Тема 9. Етнічні культури в умовах глобалізації

Основні засади та проблеми формування основ сучасного світогляду. Світоглядно-антропологічні колізії процесу глобалі­зації. Історія процесу глобалізації та його усвідомлення.

Етнос як унікальне і соціально-культурологічне явище. Особливості етнокультурного процесу. Виживання людини і людства - нагальна проблема сучасності. Всезагальне та інди­відуальне в культурі за умов глобалізації. Глобалізм і культура: проблеми протистояння. Глобалізація як засіб розв'язання нега­тивних наслідків епохи модерну.

Культура на порозі XXI ст. Культура і глобальні про­блеми сучасності.

Універсальні закони розвитку Всесвіту. Провідні пріоритети етнонаціональної політики України.

Студенти повинні:

знати особливості сучасного етнокультурного процесу, етнонаціональної політики в Україні; історію та особливості процесу глобалізації, проблеми глобальної культурної кризи початку XXI ст.; основні риси протистояння культури і гло­бальних проблем сучасності.

Методичні рекомендаці

Із цієї теми для контрольної роботи визначено 3 питання (61- 63).

Питання 61. Етнос як унікальне і соціально-культурологічне явище. Пріоритети етнонаціональної політики України

Література: 33, ст. 125 – 143.

Вказати на те, що розвиток етносів, їхнє походження і становлення - сьогодні одна з провідних тем у культурологічній науці. Етнос - це культурно - духовна спільність людей, які споріднені походженням, мовою, культурними надбаннями, територією проживання, а за певних умов і державними утвореннями.

З етносів, що проживають на землі, складається людство. Кожний з етносів сомоцінний незалежно від рівня розвитку: політичного, економічного чи культурного. Це природний результат етногенезу.

Етногенез ( від грецьк. Etnos - плем'я, народ і genesis - походження) - це сукупність соціально-історичних і духовно-культурних процесів, що формують етнос, зумовлюють подальший розвиток діалектичних змін, які відбуваються завдяки взаємодії етнічних спільнот. Ці процеси розвиваються в часі та поширюються у просторі.

Етногенез - складний і неоднозначно спрямований процес. Історія засвідчує народження, розвиток і зникнення етносів. Цьому передують фізичне знищення, штучна чи природна асиміляція іншим етносом, зародження нових етносів шляхом виокремлення від базових чи злиття двох або більше етносів, які створюють новий етнос, абсолютно відмінний від попередніх.

Досить часто термін " етнос" порівнюється з поняттями " народ" і "нація", але переважно народ як культурно-історичну спільність слід розглядати лише на певному етапі розвитку етногенезу. Термін " народ" може бути синонімом корінного етносу країни чи розпорошеного по світу. Через постійні міграційні процеси важко знайти народ, який би постійно проживав на аборигенній території. У науковій практиці народ - це все населення країни, оскільки він завжди складається на основі кількох етносів або, як правило, багатьох етнокомпактних груп, наприклад, бельгійський народ, американський народ, український народ, китайський народ та ін.. Усі народи мають схожу історичну долю, і ті, хто з повагою ставиться до всіх суб'єктів державного об'єднання, яке утворює це угруповання, живуть дружно та мирно. Кожна територія - завжди поліетнічне утворення; " чистих" щодо етнічності народів не існує.

Народ відрізняється від нації не кількісними та якісними показниками, а рівнем свідомості, зумовленої проблемами та турботами облаштування державного устрою та об'єднання; лише тоді він стає народом - нацією і в сучасній практиці міжнародних відносин розуміється як такий, який має власну державність, суверенітет і є самодостатнім суб'єктом зовнішніх стосунків.

