Питання 45. Доба культурного національного відродження в Україні в хіх - поч. Хх ст.

Література: 29, ст. 185 – 205; 15, ст. 454 - 485; 14, ст. 378 – 416.

Вказати на те, що в кінці XVIII на поч. XIX ст. більша частина України перетворилась у провінцію великої Російської імперії, а західноукраїнські землі були під владою Австрійської імперії. На території українських земель заборонялась українська мова, література, нівелювались всі досягнення в освіті, ліквідовувалось все те, що хоч трохи нагадувало про суверенність українського народу в минулому. Саме у цей період на Лівобережній та Слобідській Україні, де ще не згасла пам'ять про славні часи козаччини, розпочалося пробудження національної свідомості, яке в історії української культури отримало назву культурно-національного відродження. Під національним відродженням України слід розуміти формування національної самосвідомості українців, зростання інтересу до української мови, історії та культури, активізацію зв'язків між західними та східними українцями, розгортання українського національно-визвольного руху.

Охарактеризувати основні досягнення культури доби УНВ:

• перші історико-етнографічно-фольклористичні дослідження. Початок у нагромадженні фольклорного матеріалу поклали Григорій Калиновський, Михайло Максимович, Маркіян Маркевич своїми творами: «Опис весільних українських обрядів», «Малороссийские песни», «Записки о Малороссии». Найціннішими історичними дослідженнями були «Історія русів» Григорія Полетики, «История Малой России» Бантиша-Каменського, «Історія МалороссІЇ» Маркіяна Маркевича, «Історичні монографії та дослідження» Миколи Костомарова. Основою всіх досліджень була ідея етнічної, національної та політичної відмінності між українським та російським народами. Автори доводять спадкоємність України від Київської Русі і показують, що Україна має власну історію;

- заснування університетів. В 1805 р. відбулося відкриття Харківського університету. Засновником університету був В.Каразін. Сучасники слушно прозвали його "українським Ломоносовим". Університет одержав широку автономію на зразок тодішніх західноєвропейських університетів. Харківський університет став не просто науково-освітнім центром Слобідської та Лівобережної України, а й одним з перших осередків українського національно-культурного відродження XIX — початку XX ст. В 1817році відкрито Львівський університет, в 1834 році було відкрито Київський університет під офіційною назвою "Університет св. Володимира", у 1875 р. засновано університет у Чернівцях. Університети активно долучилися до справи українського національно-культурного відродження..

- розвиток літератури; Культурницька діяльність інтелігенції бере свій початок з моменту виходу у світ поеми «Енеїда» Івана Котляревського (1798), що першим заявив про існування української літературної мови. І. П. Котляревський завоював епітет "батька сучасної української літератури" не просто тому, що першим писав українською мовою, а тому, що його "Енеїда" була твором високого літературного ґатунку. Він поклав початок, за словами Дмитра Чижевського, літератури "національного відродження". Центральною постаттю УНВ є Тарас Шевченко, будучи поборником правди і свободи, він своєю поезією і мистецькою творчістю виразив споконвічні волелюбні прагнення українського народу до волі, з винятковою силою поєднав мистецтво слова і візуального образу з життям народу.

Епохальною подією в українській літературі є поява Кобзаря (1840), який має для народу заповітне значення. Шевченко вивів українську культуру на вищий щабель розвитку, сміливо підкреслюючи її національну самобутність. «Кобзар» засвідчив воскресіння нації у драматичний період національної історії. Нація відчула, що у неї є духовна сила, з якою можна і варто йти в майбутнє. Поет повернув українському народу пам'ять його історії, адже жодні наукові дослідження не мали такого впливу, як історичні поеми, драми, вірші, живописні картини Тараса Шевченка. У них автор говорив про буття народу, славу гетьманського правління, минулу козацьку вольницю, оспівував народних месників, їх боротьбу проти феодально-кріпосницького національного гніту. Ідея національно-визвольної боротьби, державної незалежності, заклик до рішучих дій проти насильства червоною ниткою пронизують більшість творів Шевченка. До повалення самодержавно-кріпосницького ладу закликали його поеми «Сон», Кавказ», «І мертвим, і живим...» та інші. В знаменитому «Заповіті» поет закликає:

«...вставайте, кайдани порвіте і вражою злою кров'ю волю окропіте». Т. Шевченко водночас є основоположником реалізму в українському малярстві. Реалізмом відзначається його найбільший за розміром твір олійного живопису "Катерина». Т. Шевченко є духовною основою нації, основним носієм державницької ідеї. "Кобзар" це суцільний заповіт України, віра в неї, молитва на неї.

