Тема 8. Ідея прогресу

Ідея прогресу в історії культури. Мета і критерії про­гресу. Нові можливості культури через відмову від розсудливого шаблону сприйняття світу. Катастрофічний стан екології. Ілюзія прогресу.

Розповсюдження ідей Заходу у XX ст. Розквіт конструю­вання в культурі. Теорія "соціальної мобільності" і сучасність. Особистість у культурі та становлення її суб'єктивності.

знати особливості і критерії культурного прогресу; ос­новні тенденції розвитку сучасної культури; місце людини у сучасному культурному просторі; рівень залежності культур­ного процесу від фактора людської суб'єктивності.

Методичні рекомендації

Із цієї теми для контрольної роботи визначено 2 питання ( 59 – 60).

Питання 59. Ідея прогресу в історії культури. Мета і критерії прогресу

Література: 3, ст. 128 – 130.

Вказати на те, що прогрес в культурі - процес поступового розвитку, руху вперед, історична еволюція культури.

У визначенні критеріїв прогресу в культурі не слід орієнтуватися на оціночно-якісні показники як методологічно неадекватні. Мова тут може йти про порівняльний аналіз ефективності технології соціокультурної організації, регуляції, комунікації, які існують в ті чи інші історичні епохи, з точки зору вирішення ними завдань і підтримки і підвищення рівня соціальної інтеграції людських спільнот, розвитку засобів і розширення масштабів їх соціальної взаємодії, роботи механізмів акумуляції і трансляції соціокультурного досвіду і т.п.

Прогрес може бути визначений як комплексний лише при розгляді процесів соціокультурної еволюції в найбільшому історичному масштабі, та матеріалі значних відрізків історії. В масштабі питання одного або навіть декількох поколінь людей темпи і ритми розвитку в різних спеціалізованих областях діяльності, як правило, не співпадають; саме цей розвиток має переважно хвильовий характер, де всплески інноваційної активності змінюються періодами освоєння цих інновацій; на окремих етапах в деяких областях діяльності може спостерігатись стагнація або навіть регрес. Кожна історична спільнота розвивається в своєму власному темпі нерідко не співпадаючи навіть з показниками найближчих сусідів, а багато суспільств, досягнувши певного рівня розвитку взагалі зупиняються в своїй соціокультурній еволюції. Соціокультурний прогрес є можливим, але кількісно не визначеним.

XXІ ст. стало початком нової, постіндустріальної епохи. Воно характеризується швидким розвитком НТП, радикальною зміною структури суспільного багатства і зайнятості. Завдяки високим технологіям сьогодні задоволені основні потреби більшості населення розвинутих країн Заходу. Протягом останніх ста років подвоїлась середня тривалість життя людини. Виникли нові віруси, найстрашнішим серед яких виявився СНІД. Людство перед ним просто безсиле. Кожні 12 секунд на землі з'являється новий хворий на СН1Д. 33,6 млн. чоловік у всьо­му світі на початок 2001 р. є носіями СНІДу. Знизився рівень не­письменності та підвищилася енергоозброєність кожної людини. Тому прогрес може розглядатись як міф індустріальної сучасності. Розрив між бідними і багатими зростає. 358 мільярдерів планети контролюють багатство, що перевищувало суму національних валових доходів держав, чиє населення становило половину всіх жителів землі. А десятеро найбагатших людей світу зосередили у своїх руках 250 млрд. доларів. На поча­ток 2001 р. з 6 мільярдів мешканців землі 3,З мільярда недоїда­ли. Величезним є і технічне відставання бідних від багатих: у всій Африці сьогодні менше автомобілів, ніж в одній-єдиній німецькій землі Північний Рейн-Вестфалія. Всього ж по планеті їздить 700 млн. автомобілів.

Під впливом науково-технічного прогресу змінюється місце культури в сучасній цивілізації, характер їхніх взаємин. Створюється новий тип культури, який характерний насамперед інтегративними моментами між технікою і так званим духовним життям суспільства. З одного боку, виникає наукове управління культурою (цілеспрямована дія щодо індустрії культури, інтенсифікації творчої діяльності й оптимізації її), з другого - активізується роль науки як однієї з форм культури, спрямованої на формування такої моделі суспільства, яка могла б подолати історичну обумовленість розвитку суспільства.

Духовне виробництво в рамках системи суспільного виробництва є товарним виробництвом тією мірою, якою його продукція набуває «речової форми товару», яка завдяки своїм властивостям задовольняє певні людські потреби. При цьому духовні цінності самі по собі або жодної вартості не мають, або набувають її лише тоді, коли втягуються у процес одержання додаткової вартості.

