Тема 3. Культура та цивілізація

Поняття цивілізації: історія, тенденції розвитку. Спів­відношення понять "культура" і "цивілізація". Зовнішній (цивілізація) та внутрішній (культура) світ людини. Цивілізація як певний рівень розвитку культури. Матеріальна та духовка культура, внутрішня структура і специфіка.

Археологічні культури.

Характеристика первісної культурної цивілізації.

Основні етапи розвитку первісної культури.

Винайдення писемності. Джерела давньої міфології.

Стародавні цивілізації IV - III тисячоліття до н.е. на територіях Передньої Азії та північно-східної Африки: Вавилон, Шумер, Єгипет, Ассирія, Урарту та ін.

Азіатський спосіб виробництва, його основні риси. Культура Месопотамії - колиска давніх цивілізацій. Культура Давнього Єгипту. Особливості релігії, науки, техніки Давнього Єгипту. Індійська культура в контексті східних культур. Основні напрями духовної культури Індії. Культура й цивілізація Китаю.

Основні джерела духовної культури Китаю: даосизм, конфу­ціанство, легізм. Особливості китайського менталітету, специ­фічні риси мистецтва. Культура Японії: єдність із природою, особливості релігії та естетики. Людина в культурі Стародав­нього Сходу.

Антична культура. Особливості мистецтва і науки, тех­нічні досягнення античної культури.

Студенти повинні:

знати основні риси поняття "цивілізація", особливості співвідношення та протистояння культури і цивілізації; харак­теристику первісної культури, культури Стародавнього світу; специфіку і структуру матеріальної і духовної культури, суть поняття "антикультура".

Методичні рекомендації:

З цієї теми для контрольної роботи визначено 14 питань (9 - 22)

Питання 9. Поняття цивілізації. Підходи до визначення поняття «цивілізація». Співвідношення понять «культура» і «цивілізація»

Література: 18, ст. 46 - 51; 16, ст.10 - 11; 6, ст. 15 – 21.

Розкрити походження терміну «цивілізація» ( від лат. – civilis – суспільний, громадський, державний). Цивілізація – це певний стан розвитку суспільства, який характеризується досягнутим рівнем розвитку виробництва, відповідною духовною культурою та певним рівнем розвитку продуктивних сил.

Вживається як синонім матеріальної культури. Цивілізація виникає тоді, коли накопичення матеріальних і духовних здобутків призводить до необхідності організації їх у систему, що сприяє появі писемності, класової диференціації суспільства, утворенню держави, появі міст, будівництву монументальних споруд. Базове значення поняття «цивілізація» лежить в уявленнях стародавніх греків і римлян про переваги існування людей за законами і в державі. Держава – це суспільство, в якому править закон, тобто є цивілізованим суспільством. Народи, що не знали законів, греки не відносили до цивілізованих. В добу Просвітництва цивілізованими стали визнаватися суспільства, побудовані на засадах розуму, справедливості і приватної власності. В науковий обіг термін «цивілізація» вперше ввів Гольбах у 1766р. В ХІХ ст.. цей термін використовується для характеристики певної стадії соціокультурного розвитку людства. Майже до ХХ ст. поняття «культура» і «цивілізація» вживалися як синоніми, але згодом стало очевидним, що ці терміни становлять суперечливу єдність: якщо культура є системою смислу людського буття, то цивілізація становить предметний ресурс культури. Вказати на те, що першим різницю між поняттями «культура» і «цивілізація» побачив Кант. Він визначив культуру як те, що слугує духовному розвитку людства і за суттю є гуманістичним. Цивілізація є зовнішнім технічним типом культури, вона створює умови для вільного духовного розвитку людини. Шпенглер у книзі «Занепад Європи» цивілізацію вважав ознакою смерті культури, оскільки вона опирається на стереотипи, шаблони, копіювання, а не на творчість нового. Культура, на думку Шпенглера, є живим організмом, який дає простір для розвитку особистості. Тойнбі є прихильником думки про те, що історичний процес – це коловорот цивілізацій, заміна однієї цивілізації іншою. Цивілізація – це стійка єдність людей, яка виникає в певному регіоні і базується на спільних цінностях та традиціях. Рушійною силою цивілізації є людський фактор, що відповідає на виклик середовища і веде за собою пасивну масу.

Розкрити три основні підходи культурології до визначення цивілізації:

• цивілізація – певний рівень розвитку суспільства;

• цивілізація – певний культурно-історичний цикл у розвитку народу:

• цивілізація позначає вищий ступінь розвитку культури.

