Тема 11

ходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва"(1994) протягом 1995—1997 рр. була проведена безоплатна передача 30,0 млн га земель сільськогосподарського призначення з держав­ної у колективну власність.

Найбільш складно, зі зволіканням, проходив другий етап — розподіл зе­мельних угідь між окремими членами КСП у формі майнових і земельних паїв. Це найважливіший етап, адже він полягає у реформування КСП у нові організаційно-правові форми господарювання на засадах приватної власності та створення сприятливого економічного середовища для їх ефективного функціонування.

Рекомендується ознайомитися з Указом Президента України "Про поря­док паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарсь­ким підприємствам та організаціям" (1995). Цим документом було створено правове поле для перетворення колективної власності на землю на приватну персоніфіковану власність шляхом приватизації і паювання земель без ви­окремлення земельних ділянок з видачею сертифікатів на право приватної власності на земельну частку (пай). Право на земельну частку (пай) може бути об'єктом купівлі, продажу, дарування, обміну, успадкування та заста­ви. Такий підхід був визнаний найбільш прийнятним, оскільки не втягує селян у боротьбу за межі, дає змогу зберегти цілісність наявних майнових і земельних комплексів, але вже на основі приватної власності на землю і май­на та колективних форм організації виробництва. Селяни мають право ви­ходу з КСП зі своїми земельними та майновими паями.

Важливо зрозуміти причини тривалої кризи в агропромисловому комп­лексі. Це пов'язується з нестабільністю та непослідовністю у реформуванні, сильним впливом політичних чинників, що ускладнювали перетворення у цій галузі. Негативну роль відіграло стрімке зростання цін на енергоносії та засоби виробництва. У 1990—1999 рр. співвідношення загального індексу цін на сільгосппродукцію та на матеріально-технічні ресурси для села стано­вило 1 : 6 на користь промисловості. Таким чином село втратило 57 млрд грн обігових коштів. У результаті купівельна спроможність товаровиробників аграрного сектору суттєво знизилася. Реально виникла загроза зупинки ви­робництва продукції на основі сучасних машинних технологій, адже річні темпи скорочення основних засобів, у тому числі обладнання і транспорт­них засобів, становило 8—10 % , техніки вибувало у чотири рази більше, ніж надходило.

Падіння сільськогосподарського виробництва мало обвальний характер. Протягом 1990—1999 pp. вихід валової продукції сільського господарства знизився майже вдвічі (з 49 млрд грн у 1991 р. до 27 млрд грн у 1999 р.). У 1992—1998 pp. капітальні вкладення в АПК скоротились у 9 разів, у пере­робні галузі та соціальну сферу села — майже у 7, а в сільське господарство — майже у 20 разів.

1998 р. в Україні споживчий ринок на 60 % був представлений імпорт­ними товарами, 93 % колективних сільськогосподарських підприємств були

406

Розбудова незалежної України

збитковими. Від радянських часів збереглася практика цінової дискримі­нації у вигляді обов'язкових поставок натуральної продукції державі за за­готівельними цінами, які не покривали навіть j витрат на виробництво про­дукції. Диспаритет цін між промисловістю і сільським господарством впли­ває на дохідність і розвиток аграрної сфери. Особливо це стосується значно­го зростання цін на енергоносії та засоби виробництва На стані сільського господарства негативно позначилася недосконалість цінової політики, гро­шово-кредитної системи, оподаткування та інших складових економічного механізму. Макроекономічна політика була настільки недосконалою за своєю суттю і підпорядкованою державним фіскальним інтересам, що поча­ла суперечити інтересам сільського господарства і селян.

У 1998 р. незначного приросту аграріям вдалося досягти тільки у вироб­ництві продуктів першої необхідності: картоплі, овочів, молока, яєць та ін., на які спостерігається стійкій попит, а тому їм надають перевагу невеликі колективні і приватні господарства. У розрахунках домінував бартер — до 70 % усіх операцій. Постійно зростаючі борги фактично заблокували зерно­вий ринок. Валовий збір зерна до 1998 р. був майже вдвічі меншим, ніж за попередні роки — 26 млн т Враховуючи, що потреби держави у зернових ста­новлять 32 млн т, то Україна підійшла до межі, коли потрібно закуповувати зерно за кордоном. Валова продукція сільського господарства у 1996— 1999 pp. за обсягом дорівнювала середньорічній валовій продукції 1958— 1961 pp. У 1999 р. порівняно з 1990 р. було вироблено лише 42 % зерна, 27 % цукрових буряків, 25,1 % молока, 16 % м'яса всіх видів.

За цей період застаріла матеріально-технічна база АПК. Внаслідок не­можливості придбати нову техніку відбувається процес деіндустріалізації, застосовуються примітивні технології та натуральне ведення господарства. Середньостатистичні дані щодо інвестицій у сільське господарство є дуже низькими: на 1 га угідь припадає лише 15 грн. За всіма показниками госпо­дарювання на землі спостерігається значне зменшення: внесення мінераль­них добрив на 1 га посівної площі сільського господарських культур скоро­тилося в 6,7 раза, обсяги використання засобів захисту рослин — у 6,2, орга­нічних добрив — у 4 рази, фінансування протиерозійних та меліоративних робіт у 1990—1991 pp. скоротилось у 25 разів.

У 1998 р. було прийнято блок економічних указів Президента України Л. Кучми, спрямованих на підтримку сільських товаровиробників: про спи­сання боргів, надання відстрочки у їх погашенні на п'ять років, лізинг тех­ніки, пільгове матеріальне забезпечення та ін. У цілому колективний сек­тор отримав від держави у 1998 р. 4 млрд грн, а у 1999 р. — ще 6 млрд грн субсидій. Але збереглася безадресність підтримки, залишилося щільне дер­жавне управління всіма процесами на селі. Урядові структури зберігали мо­нопольний контроль за цією сферою, фактично "керували бізнесом", замість того, щоб створювати механізми економічних регуляторів у цій сфері.

Паювання земель недержавних сільськогосподарських підприємств та створення системи господарств ринкового типу дало могутній імпульс роз-

407