У цьому смислі духовне виробництво сучасного суспільства розглядається як індустрія культури. Духовне виробництво постає як соціальна форма одержання прибутку, капіталу. Проте в умовах сучасного суспільства не тільки «індустрія культури», а й діяльність «вільних художників» інтенсивно втягуються в економічну систему. Врешті-решт вони теж створюють додатковий прибуток для тих, хто володіє засобами виробництва, засобами розповсюдження і споживання їх продукції. Той, хто має у своєму розпорядженні засоби матеріального виробництва, володіє й засобами духовного виробництва. З розвитком засобів масової комунікації («масс медіа») розширюються можливості безпосередньої і прихованої дії на світогляд і психологію людини в певному ідеологічному напрямі. Телебачення, радіо, масова преса використовуються часто-густо як зброя політичної боротьби і формування громадської думки.

Засоби масової комунікації є одночасно і середовищем, і процесом, спрямованим на певні типи виховання. Посилення комунікативної функції культури веде до трансформації її і водночас викликає тенденцію «міфологічного» типу мислення. Культура перетворюється у науково вивірений засіб маніпулювання свідомістю і поведінкою мас. Індустрія культури - це не тільки технічне і наукове оснащення її, це передусім втягування її у виробничо-економічну структуру сучасного їй суспільства. Духовне виробництво перетворюється на аналог матеріального виробництва, а культура – на «...хороший бізнес...». Тут збігаються інтереси засобів масової комунікації і бізнесу. І це зрозуміло: в обох випадках потрібні масовий споживач, широкий споживчий ринок. Тому бізнес активно втілюється у сферу культури, створюючи водночас маркетинг і масову культуру, а реклама формує відповідний тип масової свідомості.

Науково-технічний прогрес підвів цивілізацію до порога нової культури - культури комп'ютерної техніки, яка, трансформуючи книжкову культуру, створює новий тип мислення, що орієнтує людину на саморозвиток і формує у неї синтез інтелектуальної образності і чуттєвого моделювання. Основна ознака цієї культури - діалог людини з екраном. Комп'ютер - це явище культури знакових систем - культури, проміжної між «світом речей» і «світом людей».

Саме існування «межі зростання» є необхідна передумова для розвитку. Адже якби не було межі для полювання і збирання, на тисячоліття затримався би перехід людини до землеробства і скотарства. Якби не було межі для людської пам'яті і фізичних обмежень в усній комунікації між людьми, сповільнився б винахід писемності і друкарства, розвиток технічних засобів комунікації. Якби не було межі запасів деревного вугілля, сповільнився б перехід до використання мінерального палива. Якби не було межі у проведенні подумки і на папері математичних операцій, затрималося б створення комп'ютерів. Немає підстав боятися уповільнення соціального прогресу і через уявну психічну і розумову нездатність людини засвоїти і витримати зростаючий потік нових знань і пристосуватися до всякого роду нововведень у суспільстві. Людська пам'ять здатна вмістити приблизно 10 млрд. біт інформації (тобто 500 багатотомних «Британських енциклопедій»). Наперед встановленого майбутнього не існує. Люди нездатні змінити своє минуле, оскільки свобода, якою володіли минулі покоління, вже перетворилася для наступних поколінь у реальну дійсність, в історичну необхідність, із якою не можна не рахуватись. Майбутнє ж - це сфера реальних можливостей, серед яких є більш-менш ймовірні. Зміни, що відбуваються сьогодні у світі, - важливий крок на шляху переходу людства до нової цивілізації, що може бути сформована на шляхах вирішення глобальних проблем. Ця нова цивілізація майбутнього, на думку вчених, ліквідує відчуженість людини від людини, покладе кінець розподілу людства на антагоністичні класи і соціальні групи, створить реальні умови для його самопізнання і вільного самооб'єднання на принципах нового гуманізму. Нова цивілізація у тенденціях свого розвитку являє собою якісно новий щабель у розвитку людини і людських спільнот, які поступово інтегруються в єдине людство, системність якого можна порівняти в якісному відношенні з природними системами, залученими в сферу людської діяльності. Лише на цьому етапі людство посяде своє гідне, відносно самостійне місце в системі навколишніх космічних процесів і сил, стане специфічно єдиним утворенням.

Довести, що сьогодні маси людей здобувають усе більш широкий доступ до витворів мистецтва завдяки новим інформаційним технологіям і телебаченню. Відбувається бурхливий розвиток відеомистецтва і комп'ютерної графіки, спроможних синтезувати образи й імітувати тримірну дійсність. Віртуальна реальність, завдяки комп'ютерному мистецтву, завойовує все більш міцні позиції у сфері розваг, дозволяючи людині проникнути в ідеальний світ відеоігор. Відбувається розмивання кордонів між мистецтвом і дійсністю. В історії людства давно намітилася тенденція до спільної технізації. Найпростішим проявом її є те, що прийнято називати художнім бумом. Він передбачає втягнення до художнього процесу все більшої кількості членів того чи іншого суспільства.

