Рукавичка (казка-п’єска за мотивами однойменної української народної казки)

Автор: Осадченко І.І.

Якось йшов під Новий рік

По лісочку старий дід.

За плечима ніс рушницю,

У кишенях – рукавиці.

Попереду песик біг,

Та й кумедний – просто сміх!

Ненароком рукавицю

Дід зронив у сніговицю.

Далі в ліс помандрував,

Що згубив, того не знав.

Мишка-норушка собі пробігала,

Рукавичку надибати зовсім не гадала.

Побачила, зраділа, швидко залізла,

Малесеньку дірочку для вікна прогризла.

Жабка-скрекотушка плиг та плиг,

(важко стрибати, бо глибокий сніг).

Угледіла рукавичку, одразу питає:

– Чи є хто у ній? Тут хтось проживає?

– Я тут живу. Я – Мишка-норушка,

– Пусти мене до себе.

Я – Жабка-скрекотушка.

Тепер вони удвох в рукавичці живуть,

Новий рік чекають, чайок попивають.

Зайчик-побігайчик стриб та стриб.

Бачить: щось видніється:

– Може, гриб?

Ближче дострибнув, а то – рукавичка.

Погрітися хоче – холодна зимичка.

– Я – Зайчик-побігайчик.

Тут хтось живе?

– Мишка і Жабка у цій хатинці є.

– Пустіть хоч погрітись,

А, краще, – пожити.

• Заходь та швиденько,

Ну, де тебе діти!

Тепер вони втрьох в рукавичці живуть,

Новий рік чекають, чайок попивають.

Бігла по лісу Лисичка-сестричка.

Бачить: лежить у кущах рукавичка:

– Ой, схованка гарна, а хто тут живе?

– Мишка і Жабка, ще Зайчик тут є.

– Пустіть, дорогенькі, погрітись скоріш!

– Заходь, кумо Лиско, та тільки хутчіш!

Тепер вчотирьох в рукавичці живуть,

Новий рік чекають, чайок попивають.

А ось Вовчик-братик по сліду прибіг:

– Чия це хатинка чи, може, барліг?

– Тут Мишка і Жабка, тут Зайчик, Лисичка,

Нам хаткою стала оця рукавичка.

– Пустіть і мене, дуже хочу тут жити!

– Заходь і живи, ну, де тебе діти?

Тепер уп’ятьох в рукавичці живуть,

Новий рік чекають, чайок попивають.

Кабан-підриван, здоровенний іклан

Штурхнув рукавичку:

– Чи є хто в ній там?

– Мишка, Жабка,

Зайчик, Вовчик, Лисичка.

Нам хаткою стала оця рукавичка.

– А-ну, посувайтесь, сюди я зайду,

Бо звідси однак в ліс назад не піду!

Тепер ушістьох в рукавичці живуть,

Новий рік чекають, чайок попивають.

Шумлять верболози. Підходить Ведмідь:

– Мене до хатинки своєї візьміть!

– Куди, вже тріщать всі нитки рукавички!--

Йому перелякано каже Лисичка.

– Візьміть хоч скраєчку, а то зареву,

А ні – рукавичку на шмаття порву!

Подумали звірі, Ведмедя пустили,

А той їх попхнув в рукавичці щосили.

Вмостилися дружно, тихенько сидять,

Хотіли всімох Новий рік зустрічать.

Аж тут спохватився якраз старий дід:

– Нема рукавички, бери, Жучко, слід!

По сліду назад хутко-швидко пішли,

Свою рукавичку у лісі найшли.

Та дивно, що стала вона завелика,

Ворушиться там звірина всяка дика.

Загавкала Жучка:

– Гав! Гав! Гав-гав-гав!

А хто в рукавичку оцю забігав?

Злякалися звірі, втекли хто куди,

У снігу лишилися тільки сліди.

Дідусь рукавичку з собою забрав,

А згодом цю казочку нам розказав.

“Бурячок”