Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Історія України За ред.В.М.Литвина.DOC
Скачиваний:
30
Добавлен:
20.03.2015
Размер:
3.85 Mб
Скачать

Тема 10

План семінарського заняття

  1. Дисиденство і правозахисник!рух в 6080-хpp.

  2. Наростання кризових явищ у суспільно економічному розвитку рес­публіки із середини 70 хрр.

  3. Курс на перебудову радянського суспільства: плани іреальність.

Методичні рекомендації

1. Дисиденство і правозахисний рух в 6080-х pp. Розглядаючи перше питання плану другого семінарського заняття, насамперед слід зазначити, що після смерті Сталіна (5 березня 1953 р.) і "потепління" внутрішньополі­тичного клімату розпочався новий етап національно-визвольної боротьби в Україні. Тут же варто назвати й основні передумови посилення цієї боротьби. Серед них зовнішні передумови: світовий процес деколонізації 50—60-х pp., антикомуністичні заворушення в так званих країнах народної демократії, зокрема в НДР (1953), Польщі й Угорщині (1956), Чехословаччині (1968), а також потужний правозахисний рух, заохочений прийнятою 1948 р. Загаль­ною декларацією прав людини.

Щодо внутрішніх передумов опозиційного руху, то ними були практич­но бездержавний статус України, панування партійно-радянської бюро­кратії, утиски національного культурно-духовного життя, цілеспрямована русифікація корінного населення. Водночас "хрущовська відлига" сприяла зародженню руху і появі борців за порятунок нації, її духовності, культури та мови, названих згодом "шістдесятниками", а за рішуче неприйняття ко­муністичної ідеології —"дисидентами".

Далі необхідно назвати основні течії опозиційного руху в Україні другої половини 50—80-х pp. Це самостійницька, яку представляв, зокрема, на­ціонально-визвольний рух підпільних груп, національно-культурницька, яку репрезентував рух "шістдесятників", правозахисна та рух за свободу совісті (релігійна опозиція).

Важливо розкрити концептуальні погляди дисидентів, наголосивши, що найрадикальнішою і найбільш переслідуваною була самостійницька. її пред­ставники боролися за державну незалежність України шляхом агітації за вихід її зі складу СРСР.

Представники національно-культурної течії вимагали духовного і куль­турного відродження українського народу, зокрема його національної само­бутності, традицій, мови, всебічного й об'єктивного висвітлення історично­го минулого. Вони протестували проти антиукраїнських акцій центру, ни­щення пам'яток історії та культури, переслідувань за переконання, незакон­них арештів та закритих політичних судів, чинили опір русифікації, ідео­логічному одурманюванню людей.

338

Україна в 1945—1991 pp.: трансформації суспільного розвитку

На основі рекомендованої літератури слід показати небезпеку русифі­кації в Україні, яка почала набувати все більших масштабів, особливо після усунення П. Шелеста від керівництва республікою в 1972 р. Цю політику русифікації і наступу на інтелігенцію започаткувала стаття-рецензія в № 4 журналу "Комуніст України" за 1973 р. "про серйозні недоліки і по­милки однієї книги", в якій розгромній, але слабо аргументованій критиці було піддано книгу П. Шелеста "Україно наша Радянська", видану 1970 р. Цю публікацію підготували у відділі науки ЦК КПУ. Слід уважно проаналі­зувати аргументи авторів проти згаданої книги і спробувати спростувати їх. Тим більше, що саме вони були приводом для подальшої русифікації і на­ступу на правозахисний рух у цілому та українську інтелігенцію зокрема.

Адже представники національно-культурної течії правозахисного руху цілком слушно висловлювали тривогу з приводу активізації процесу руси­фікації. Слід уважно зіставити і проаналізувати, наприклад, той факт, що вже починаючи з 1964/65 навчального року в старших класах на російську літературу почали відводити 300, а на українську — 175 годин. (До цього було відповідно по 345 годин.) Тобто влада почала процес русифікації україн­ської школи. А після 1972 р. цей процес набув масового характеру. Всього за 1960—1980 pp. число україномовних шкіл у республіці зменшилося на 817. Цікавою інформацією до роздумів є і те, і на це теж слід звернути увагу, що в 60-х pp. на українському книжковому ринку понад 60 % видань було українською мовою, а в 1990 р. — менше 20 % .

Щодо прихильників правозахисної течії, то вони вимагали дотримання Конституції та законів, ідей гуманізму і демократії, свободи і прав людини. На чільне місце вони висували примат особи і другорядність держави, за­хист прав національних меншин.

Релігійна опозиція головним завданням вважала боротьбу за реабіліта­цію та легалізацію Української греко-католицької церкви, протестантських церков та течій, за свободу совісті та вільне відправлення релігійних обрядів, повернення відібраних державою храмів та відбудову зруйнованих, звільнен­ня засуджених за віру, реабілітацію страчених служителів культу тощо.

Особливо відчутними були утиски православної церкви. В Україні про­тягом 1957—1964 рр. було закрито 46 % православних храмів. Особливо постраждали центральні та південно-східні райони республіки. Так, на За­поріжжі зі 108 храмів залишилося 9, у Дніпропетровській області — 76, у Криму — 14 тощо. На початку 60-х pp. на догоду компартійним структурам було закрито під безпосереднім керівництвом митрополита Філарета Києво-Печерську лавру — одну з найвидатніших історичних, духовних і архітек­турних пам'яток світу.

Влада мобілізувала засоби масової інформації для посилення атеїстич­ної пропаганди. На початку 1962 р. навіть було внесено зміни до законодав­ства, щоб обмежити відкриття церков. У цьому контексті необхідно проана-

339