповненню образів. Основними засобами є живописна метафора та символ. Художники часто звертаються до широкого ескізного мазка з метою посилення експресивності зображення (І.Труш «Гуцулка з дитиною», «Гуцульський похорон», «Жнива», «З млина до дому», «Автопортрет».). І.Труш вперше в українському мистецтві творчо осмислив і використав досягнення імпресіоністського живопису, виявивши особливу увагу до проблем сонячного світла, кольорових рефлексів («Дніпро», «Захід сонця в лісі»).

Зробити висновок про те, що в українській культурі доби модерну національний стиль гармонійно поєднувався з здобутками європейської культури модернізму.