Тема 11

Закарпатті, на Північній Буковині, у Криму, Західній Україні) яскраво вира­жена місцева специфіка і регіональна самоідентичність.

Проголосивши державність, український народ здобув можливість ліквідувати недоліки у своєму розвиткові, зумовлені довготривалим стату­сом бездержавності. Однією з важливих проблем є впровадження українсь­кої мови в усі сфери суспільного життя, оскільки вживання і створення умов для розвитку власної мови є ознакою нації. Обговоріть зі студентами, як вони оцінюють сучасний процес розширення вживання української мови. Адже шлях набуття українською мовою реального статусу повноцінно державної та провідної є досить складним. У цьому контексті варто згадати, які істо­ричні передумови призвели до цього. Які аргументи потрібно використати, щоб довести формально рівноправний статус української і російської мов в УРСР? Гострота проблеми розвитку української мови на сучасному етапі проявилась у дискусіях навколо змін в українському правописі. Про те, що ця реформа не на часі, заявляли не тільки науковці, а й Президент України Л. Кучма і В. Ющенко у 2001 р. — на той час прем'єр-міністр України (Див.: Мовна ситуація в Україні та дискусії навколо українського правопису. — К., 2002. — С. 53). Про необхідність обережного ставлення до названих про­блем свідчить той факт, що рішення парламенту Молдови про необхідність змін державно-політичної та культурно-мовної орієнтації в бік Румунії, по­вернення до латиниці, призвело до громадянської війни і фактичного розко­лу держави.

При обговоренні цієї проблеми варто приділити увагу недостатній еко­номічній підтримці українського друку. Оскільки була велика державна частка поліграфічних підприємств, книжкових фабрик, друкарень, держа­ва мала реальні важелі впливу на книговидавничу справу. Саме на підпри­ємствах державного підпорядкування частка україномовних видань сягає 60 % . Проте україномовних періодичних видань у середині 90-х pp. стало менше. У 1997 р. з 214 загальнонаціональних газет українською мовою ви­ходило лише 78, або 32 %. На 1999 р. частка україномовних періодичних видань збільшилася до 43,6 % . Суттєвої кризи в ці роки зазнало книгодру­кування: його обсяг скоротився майже вчетверо (табл. 1).

З метою стимулювання розвитку видавничої справи у березні 2001 р. Вер­ховна Рада прийняла відповідний Закон "Про зміни і доповнення до деяких податкових законів у частині, що стосується видавничої справи". На ринку попиту україномовні видання поки що не можуть скласти належну конку­ренцію російськомовним, виданим у Росії, перш за все внаслідок великого оподаткування.

Формування етнополітики сучасної України відбувається за таких істо­рично зумовлених обставин, коли українці і росіяни становлять 94,8 % усьо­го населення. Тому без перебільшення можна вказати, що саме від цих двох спільнот залежить майбутнє нашої держави. Після розпаду СРСР станови­ще 25 млн росіян у всіх без винятку пострадянських країнах змінилося. Вони

376

Розбудова незалежної України

Таблиця 1.Книгодрукування в Україні у 1990—1999 рр.

Рік	Кількість книжок, тис. од.	Тираж, млн прим.	Тираж українською мовою, млн прим.
1990	7046	170	95
1991	5857	136	73
1992	6389	130	46
1993	5053	141	37
1994	4752	52	21
1995	6109	68	32
1996	6084	52	31
1997	6308	51	24
1998	7065	44	24
1999	6282	21,9	11,7

Джерело: Литвин В.М. Україна: досвід та проблеми державотворення (90-ті роки XX ст.). — К., 2001. — С. 470.

вперше набули статусу національної меншини на противагу статусу доміну­ючої нації у складі СРСР. На початок 90-х pp. більш ніж 11 млн росіян в Україні за кількістю дорівнювали населенню середньої за територією євро­пейської держави. З них близько 6,5 млн (56,7 %) народилися в України, тому українська культурно-побутова сфера не є для них чужою. За якими ознаками росіяни є меншиною? (Зробіть аналіз: це расова і (чи) етнічна гру­па, що відрізняється чисельно від домінуючої; це мовна група менша за ук­раїнську; це культурне співтовариство чи релігійна група.)

Варто звернути увагу на те, що є міжнародні норми та інституції, які відстежують розв'язання мовних проблем у різних країнах. Тому доречним буде аналіз такого документу, як "Віденська декларація про багатокуль-турність та багатоетнічність у Центральній, Східній та Південно-Східній Європі" (1998) (див.: Євтух В.Б. Проблеми етнокультурного розвитку: ук­раїнській і світовий контексти. — К., 2001. — С. 88—93), а також "Євро­пейської хартії регіональних мов або мов меншин". Протест росіян проти швидкої українізації і впровадження української мови пов'язаний більше з її темпами і методами, а не з самою суттю.

Особливості україно-російських відносин в Україні пояснюються слаб­кістю і невиразністю національної ідентичності, етнокультурною невизна­ченістю великої частини громадян українського і російського походження, наявністю етнокультурних груп з гібридною самосвідомістю. Щодо мовного критерію, то за даними на 1997 р. налічувалося близько 21 млн україномов­них українців і 17 млн російськомовних українців. Досить толерантно ук­раїнці й росіяни ставляться один до одного, демонструють добрі наміри і на­строї для подальшого проживання в межах України. За даними соціологів, росіяни не відчувають себе чужими в Україні або "діаспорою, яка перебуває у безвиході".

377