Тема 11

ція. Остаточне рішення буде прийматися 26 країнами—членами НАТО." (Див.: Скробат И. Новый формат международных отношений: от блоков к коалициям // http://dialogs.org.ua)

Підбиваючи підсумки аналізу взаємовідносин Україна — НАТО, необхі­дно зазначити, що в сучасному світі відбувається перехід від системи відно­син, що базуються на міжнародних альянсах, до відносин, що базуються на ситуативних союзах і коаліціях. Прикладом може слугувати направлення українського військового контингенту в Кувейт та Ірак на підтримку акції США за обставин, коли це не було схвалено ні ООН, ні НАТО.

3. Україна в СНД: політичні та економічні взаємовпливи. Обговорення питання щодо історії заснування СНД та розвитку відносин України з учас­никами Співдружності необхідно розпочати з пояснення передумов створен­ня цієї організації. Розпад СРСР — це зрушення світового масштабу, виник­нення 15 самостійних держав на його терені несло в собі як могутній потен­ціал національно-демократичного піднесення, так і загрози дестабілізації і збройного протистояння. Саме розуміння відповідальності за цивілізоване розлучення колишніх республік було важливим аргументом для керівників держав. Стратегічна мета нового об'єднання полягала в створенні умов для розв'язання політичних та економічних проблем між республіками, що ви­никли ще за часів СРСР, а також у формуванні підґрунтя для цивілізованих міждержавних відносин у майбутньому. На занятті варто обговорити зміст Мінської угоди від 8 грудня 1991 р. та Алма-Атинської декларації від 21 груд­ня 1991 р.

Проте від самого початку статус СНД задекларований не був. Росія не­безпідставно розраховувала використати цю організацію для збереження контролю над усім простором колишнього СРСР. Про це свідчив характер документів, прийнятих у перші роки, зокрема Угоди про сили спільного при­значення на перехідний період (лютий 1992 p.), Договору про колективну безпеку (травень 1992 p.), Договору про укладення економічного союзу (ве­ресень 1993 р.). У них передбачалося створення наднаціональних органів, здатних самостійно узгоджувати принципово важливі проблеми. Тому став­лення до СНД з боку України завжди визначалося принципом непорушності суверенітету держави. Через це Україна не погоджується на надання СНД статусу суб'єкта міжнародного права.

Час довів, що незважаючи на всю складність розвитку контактів у рам­ках СНД, ця організація є важливим інструментом для коригування і гар­монізації відносин.

У рамках СНД діє близько 90 міждержавних, статутних і міжгалузевих органів, з них у 58 Україна бере активну участь. Переважна більшість із цих організацій розміщені в Росії (понад 50), 10 — на території Білорусі, 3 — в Україні (робоча група Міждержавної науково-технічної ради, Міждержав-

426

Розбудова незалежної України

на координаційна рада з науково-технічної інформації, Рада з питань туриз­му). По одній організації діє в Таджикистані та Туркменістані.

У СНД відбувається складний процес відходу від відносин за зразком міжреспубліканських до реально міждержавних. Необхідно звернути увагу на те, що держави задекларували різні пріоритети у зовнішній політиці: в Україні за стратегічну мету була визнана європейська інтеграція; Білорусь, Казахстан, Узбекистан більш прагматично наголошували на пріоритеті відносини з Росією, Туркменістан оголосив стратегічними партнерами Іран і Туреччину. На поглибленні контактів з ісламським світом розраховує Азер­байджан. З кожним роком все більш суттєві відмінності простежуються у внутрішньополітичному розвитку. Країн, що декларують пріоритет демо­кратичних цінностей (Росія, Україна, Грузія), менше, ніж авторитарних. До останніх можна віднести Білорусь, в якій демократичні інститути контро­люються президентом О. Лукашенком, а також Туркменістан, Азербайджан, Казахстан, Узбекистан. Придушення опозиції, намагання перетворити ви­борну владу на спадкову, подовження понад конституційні норми перебу­вання на вищих посадах — все це стало реальністю внутрішньополітичного життя цих країн.

Незважаючи на всі відмінності, об'єднавчим фактором для всіх постра­дянських країн залишаються економічні зв'язки, сформовані ще за роки СРСР. Ці держави все ще економічно взаємозалежні й доповнюють одна одну. Важливим чинником для конструктивних дій є те, що в країнах СНД моделі економічного реформування мають багато спільного, а набутий кожною ок­ремою країною досвід є повчальним і корисним. Враховуючи, що економіч­на трансформація є більш тривалою за політичну, то саме ця складова стала реальним підґрунтям для розвитку СНД. Певну роль відіграв і фактор істо­ричної та національно-культурної спорідненості, який поки що є невід'ємною реалією на просторі СНД. Окрім того, держави СНД успадкували від часів СРСР спільність організацію інститутів державного управління, і ця по­дібність ще залишається, важливе значення для пострадянського простору має його "російськомовність".

Реальними кроками України є розгортання двосторонніх відносин з краї­нами СНД. Відносини з Росією є стратегічними і водночас досить складни­ми, адже утворення незалежної України досьогодні викликає негативну ре­акцію як у політичної еліти, так і у широких кіл громадськості Росії. Обго­воріть зі слухачами, що єднає ці держави, а що призводить до дистанцію-вання України від Росії. До факторів спільності можна віднести реформу­вання системи політичної влади, курс на демократичне державотворення і трансформацію в економічній сфері, слов'янську єдність і православне віро­сповідання, спільне історичне життя.

Проте 90-ті pp. XX ст. виявилися досить напруженими у двосторонніх відносинах. У чому причина такого загострення? Довгий час епіцентром на­пруженості в українсько-російських відносинах залишалися проблеми, по-

427