Пояснити, що на відміну від цивілізації термін «культура» вживається для:

• характеристики певних історичних епох (первісна культура, антична культура);

• для визначення конкретних людських спільнот, народностей (українська культура);

• для визначення специфічних сфер життєдіяльності (політична культура, художня культура);

• як сумарний термін, що характеризує предметні результати діяльності людини (машини, споруди, мораль, релігія);

Цивілізація і культура – це різні способи реалізації сил людини. Якщо в культурі все матеріальне і практичне слугує духовному, тов. рамках цивілізації духовне слугує матеріальному і практичному. Цивілізація характеризується засобом і рівнем оволодіння силами природи, а культура виникає в результаті оволодіння людиною своєю власною природою. Відтворення робочої сили, збільшення вільного часу – це ознака цивілізації, а відтворення особистих структур людини шляхом виховання і навчання – ознака культури, її традицій, норм і цінностей.

Визначити типологію цивілізацій:

1. За рисами соціально-економічної еволюції:

• аграрно-традиційний етап розвитку;

• індустріальний;

• постіндустріальний;

1. За типом господарської діяльності:

• приморські цивілізації;

• континентальні;

3.За типом природно-географічного середовища:

- закриті і відкриті;

- інтравертні і екстравертні;

4. За масштабом розгляду:

- регіональні;

- національні;

- глобальні;

Зробити висновок про те, що найважливішими характеристиками цивілізації є:

• створення писемності;

• відокремлення землеробства від скотарства;

• відокремлення ремесла;

• розподіл суспільства на класи;

• поява міст;

• виникнення архітектури;

• формування держави;

Цивілізації існують у часі і становлять цілісність світу.

Питання 10. Цивілізація як певний рівень розвитку культури

Література: 14, ст. 85 – 87; 18, ст. 51- 56.

Довести, що культура є духовним виміром цивілізації, основою та фундаментом людської історії. Під цивілізацією розуміють певний етап культурної еволюції людства, що являє собою якісну межу на еволюційному шляху. Вказати на те, що вперше розбіжність між культурою і цивілізацією виявив Бердяєв у ХХ ст. Він вважав, що технізація людського життя призвела до втрати культурою своєї «живої душі». Культура виросла з культу, тому має тавро божественної. Техніка примітивна за своєю суттю, бо народилася у боротьбі людини з природою. Техніка – це те, що повторюється і є загрозою для існування культури. Вчені Маркарян, Гуревич вважають, що цивілізація виникає з культури і свідчить про її нові риси, а тому відрив культури від цивілізації перетворює на утопію ідею розвитку людства. В сучасному світі культура повинна відповідати умовам розвитку цивілізації, а цивілізація – наповнюватися культурним змістом. Культура потребує цивілізації як душа потребує тіла. Якщо культура має природне походження і визначається як внутрішній стрижень історичного розвитку людства, то цивілізація – це тіло культури, її матеріальна оболонка, яка має не природне, а соціальне походження.

Отже, цивілізація – певний етап розвитку суспільства у єдності соціально – економічних, науково-технічних і культурних виразів. Рівень розвитку цивілізації залежить від розвитку техніки,релігії, моралі, рівня добробуту. Тому цивілізація може бути показником зрілості суспільства. Культура виступає як сукупність духовних можливостей суспільства, а цивілізація як сукупність умов, необхідних для реалізації цих можливостей. Якщо культура визначає мету і зміст суспільного буття, то цивілізація забезпечує форми та засоби її втілення. Людство застосовує плоди цивілізації як засіб створення штучних культурних витворів для задоволення власних потреб. Людство ніколи не поврне6ться до свого первісного стану, воно повинно творчо поставитися до попереднього досвіду для подальшого розвитку. Цивілізоване життя стандартне, шаблонне. Нерідко цивілізована маса чинить опір культурі, бо вона ламає ці шаблони. Сучасна цивілізація заснована на суперечностях, які знаходяться всередині розвитку культури (між елітарною і масовою культурою). В процесі споживання культурних цінностей народ перетворює справжню культуру на масову. Сучасне суспільство занадто цивілізоване, але ще недостатньо культурне. Шлях до цивілізації має вести до вищої культури, пов’язаної з моральною досконалістю кожної людини. Існує межа, за якою цивілізація, заснована сучасною культурою, може обернутися лихом для суспільства. Найхарактернішим атрибутом сучасної цивілізації є техніка ( від гр. – майстерність) – це вміння створити будь-який предмет з досконалістю. Мета створення техніки – досягнення найбільшого результату при найменших затратах людських сил. Техніка – це синонім культури, оскільки пов’язана з виникненням культури і людини. Технічний прогрес загострив суперечності в суспільстві і культурі (мілітаризація економіки, екологічна проблема, проблема культурної нерівності). Парадокс у тому, що без техніки неможливий розвиток культури, однак остаточна перемога техніки у культурі веде культуру до загибелі. За технікою ідуть гроші, а владу грошей подолає лише загибель цивілізації. Необхідно повернутись обличчям до Бога, тобто заглибитись у духовність.

