Тема 10

з "українським буржуазним націоналізмом", ігнорувалися духовні націо­нальні та державні традиції українського та інших народів України, проти кого з українських діячів культури, літератури та мистецтва, істориків була спрямована "критика", як проходила боротьба з "космополітизмом", як і з якою метою проводилися дискусії з історії, філософії, біології, фізіології, мовознавства, політичної економії, як виявилася "лисенківщина" в Україні. Аргументуйте свої роздуми документальним матеріалом, який наведено в згаданих документальних джерелах, по можливості порівняйте гоніння на українську інтелігенцію в післявоєнний час з процесами 30-х pp.

При цьому зверніть увагу і ознайомтеся з рекомендованими документа­ми про те, що якщо М. Хрущов намагався організувати допомогу голодую­чим, звертався з цього приводу до Сталіна, то Л. Каганович, навпаки, під новий 1932 р. привіз до України наказ Сталіна про вилучення насіннєвого зерна, а в 1947 p., перебуваючи при владі в Україні, замість організації до­помоги голодуючим почав наступ на українську інтелігенцію.

Для кращого розуміння цього питання слід ознайомитися з документа­ми, ініційованими Л. Кагановичем для боротьби з так званим українським буржуазним націоналізмом. Слід також знати прізвища здібних "учнів" Ка­гановича, які почали одностайно засуджувати викриті "пильним" Кагано­вичем "спроби ввести в літературу українського народу "націоналістичну отруту". Це допоможе читачам не тільки краще розібратися в ситуації тих років, а й краще знати весь курс історії України XX ст. Адже саме ці "учні" на сторінках преси порушували риторичне питання: чому для викриття "по­рочності" творів багатьох відомих українських письменників "стало по­трібним спеціальне втручання Центрального Комітету КП(б)У і особисто тов. Л.М. Кагановича?" Це вони цькували М. Рильського (за його доповідь "Київ в історії України", виголошену ще в роки війни (1943) на зборах АН УРСР, за його поетичні твори "Мандрівка в молодість", "Київські октави"), Ю. Яновського (за роман "Жива вода"), І. Сенченка (за повість "Його поко­ління"). Саме вони "викривали" колишнього директора Інституту історії України АН УРСР професора М. Петровського, у працях якого вбачали "серйозні помилки і перекручення буржуазно-націоналістичного характеру".

У зв'язку з цим особливу увагу слід звернути на те, що наступ на творчу інтелігенцію почався після того, як влітку 1946 р. було прийнято постанову ЦК ВКП(б) про журнали "Звезда" і "Ленінград", яка в Україні мали особли­во негативні наслідки. Саме тут були прийняті як продовження згаданих постанов відповідні постанови ЦК КП(б)У: "Про перекручення і помилки у висвітленні історії української літератури в "Нарисі історії української літе­ратури" (24 серпня 1946 р.), "Про журнал сатири і гумору "Перець" (19 ве­ресня 1946 р.), "Про журнал "Вітчизна" (1 жовтня 1946 р.), "Про репертуар драматичних і оперних театрів УРСР і заходи щодо його поліпшення" (ЗО жовтня 1946 р.) та багато ін.

326

Україна в 1945—1991 pp.: трансформації суспільного розвитку

Треба проаналізувати причини того, що в цих документах допускалися суб'єктивні оцінки й перекручення в аналізі загального стану літератури і мистецтва, які стали основними складовими загальної ідеологічної ситуації в Україні, особливо після того, як ЦК КП(б)У знову очолив Л. Каганович.

На основі наведеного списку літератури необхідно ознайомитися з тими документами і матеріалами, у яких дається характеристика напруженої си­туації, що склалася в наукових і творчих колективах у зв'язку з новим вит­ком репресій, пошуками "безрідних космополітів".

Після сесії ВАСГНІЛ (серпень 1948 p.), яка звершила розгром "реакцій­ної теорії менделізму-морганізму", жертвами наступу на "лисенківщину" стали в Україні академік АН УРСР М. Гришко, завідувач кафедри дарвініз­му професор С. Гершензон (Київський університет), завідувач кафедри дар­вінізму і генетики професор І. Поляков (Харківський університет), професор Л. Делоне з Харківського сільськогосподарського інституту та ін. Було роз­критиковано підручник для ВНЗ "Курс генетики" М. Гришка і Л. Делоне.

Висвітлюючи цей надзвичайно складний період нашої історії для його кращого засвоєння слід визначити етапи наступу сталінщини на інтеліген­цію, в тому числі в Україні. Вони розпочалися фактично в 1946 р. і тривали до самої смерті Сталіна, зокрема включаючи репресії проти військових і діячів науки та культури.

Причому особливістю цих етапів було те, що якщо спочатку сталінський режим зробив об'єктом своєї критики діячів літератури в контексті згада­них постанов про журнали "Звезда" і "Ленінград", то наступними етапами були вже боротьба з "безрідними космополітами" і міжнародним сіонізмом.

Якщо перший етап мав своїм наслідком діяльність Л. Кагановича, який намагався протиставити діячів літератури один одному і піком якої був ви­ступ у вересні 1947 р. О. Корнійчука зі звинуваченнями М. Рильського, І. Сен-ченка, Ю. Яновського, редколегії журналу "Дніпро" та його редактора А. Ма­лишка в націоналізмі, то другий етап, починаючи з 1948 р., в епіцентрі мав боротьбу з міжнародним сіонізмом. Ця кампанія завершилася процесом Єврейським антифашистським комітетом і "справою лікарів".

У світлі сучасних досягнень науки краще допоможе зрозуміти складність цих процесів стаття В. Короля "Загадка смерті Сталіна" і "справа лікарів" / (Історія в школі. — 2002. — № 9). До того ж, коли вже у розпалі були справи проти "космополітів" і Єврейського антифашистського комітету (ЄАК), на­ступ проти діячів літератури і мистецтва України не припинявся. їх уже зви­нувачували і в націоналізмі, і у зв'язках з міжнародним сіонізмом. Свого піку наступ на інтелігенцію в Україні досяг 1951 p., коли у "Правді" за 2 лип­ня було надруковано статтю (редакційну, тобто без підпису) "Проти ідеоло­гічних перекручень у літературі". В ній ішлося про те, що написаний ще 1946 р. вірш Ь. Сосюри "Любіть Україну" викликає почуття розчарування, протесту. "Під такою творчістю підпишеться будь-який недруг українсько­го народу, скажімо, Петлюра, Бандера та ін." Авторами цієї статті були Ка-

327