Питання 56. Контркультура та її прояви в суспільстві

Література: 3, ст. 147 – 150; 17, ст. 220 – 222.

Дати визначення терміну контркультура. Контркультура - (від лат. contra — проти) — субкультура, що містить в собі соціокультурні цінності та настанови, які суперечать фундаментальним принципам домінуючої культури. Контркультура — в широкому значенні - напрям розвитку культури, який активно протистоїть "офіційній" традиційній культурі. В більш вузькому і конкретному значенні термін "контркультура" вживається для означення форми протесту молоді проти культури "батьків", що поширилася серед частини американської молоді в 60-х — на початку 70-х років XX ст.. Під контркультурою розуміють сукупність політичних, соціальних, ідеологічних рухів, дій та ідей західноєвропейської спрямованості. Вона виникла на початку 60-х років. Термін «контркультура» запроваджений наприкінці 60-х XX ст.. Під цим терміном розуміють рух протесту в країнах, скерований проти визнаних цінностей і усталеного стилю життя, мислення та сприйняття, заради таких вартостей, як свобода, спокій, безпосередність і спонтанність в міжлюдських стосунках, повернення до неспотвореної природи; контркультура виражалася не тільки в дискурсивній критиці, але й у глибоких, хоча значною мірою нетривких, змінах способу життя в певних колах молодіжного середовища. Теоретики контркультури - американський філософ Герберт Маркузе, французький філософ Жан Поль Сартр, австрійський психолог Вільгельм Райх та ін.- розглядали існуючу культуру як організоване насилля над особистістю, таке соціальне явище, яке викорінює з людських душ творчі поривання, прагнення до насолоди життям, ототожнювали контркультуру з бездушним технократизмом, який не уособлює соціум, дегуманізує соціальні відносини, руйнує індивідуальність. Вони ставили завдання підірвати культуру зсередини ідейною і психологічною переорієнтацією, революцією у свідомості, здатною розкріпачити підсвідоме, емоційну сферу психіки, сексуальні потяги, людську чуттєвість за допомогою музики, танців, тілесного контакту та ін. Прибічники контркультури відкидають методи класової боротьби, не визнають дисципліни, освіти в масах. Найбільш ефективним засобом подолання культурного протистояння вони вважають безпосередню дію, яка поєднується з шокуючими публіку порушеннями громадянських прав, норм поведінки, супроводжується неподобствами: «Вся влада уяві!», «Рай - негайно!», «Будьте реалістами - вимагайте неможливого!» - такі заклики відігравали у контркультурі роль свого роду психологічного стимулу і свідчили про зв'язок історичної творчості та уявлення з естетичними критеріями прекрасного.

Феномен контркультури став осмислюватися в контексті переходу від індустріальної економіки до постіндустріальної. Зокрема, Д. Белл вбачав у контркультурі, з одного боку, продовження і поширення гедонізму 50-х років, а з іншого - сучасну культуру "постіндустріального суспільства". Можна сказати, що в такому контексті контркультура виступає як сила, що трансформує суспільне життя, здійснюючи вплив на всі сторони "постіндустріального суспільства". Деякі західні дослідники навіть вбачали в установках контркультурного руху силу, що здатна трансформувати соціальну реальність шляхом зміни соціокультурної орієнтації. Зокрема, Ч. Рейч зазначав: "Революція має бути культурною, оскільки саме культура керує економічною і політичною машиною, а не навпаки". Тобто, якщо певна соціокультурна парадигма є визначальною щодо трудової етики, то перехід до нової системи цінностей безумовно вимагає змін у широкому спектрі соціально-економічного життя. Зрештою, постіндустріальне суспільство стимулює лише певний тип самореалізації, в межах розвитку інформаційної технології. Тому в контркультурі переважає утопічний вимір самоздійснення, який більше стосується зміни свідомості, ніж реального стилю життя.

Найбільш яскравими прикладами контркультури є кримінальні субкультури (наприклад, мафіозні структури), нацистські угруповання, підпільні релігійні, тоталітарні секти (наприклад, «Біле братство»), субкультура хіпі 60-х pp. XX ст. у США та підлітково-молодіжна субкультура (рокери, байкери та інші), які ламають традиційні механізми соціалізації, і намагаються створити специфічний образ життя і культивувати свою відокремленість. Контркультурні рухи завжди розбурхували суспільство, були своєрідним ферментом, що викликав заворушення у настійливому соціокультурному середовищі, а це, в свою чергу, призводило до виникнення нових ідеалів, що оновлювали суспільство в цілому. У цьому сенсі контркультура — необхідний елемент будь-якої культури.

На початку 70-х років XX ст. рух контркультури почав стихати. Очевидно, інакше і не могло бути, оскільки рух не мав чітко сформульованої мети, не містив загальнолюдських ідеалів, не відображував інтересів і потреб значних організованих сил. За свідченням західної преси, більшість рядових представників руху потім стала підтримувати консервативні або ліберальні програми, частина вступила до лав комуністів або робітничих партій.

Зробити висновок про те, що створення контркультури передбачає такі моменти, як:

- виховання нового типу особистості з новими формами свідомості і діяльності;

- формування нових стосунків між людьми;

- формування нових цінностей, вироблення нових соціальних норм, ідеалів, етичних та естетичних критеріїв.

Зробити висновок про те, що, контркультура – це субкультура, норми і цінності якої суперечать головним складовим панівної культури. Це спроба створення культури, протилежної духовній атмосфері сучасного індустріального суспільства.