Зробити висновок про те, що інтенсифікація праці, постійне занурення у світ техніки призводить до фізичного і морального виснаження суспільства. Здатні вистояти ті, хто має сильний духовний стрижень, хто не втратив в собі людських якостей. Техніка це не самоціль людства, а лише один з елементів його культури. Техніку може контролювати суспільство, в якому панують ідеї гуманізму, демократії, національні традиції і духовна еліта, що спроможна забезпечувати подальший прогрес людства.

Питання 11. Культура первісного суспільства як історичний тип. Основні етапи розвитку первісної цивілізації.

Література: 16, ст. 19 – 25; 26, ст. 26 - 43; 18, ст. 83 - 88.

Вказати на те, що людина як єдиний суб’єкт культури створює життєве середовище для себе і формується під його впливом. А це означає, що становлення культури є результатом тривалого процесу взаємовпливу біологічної та соціальної еволюції, впродовж якої людина проявила здатність продукувати знаряддя праці. Лише культура дала можливість людині будувати свою поведінку на підставі різних стратегій передрікання майбутніх подій. Такими стратегіями у первісних людей були:

• стратегія наслідування (передрікання майбутнього випливає з імітації певних проявів властивостей навколишнього світу – логічно – релігійна стратегія)

• індивідуальне систематичне спостереження просторово-часових зв’язків та їх залежностей;

• висновок за аналогією на основі виділення подібних ознак анімістичним мисленням, яке заселяє природу божествами, духами, демонами. Саме культура дає можливість виробити різні стратегії, які усувають страх перед майбутнім.

Отже в основу походження первісної культури лягла потреба, органічно притаманна людині. Зазначити, що в первісному суспільстві склалося три види періодизації культури:

• археологічна – ґрунтується на дослідженнях матеріальних знахідок. Ця періодизація поділила первісну культуру на культуру на культуру 3-х віків:

• кам’яний – тривав від появи людини як біологічної істоти до появи міді та бронзи;

• мідно – бронзовий;

• залізний;

- культурно – цивілізаційна: суспільство ділиться на дикість і варварство.

- історична: в основу покладено вчення про спосіб виробництва

Визначити, що основними досягненнями первісної культури доби палеоліту були:

• застосування примітивних знарядь праці;

• кочовий спосіб життя;

• основні види занять: збиральництво, полювання;

• використання вогню;

• суспільною організацією був первіснообщинний лад на стадії первісного людського стада.

В добу неоліту (новий кам’яний вік – 8-6 тис. до н.е.) основними досягненнями були:

- перехід від привласнюваного типу господарства до відтворюючого (землеробство, скотарство):

- поява людини розумної;

- поява глиняного посуду;

- в техніці обробки кам’яних знарядь праці застосовуються нові прийоми – шліфування, розпилювання, свердління;

- поява перших могильників;

- розташування стоянок і поселень переважно на берегах річок;

- поява перших укріплених поселень;

- розквіт матріархату;

- мистецтво представлене орнаментиковою керамікою, реалістичною скульптурою і наскальними зображеннями.

Мідний вік (енеоліт, І тис. до н.е.) характеризується такими досягненнями: - період виникнення та розвитку металургії міді;

• розвиток гірничо-рудної справи – відливання металу та виробництво з чистої міді знарядь праці;

• орне землеробство і скотарство;

• розвиток ремесла і домобудівництва;

• ускладнення суспільної організації – виділення племінної верхівки;

• процес утворення великих споріднених міжплемінних об’єднань;

Бронзовий вік – це період поширення виробів із бронзи (4 – 2 тис. до н. е):

• виникнення металургійних центрів;

• поява майстрів з виготовлення бронзових знарядь праці;

• прискорення процесу ІІ поділу праці;

• розвиток обміну;

• нагромадження цінностей, майнова нерівність призвели до поступового розпаду первіснообщинного ладу;

Залізний вік характеризується такими досягненнями:

• добування заліза та виготовлення з нього знарядь праці та зброї

• виникнення товарного виробництва;

• порушена замкненість патріархально-родових колективів;

• зміцнення приватної власності і влади племінної аристократії;

• соціальна неоднорідність призводить до конфліктів;

• виникнення укріплених поселень – городищ;

• утворення великих союзів племен, що відіграли основну роль у формуванні народностей;

• формування класового суспільства і держави;

Первісне суспільство поділялося на дикість і варварство. Дикості відповідають палеоліт і мезоліт: людина виділяється з тваринного світу, привласнює продукти природи, добуває вогонь, створює найпростіші знаряддя праці. Варварство починається з виникнення гончарства і закінчується зародженням писемності.