Іван Франко писав, що Т. Шевченко "був сином мужика — і став володарем у царстві духа. Він був кріпаком — і став велетнем у царстві людської культури. Він був самоуком — і вказав нові, світлі й вільні шляхи професорам і книжним ученим... Доля переслідувала його в житті скільки могла, та вона не зуміла перетворити золота його душі в іржу, ані його любові до людей в ненависть і погорду..."

- літературні та громадсько-політичні організації. В добу УНВ в Україні виникають перші політичні організації, зокрема Кирило-Мефодіївське товариство (грудень 1845 - січень 1846, Київ), назване іменами слов'янських просвітителів Кирила і Мефодія. Засновниками товариства були В. Білозерський, М.Гулак, М.Костомаров, П.Куліш, в роботі товариства активну участь брав Т.Шевченко. Основним програмним документом був « Статут Слов'янського товариства св. Кирила і Мефодія», в якому викладалися головні ідеї і правила товариства: політична і духовна свобода слов'янських народів, рівність громадян за природнім правом від народження, за віросповіданням та матеріальним становищем.

Головне завдання - побудова майбутнього суспільства на засадах християнської моралі, шляхом створення демократичної федерації слов'янських народів, очолюваної Україною на принципах:

• рівності, суверенності;

• знищення царизму;

• скасування кріпосного права;

• встановлення демократичних прав і свобод для громадян;

зрівняння у правах всіх слов'янських народів щодо їхньої мови, культури і освіти.

На Галичині найвпливовішим літературним угрупуванням була «Руська трійця». Організація заснована у 1833р. прогресивно налаштованими студентами Львова Маркіяном Шашкевичем, Іваном Вагилевичем та Яковом Головацьким, яких укупі їхні ж товариші прозвали "Руською трійцею". «Трійчаки» «йшли в народ», записували перекази та пісні, вирази і слова, що вживалися простолюдом.. Шашкевич першим почав виголошувати офіційні промови українською мовою, а не лише латинською, польською чи німецькою як було раніше. Надрукований членами "Руської трійці" збірник «Русалка Дністрова» започаткував нову українську літературу в Західній Галичині, справжнє національно-культурне відродження в Галичині.

Першою політичною організацією в Галичині була Головна Руська Рада, створена у Львові в 1848р. для захисту національних, політичних і культурних інтересів українців. її діяльність здійснювалась з залученням української газети «Зоря Галицька», редактором якої був Антон Павецький. Непересічною подією був І з'їзд діячів української культури - Союз руських вчених (жовтень 1848р., 118 учасників), який сприяв консолідації української інтелігенції.

В народному середовищі будителями національної свідомості виступила молода генерація українських інтелектуалів - В.Антонович, П.Житецький, П.Чубинський, Т.Рильський, О.Потебня, О.Косинський, Л.Глібов, які в 1861 році утворили кістяк першої громадсько-просвітницької організації « Київська Громада». Натхненні прикладом киян, свої «Громади» створили студенти інших міст - всього в Україні їх було близько 100. Громадівці стали засновниками і провідними діячами громадсько-політичного та художньо-літературного журналу "Основа" — першого щомісячника українською мовою. Журнал відстоював розвиток української національної культури, в т.ч. мови й літератури, історії, етнографії, фольклору, друкував твори українських письменників, історичні праці та документи, літературну критику й публіцистику, праці на педагогічні, мовні, музикознавчі, суспільні теми, спогади, щоденники. В "Основі" було надруковано понад 70 творів Т. Шевченка. В 1862р. П Чубинський надрукував вірш «Ще не вмерла Україна», до якого пізніше М.Вербицький написав музику. Він став гімном борців за національне визволення України, а в 1992р. Верховна Рада України затвердила його як Державний Гімн України.

