Тема 11

(4,1 %). Усього з часу відновлення економічного зростання, тобто порівняно із січнем — квітнем 1999 р., ВВП збільшився на 27,6 %. Щодо 1990 р. нинішній рівень ВВП становить 53 % .

Складові економічного зростання січня — квітня 2003 р. за видами еко­номічної діяльності залишаються, як і з початку 2003 p., докорінно відмінни­ми від тих, що сформувалися рік тому. Найвищі темпи приросту реальної валової доданої вартості зберігаються якраз у тих галузях, де у січні — квітні 2002 р. спостерігалася невисока виробнича активність. У будівництві та енер­гетиці (виробництві та розподіленні енергії, газу та води), які нині лідирують за темпами економічного зростання, валова додана вартість збільшилася за чотири місяці 2003 р. відповідно на 15,4 та 12,6 % , тоді як в аналогічному періоді 2002 р. тут зафіксовано зростання на 1 % та спад на 0,9 % . На транс­порті темпи приросту валової доданої вартості підвищилися більш як у 8 разів (до 7,5 %), в обробній промисловості — більш як утричі (до 12,5 %). Навпаки, у торгівлі та сільському господарстві, де минулого року відбувався стрімкий злет обсягів діяльності, темпи приросту валової доданої вартості зменшилися відповідно з 19,8 до 5,5 % та з 10,7 до 0,7 % . Проте в цілому цьогорічне при­скорення економічного зростання в основному стимулюється пожвавленням зовнішнього попиту на продукцію металургії та суміжних галузей.

Економічне реформування у незалежній Україні триває. Глибинні зміни поступово охоплюють все ширші сфери соціально-економічного життя. 22 бе­резня 2001 р. Верховна Рада ухвалила новий Бюджетний кодекс, завданням якого є подолати непрозорий і суб'єктивний процес ухвалення рішень, ліквіда­ція фіскального свавілля, впровадження необхідних стимулів для місцевих бюджетів щодо збільшення додаткових надходжень, навіть надати право місцевій владі брати кредити на внутрішньому та зовнішньому ринках капі­талів. У 2003 р. актуальним питанням залишається розвиток малих міст України, зокрема створення ефективних механізмів стимулювання їх розвит­ку, формування та розвиток ринку праці, розвиток малого та середнього підприємництва, підвищення ролі місцевого самоврядування. Нові економічні реалії мають також бути віддзеркалені у реформі оплати праці, соціальному захисті населення та реформі пенсійного забезпечення.

3. Аграрна політика та реформування аграрно-промислового комплек­су. Розпочинаючи аналіз цього питання, необхідно наголосити на тому, що цей сектор є одним із найбільших і найважливіших у вітчизняній економіці. Його частка у ВВП становила на кінець 1990-х pp. 29,8 % , що набагато пере­вищує відповідні показники паливно-енергетичного, металургійного, маши­нобудівного та хімічно-лісового комплексів. У сільській місцевості прожи­ває 16 264,1 тис. осіб, або 32,4 % , населення України.

Впровадження нової політики щодо аграрного сектору насамперед спря­моване на подолання головних недоліків колгоспно-радгоспної системи: орі­єнтації на кількісні показники, відчуження селянина від землі та резуль­татів праці, недооцінки економічних параметрів господарювання.

404

Розбудова незалежної України

На практичному занятті рекомендується ознайомитися з головними за­конодавчими актами, що регламентують земельну реформу. Зокрема із за­конами України "Про селянське (фермерське) господарство" (1991), "Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві України" (1992), "Про форми власності на землю" (1992). Головні засади, представлені в цих документах, зводяться до таких положень: фермерські господарства передбачалося створювати без порушен­ня інтересів колгоспів та без парцеляції колгоспних земельних масивів; мав утворитися спеціальний земельний фонд; кожний, хто виявляв бажання працювати самостійно, міг створити фермерське господарство. У Законі "Про форми власності на землю" особливо наголошувалося на тому, що всі форми власності є рівноправними. Викладач має особливо підкреслити, що таким чином була спростована одна з фундаментальних засад комуністичної ідео­логії — обов'язкова націоналізація землі (хоча колективна власність на зем­лю невідома у світовій юридичній практиці). Чинне законодавство передба­чало право на присадибні ділянки, фермерські наділи, на земельні частки, які можуть одержати громадяни при виході з колгоспів. Для тих, хто зали­шався у колективних сільськогосподарських підприємствах, право власності на землю не було передбачене.

Реформування колгоспів і радгоспів є стрижнем аграрної реформи. Здійснене паювання та акціонування їхнього майна не зачепили основного: виробничих відносин між державою та сільськогосподарськими підприєм­ствами і виробничих відносин усередині останніх, оскільки з цих процесів була виключена земля — основний засіб виробництва.

Динаміка зростання фермерських господарств є важливим фактичним матеріалом у вивченні цієї теми. Розвиток фермерських господарств визна­вався за необхідний, їх кількість постійно збільшувалася, хоч і не приско­реними темпами. Якщо у 1993 р. було зареєстровано 19,9 тис. господарств цього типу, то у 2001 р. — 40,8 тис. Характерно, що динаміка виробництва у фермерських господарствах у 1993—2000 pp. була кращою, ніж у сільсько­му господарстві в цілому: валова продукція фермерських господарств збільшилася за цей період у чотири рази, тоді як загалом аграрне виробниц­тво скоротилося на 33,5 % .

Однією з головних причин важкого стану в аграрному секторі був не син­хронізований з іншими галузями вступ у ринкову економіку, що призвело до великої збитковості, руйнації цілісних майнових комплексів, кредиторсь­кої заборгованості, невиплат заробітної плати. Поширення бартерних опе­рацій, тіньових схем, корупційність підірвали фінансовий стан аграрного сектору.

Необхідно виділити два етапи аграрної реформи. Фактично завершився етап демонополізації державної власності на землю та передачі її у колек­тивну власність сільськогосподарським підприємствам як суб'єктам госпо­дарювання. На виконання Указу Президента України "Про невідкладні за-

405