Зробити висновок про те, що для культури первісного суспільства характерні такі ознаки, як:

• гомогенність (однорідність);

• синкритичний характер, що втілюється в тотемізмі;

• первісна культура є культурою табу (заборон);

Зміни у культурі первісної доби спричинені досягненнями у техніці виготовлення знарядь праці.

Питання 12. Світосприйняття людини первісного суспільства

Література: 16, ст.25 - 31; 14, ст. 92 - 107; 18, ст. 88 – 93; 26, ст. 34 - 42.

Духовний розвиток людини є невід’ємною складовою її біологічного формування, виробничої діяльності та суспільної організації. Розкрити суть первісних вірувань та релігійних культів як одного з ранніх виявів духовного світу людини.

Фетишизм - поклоніння матеріальним предметам найближчого оточення людини, як наділення надприродними властивостями.

Фетишами були ті предмети, які мали для людини життєво важливе значення

(камінь з святої гори, шматок дерева).

Поклоніння фетишу полягало в догляді за ним як за людиною. Фетишу відводилось спеціальне місце. Пізніше фетиші виготовляли штучно. Фетишизм зберігся у формі поклоніння ідолам – наділеним силою впливу матеріальним зображенням божеств з рисами людини чи тварини (нині талісмани і амулети).

Тотемізм – це комплекс вірувань, пов'язаний з уявленням про надприродний зв'язок людини і окремих соціальних колективів з рослинами і тваринами. Наріжним каменем тотемізму є вірування в тотемних першопредків. Вважалося, що тварина є прабатьком роду чи племені. Об’єктом ушанування в тотемізмі виступало безіменне колективне начало. Вибір тотема збігався з особливостями тваринного світу тієї місцевості, в якій жив колектив. Тотемний культ спрямований на те, щоб отримати заступництво тотема. Існувала система тотемних табу – заборон не вживання в їжу тотемної тварини або заподіяння їй шкоди. Тотема доглядали як члена родини, якщо він був некорисним в господарському відношенні.

Анімізм (душа) – віра в самостійне надприродне існування душі і духів як своєрідних двійників людей, тварин, рослин, предметів та явищ (в основі – віра у потойбічне життя і переселення душі).

Поховальний культ : поряд з тілом померлого лежать знаряддя праці (віра в життя мерця). Загробне життя вважалося простим продовженням звичайного земного життя.

Культ предків : ґрунтувався на вірі в те, що померлі предки допомагають своїм живим родичам у земному світі, а натомість вимагають здійснення для них обрядів задобрювання у вигляді регулярних принесень жертовної їжі і життя.

Магія (чаклунство) – ритуальні обряди і дії, які можуть спричиняти надприродній вплив на навколишній світ з певною практичною метою. Магія виникає в результаті перекручування повсякденної практичної діяльності людей. Магічними засобами є закликання, особливі пісні і танці, жертвоприношення. Магія не існувала без заборон і обмежень – табу. З первісних табу виникли культові обмеження (пости, дієти).

Учасниками магічних церемоній були фетиші (матеріальні предмети, наділені надприродними властивостями.

Види магії :

1. за типом впливу на предмет:

• контактна – заснована на ідеї безпосередньо перенесення магічної сили на об’єкт шляхом прямого контакту з ним або з його частинкою (клаптик волосся, одяг, фотографія);

• імітативна – впливу піддається копія або замінник об’єкта.

• магія безпосередньої дії: - магія, що відганяє прагнення відігнати злі сили;

• очищувальна – заснована на використанні таких засобів як обмивання, окурювання;

2. За призначенням:

- шкідлива: використання обрядів, що ставлять за мету надприродним способом заподіяти шкоду окремій особі (порча через їжу, одяг, сміття, вроки);

- військова - магія, яка має на меті необхідність подолати активний опір жертви.

- любовна: викликати або знищити потяг (причарувати )

- лікувальна – (обтирання, компреси).

Магія супроводжується такими ритуальними формами:

• молитва;

• піст;

• очищення;

• жертвоприношення.

Різновид магії – табу (система заборон і проклять)

Вказати, що первісні вірування систематизувалися у міфології. Міфологія (з гр. – оповідання, переказ) – це форма суспільної свідомості, зображення всього світу, наповненого живими істотами, наділеними чудесними і фантастичними якостями.