Розкрити альтернативні шляхи розвитку світової цивілізації. Наприкінці XX ст. є гострі суперечності між полісною та неполісною цивілізаціями. Нині Атлантичний океан, а не Середземне море, є центром полісної (західної) цивілізації. На периферії євроамериканської цивілізації відбувається розхитування традиційних структур. Росія опинилася на периферії полісної цивілізації, пов'язаної з явищем "озлобленої заздрості", яка виявляється в антизахідництві та в сплеску зрівнювального пафосу (від більшовицької зрівняйлівки до "палаючого ісламу"). Нині евроамериканська цивілізація постала перед тими самими проблемами, що й Римська імперія напередодні свого краху. По-перше, полісна цивілізація тепер не перебуває в глухому "варварському" оточенні подібно до греко-римської попередниці. По-друге, масштабність неполісних цивілізацій перестає бути геополітичною домінантою: включення Росії до системи Демократичної Півночі (Об'єднана Європа, Японія та Північна Америка) і здійснення плану Дж. Буша щодо створення загальноамериканського ринку призведе до випадання Латинської Америки з контексту третього світу. Саме включення Росії до системи євроамериканської цивілізації може врятувати її перед небезпекою, яка насувається з боку Півдня і являє собою спільність неполісних цивілізацій.

Ні в якому разі не можна забувати і про вихід на світову арену України. Ставши незалежною державою, вона, з огляду на своє геополітичне становище, обов'язково справлятиме вплив на розвиток і формування нових політичних векторів, можливо навіть зумовлюватиме вирішальний розклад сил на світовій арені.

Іншою можливою альтернативою розвитку глобальної цивілізації з огляду на циклічність історії може стати виникнення соціальної Мегадержави, подібної до Давньосхідної монархії. Адже західна цивілізація перервала природний перебіг класичного, східного розвитку цивілізацій. І нереалізовані потенції європейської історії можуть вернутися до життя. Якщо звернути увагу на тенденції у функціонуванні західних транснаціональних корпорацій (більшість з них американські), то можна дійти висновку, що народжувана планетарна цивілізація за своєю суттю може стати неорабовласницькою.

Зазначені проблеми глобального характеру тепер настільки ускладнилися, що демократичні методи вирішення вже неефективні, тому не виключена можливість певного "повернення" до минулого, проте вже на іншому рівні. На відміну від фізичного примусу давнього рабовласництва, можливе застосування (і це робиться успішно) потужних методів маніпуляції психікою людини за допомогою засобів масової інформації та комунікації, безпосереднього впливу на мозок людини психотропної зброї тощо. Планетарна цивілізація, таким чином, може стати неорабовласницькою.

До негативних якостей цивілізації ХХІ століття відносять її тенденцію до стандартизації мислення, орієнтацію на абсолютну вірність загальноприйнятим істинам, властиву їй низьку оцінку незалежності й оригінальності індивідуального мислення, які сприймаються як «соціальна небезпека». Якщо культура формує зроблену особистість, то цивілізація формує ідеального законослухняного члена суспільства, що задовольняється наданими йому благами. Цивілізація все частіше розуміється як синонім урбанізації, скупченості, тиранії машин, як джерело дегуманізації миру. Справді, як би глибоко не проникнув людський розум у таємниці миру, духовний мир самої людини залишається багато в чому загадковим. Цивілізація й наука самі по собі не можуть забезпечити духовного прогресу, тут необхідна культура як сукупність усього духовного утворення й виховання, що включають у себе весь спектр інтелектуальних, моральних й естетичних досягнень людства.

Зробити висновок про те, що реальне уявлення про майбутнє - найважливіше завдання культурології. Реалізувати його можливо, лише виходячи з принципів, на яких взагалі тримається весь фундамент наукового знання. Мова йде, насамперед, про принцип об'єктивності, що передбачає:

1) сувору відповідність висновків вихідним передумовам;

2) доказовий аналіз реальності без яких-небудь суб'єктивних доповнень до неї;

3) знання певних закономірностей, тенденцій історичного розвитку. «Проекція в майбутнє» закономірностей суспільного розвитку з урахуванням їх неминучого розвитку й збагачення в ході історичного процесу й означає наукове передбачення майбутнього. Серед основних із відзначених закономірностей, як вважають дослідники, які спираються на матеріалістичну діалектику, - необоротність соціального прогресу в масштабах всесвітньої історії, зростання темпів поступального розвитку суспільства.