Кожний етнос в процесі історичного розвиту виробляв своє та запозичував щось у сусідів, акумулюючи його і поступово формував так звану етнонаціональну традицію. Традиція - це, власне, те, що передається у спадок майбутнім поколінням. Російською мовою буквальний переклад з латинської traditio більш точний: "предание", українською ж - " переказ" - більш звужене. Національні особливості уявлень про красу тісно пов'язані із конкретними місцевими умовами, що яскраво простежується на прикладі архітектури. Традиційне житло регіонів максимально адаптоване до кліматичних і природних умов, а твкож видів діяльності. Кочові племена і кочові народи користуються мобільним житлом: на Півночі - це яранга з крутими схилами стін - багато снігу, у Середній Азії - юрта з плоскою покрівлею - дощів і снігу майже немає. У лісовій місцевості житло будували з дерева, у гірській - з каменню, а у степових регіонах, де не було ні першого, ні другого, - із глиняних вальків. Традиції зведення житла передавались із покоління в покоління, відбувалась їх естетизація; люди звикали до свого житла, і воно видавалось їм єдино красивим. Навіть пізніше, коли збільшився арсенал будівельних матеріалів і замість глини та дерева почали використовувати цеглу, у зведенні споруд продовжували зберігатись попередньо нароблені форми, оскільки вони вважалися природними, відповідали смакам місцевого народу і визначали стиль певної місцевості. Отже, художнє з самого початку зливалося з національним, традиційним, народним, ставало виразником національного, етнічного.

Одним із чинників визначення національної, етнічної культури є традиції народної художньої творчості. Чим вищий рівень розвитку і технізації суспільства, тим швидше і безповоротніше зникає з побуту і вжитку народна творчість. Сьогодні в Європі, як і в розвиненій Америці, традиції народної творчості практично зникли. Цьому сприяв розвиток виробництва, поліграфічних послуг, а особливо - засобів масової інформації. Наприклад, зараз в Україні національна народна традиція активно витісняється західними зразками маскультури.. Та не потрібно забувати, що лише в збереженні особливостей кожного окремо взятого етносу можливо уберегти майбутні покоління від духовного занепаду.

На розвиток культурних процесів нації впливають також інокультурні надбання. В одних випадках вони сприяють роз- витку етносу, а в інших випадках призводять до згуби національної, етнічної культури.

Провідним у теорії етносу стало питання про етнічну цілісність на інтелектуальному, духовному і політичному рівнях. У визначенні місця, ролі та значення етнічного в сучасному світі, виробленні загальнолюдських цінностей, консолідації людства як цілісного феномена підвищилась роль особистостей і невеликих груп.

Кожний етнос - явище унікальне і соціально безцінне. Це соціуми, які об'єднуються навколо ідей позитивного ряду На таких стрижневих ідеях базуються провідні лінії розвитку етнокультурного процесу народів, націй.

На сучасному етапі розвитку людства постає нагальна потреба у збереженні культурних надбань різних націй, етносів.

При утворенні та становленні держави й державності завжди нагальною стає етнонаціональна політика. Її формування розпочалося у молодій незалежній Україні. Політико - правові засади державного курсу у сфері міжнаціональних відносин унормовані в таких документах: Конституція України, Деклараія про державний суверенітет України, Акт проголошення незалежності України, Декларація прав національностей в Україні, Закон України " Про національні меншини в Україні ". Українська держава, керуючись основними положеннями цих документів, ураховуючи поліетнічний склад суспільства та визнаючи органічну єдність прав людини і прав національностей, гарантує всім громадянам України незалежно від їхнього національного походження рівні політичні, економічні, соціальні та культурні права, підтримку національної самосвідомості та самовизначення у формах, які не створюють загрози територіальній цілісності та державності України.

Визначити провідні пріорітети етнонаціональної політики України:

• забезпечення через відповідне законодавство державних програм рівних можливостей для участі громадян незалежно від їхньої національності в усіх сферах матеріального і духовного життя, в системі управління державними та громадськими справами; зміцнення гарантій, які виключають прояви націонал-екстремізму, дискримінації громадян за національною, релігійною або мовною ознакою;

• відродження українського етносу; забезпечення етнокультурної самобутності української нації, її динамічного відтворення; піклування про національно - культурні потреби українців і зарубіжжя;

• відродження духовного життя національних меншин на принципах національно-культурної автономії, захист їхньої етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності;

• утвердження в міжетнічних відносинах атмосфери пошанування, дружби, взаємної довіри, поваги до мов, культур, традицій, звичаїв і релігій.

Українська держава дотримується цивілізованих методів регулювання міжетнічних відносин і діє в напрямі конституційного закріплення державної політики, яка має надавати ефективні гарантії захисту прав та інтересів усіх народів, які проживають в Україні.

Зробити висновок, що сьогодні основне завдання України - створити умови для повного здійснення громадянами права на працю, достатній життєвий рівень, освіту. Складні питання сьогодення можна розв'язати лише через високий рівень освіченості, адже вона - той важіль, який рухає прогрес.