Основна діяльність громад зосереджувалась в недільних школах, де навчання велося за розширеною програмою українською мовою Видавали підручники українською мовою організовували вистави і концерти українських акторів. Робота була спрямована на пробудження українства, формування національної самосвідомості (у відповідь - Валуєвський указ 1863р., який доводив, що української мови не було і не може бути). В 1886 році до циркуляра додається спеціальна інструкція, за якою було заборонено видавати літературу українською мовою, припинити друкувати етнографічні матеріали. Але це не злякало громадівців. 1873р. - було засноване українське наукове товариство, яке в 1892р. реорганізоване в наукове товариство ім. Шевченка на чолі з Барвінським. Найбільшого авторитету товариство здобуло під час керівництва Грушевського (1897-1913рр.). За цей час видано 120 томів «Записок», 59 примірників «Хроніки», опубліковано етнографічний збірник, серії джерел «Пам'ятки української мови і літератури», «Україно-російський архів», «Матеріали до української бібліографії», періодичні видання «Збірник математично-природничої секції», «Лікарський збірник», видано 8 томів «України-Руси» Грушевського. Саме наукове товариство ім. Т. Шевченка стало прообразом Національної Академії Наук, яка в 2008р відсвяткувала своє 90-річчя.

Важливу роль в популяризації української мови відіграли просвіти. Основна їхня мета — масове поширення освіти і національної свідомості серед українського народу. Найбільш значною стала Львівська просвіта, заснована 8 грудня 1868 р. Це перша просвіта в Україні. Звідси бере свій початок просвітянський рух. Просвіти виступали за соборність та державність України, організовували бібліотеки, народні музеї, читальні, самодіяльні хори, театри, видавали газети, підручники, популяризували твори Т Шевченка та інших письменників, відкривали школи, курси для неграмотних.

Найактивнішими просвітянами були представники національно свідомої еліти. В 1905 р. українська інтелігенція почала створювати просвіти у Східній Україні на зразок західноукраїнських. Перші просвітні організації виникли у Катеринославі, Одесі, у Києві. Житомирі, Кам'янці-Подільському. Ровесником просвітянського руху був кооперативний рух, який започаткував об'єднання людей у колективні спілки з метою їх згуртування для досягнення спільної мети - відродження українського села та культури на селі.

- музика і театр. В період національного відродження набуло розвитку українське театральне мистецтво. Театр - це душа народу. Головними центрами театрального життя в Україні в першій половині XIX ст. стали Харків і Полтава, де закладалися основи українського національного театру. Першим постійним театром був Харківський театр. В другій половині XIX ст. в театрі виділяються три постаті: Іван Карпенко-Карий (справжнє прізвище — Іван Тобілевич), Марко Кропивницький, Михайло Старицький. І. Карпенко-Карий — автор комедій "Сто тисяч", "Мартин Боруля", "Хазяїн", п'єс на історичні теми "Бондарівна" та "Сава Чалий" з демократичних позицій показав класове розшарування на селі, висміяв гонитву багатіїв різного калібру за наживою, їхню глитайську психологію, створив образи бунтарів проти соціального гноблення. Понад 40 п'єс написав М. Кропивницький, який увійшов в культуру як батько українського театру. Серед них — "Дай серцю волю, заведе в неволю", "Доки сонце зійде, роса очі виїсть". Найбільш відомими п'єсами М Старицького є "Не судилось , "Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці".

В театрі працювала велика українська актриса Марія Костянтинівна Заньковецька.

Найвищого розвитку українське музичне мистецтво доби відродження досягло в творчості Миколи Лисенка — композитора, піаніста, музикознавця, музичного етнографа, диригента, педагога, громадського діяча. Він вважається ос­новоположником української класичної музики, національної музичної творчості, професіональної музичної школи в Україні. Своєю композиторською працею, зокрема операми "Різдвяна ніч", "Утоплена", "Тарас Бульба", "Енеїда", М. Лисенко заклав основи національного класичного музичного мистецтва. Всього ж він написав музику до близько 600 пісень. Композитор створив перші в Україні опери для дітей "Коза-дереза", "Пан Коцький", "Зима і Весна".

З ім'ям М. Лисенка, якого називають батьком української музики, пов'язаний розвиток в Україні музичної освіти. В 1904р. М.Лисенко відкрив у Києві музичну школу, яка сьогодні діє як музична Академія ім. Лисенка.

Зробити висновок про те, що попри постійні утиски українського народу на національному грунті, його культура не припиняла свого поступу. Представники прогресивної інтелігенції багато зробили для українського культурно-національного відродження, формування національної самосвідомості, утвердження української мови, розвитку музичного мистецтва та театру, що спиралися на міцні традиції культурних надбань українського народу.