Міфологія базується на спорідненості людини і природи. Міфологію складали міфи – це фантастичні, символічні уявлення про світ, оповідання про богів і надприродних героїв. Міф не дає об’єктивної картини світу, а лише наділяє його певним смислом. Це була своєрідна проекція людської душі у космос і щоб вижити в ньому, людина шукала собі покровителів в особі одухотворених сил та явищ природи. Міфологія представлена різними типами міфологічних героїв:

• першопращури – прабатьки, яким нащадки завдячують своїм існуванням;

• культурні герої – персонажі, які створюють для людини різні культурні та побутові атрибути ( вогонь, житло);

• духи – міфологічні істоти, що нібито постійно взаємодіють з людиною або перешкоджають її в різних видах діяльності;

• боги – надприродні істоти, що створюють світ людей і керують ним;

Із міфів виділяється мистецтво – зображення звірів, рослин, людських рук. Воно було не тільки способом самовираження, але й засобом олюднення. Існувало в тісному зв’язку з практикою та релігійними культами. В ньому поєднувалася музика, танці, вербальна та образотворча діяльність людини. Показати, що образотворче мистецтво поділялося на:

• мистецтво малих форм – скульптури, барильєфи;

• печерне мистецтво – монументальний живопис;

• петрогліфи – написи та зображення на стінах печер;

Раннім формам мистецтва притаманні такі ознаки, як

• сюжетність;

• реалізм;

• натуралізм;

• відсутність естетичного начала;

• панування образу звіра.

Зробити висновок про те, що впродовж первісної доби відбувся антропо- і соціокультурогенез, що призвів до появи людини сучасного типу. Відбувся значний стрибок у розвитку знарядь праці. Перехід до осілості, землеробства та скотарства, поява торгівлі, міст, концентрація влади, зародження письма знаменувало початок розвитку людства на шляху до цивілізації.

Питання 13. Значення культури Стародавнього Сходу для розвитку світової культури

Література: 16, ст. 32 - 33; 14, ст. 36 - 44; 15, ст. 108 – 113; 26, ст. 100 -105.

Визначити особливості культури Стародавнього Сходу та її основні досягнення. Стародавнім Сходом називають класові суспільства на території Азії і Африки. Тут була започаткована людська цивілізація. У IY-II тис. до н .е. Стародавній Схід характеризувався високим рівнем економічного, політико-правового і культурного розвитку. Цьому сприяли кліматичні, геолого-географічні умови, родючі землі, потужні водні артерії, багаті лісові ресурси, запаси корисних копалин. Перехід до прогресивних форм землеробства, широке використання металів, розвиток ремесла і торгівлі позначилося на перебудові суспільних відносин. Перехід народів Сходу до штучного зрошення, винайдення плуга, застосування колеса сприяло розвитку сільського господарства, а винайдення гончарного круга – започаткуванню ремесла. Зародження металургії, поява міді, бронзи і заліза сприяло удосконаленню знарядь праці. Поява надлишкового продукту започаткувала натуральний обмін, який переріс у торгівлю. Поширення торгівлі зумовило виникнення нерівності та соціальне розшарування. Утворилася держава, основною функцією якої стала охорона власності. Поступово розвивалися релігійні форми духовного життя. Первісні культи еволюціонували в офіційну релігійну ідеологію. На грунті старовинних даних переказів формувалася міфологія як спроба пояснити походження і історію людства Розвивалась художня творчість. Характерною рисою культури Стародавнього Сходу був геоцентризм – прославлення божественності необмеженої влади царя і фараона.

Показати роль Стародавнього Сходу у світовій культурі. Зокрема, вказати, що на Сході вперше в світі з’явилися такі елементи культури, як література (поема про Гільгамеша), право (Закони Хамураппі), мораль, мистецтво. Тут вперше виникли класи і держава. Від Стародавнього Сходу людство запозичило:

• державу як форму людського співіснування;

• закони, що регулюють взаємовідносини між людьми;

• писемність як засіб передачі та засвоєння інформації;

• системи рахунку;

• наукові і практичні знання;

• мистецтво та літературу;

• ремесло;

• кам’яну архітектуру;

В соціально-політичному плані відмінними рисами культури Стародавнього Сходу були:

- деспотичний характер правління;

- жорстока централізація влади;

- персоніфікація влади в особі монарха;

- підпорядкування суспільного життя релігійним нормам;

- повна домінація держави над особистістю.

Зробити висновок про те, що культура Стародавнього Сходу започаткувала людську цивілізацію, елементи якої поширились по всьому світу.