Тема 11

висловлювань і політичних кроків східних і західних політиків пояснюва­лася небажанням дестабілізувати ситуацію в Європі, викликати воєнне про­тистояння. Цікавим є обговорення цієї проблеми серед аналітиків і політо­логів Заходу. Діапазон поглядів був широким — від думки щодо необхідності розпуску НАТО (на зразок Організації Варшавського договору) і створення нових структур, до оцінки, що розширення НАТО є помилкою. Президент Чехії В. Гавел наголошував, що членами альянсу мають стати всі країни За­ходу, які сповідують євро-американські політичні та культурні цінності. (Див. докл.: Петровський В.В. Українсько-російські взаємини в сучасній західній науковій літературі (1991 — 2001). — X., 2003. — С 249—271.)

Чому Україна здійснює курс на встановлення контактів з НАТО? Чим це викликане? В. Горбулін, на той час голова Ради національної безпеки та обо­рони (РНБОУ), так пояснював цю необхідність: "Історія міжнародних відно­син свідчить, що державам, які знаходяться на стику протилежних геопо-літичних інтересів, бути нейтральними просто не можливо. Позаблокове існу­вання цих держав було дуже короткочасним і закінчувалося, як правило, насильницькою зміною їхнього статусу ззовні." (Див.: Україна і світ: про­блеми та перспективи міжнародних відносин. — К., 2003. — С. 29.) До цього необхідно додати ризики геополітичного положення України, особливо те, що держава оточена країнами, які мають різні військові системи і стратегії. Важливою для України є проблема непорушності наявних кордонів, втрата статусу ядерної держави, загострення взаємовідносин з Росією, яка в той час розпочала чеченську війну і розігрувала "кримську карту". Тому головною метою співробітництва України з НАТО є забезпечення надійних гарантій державного суверенітету, політичної незалежності, територіальної цілісності та непорушності державних кордонів, створення сприятливих умов для еко­номічного розвитку України як невід'ємної частини єдиного економічного простору, зміцнення регіональної стабільності та добросусідських відносин. У сучасному світі навіть могутні економічно та військово-технічно держави не здатні самостійно забезпечити свої національні інтереси. Необхідно вра­ховувати також, що розвиток співробітництва з цією організацією об'єктив­но впливає на досягнення високих економічних, соціальних і внутрішньо­політичних стандартів, підвищення рівня життя населення.

Для підготовки держав — кандидатів до вступу до НАТО у 1994 р. була започаткована програма "Партнерство заради миру". У 1995 р. Президент України Л. Кучма підтримав рішення НАТО щодо розширення на схід. По­зиція Росії в цьому питання була різко негативною. У березні 1997 р. прези­дент Росії Б. Єльцин під час зустрічі з президентом США В. Клінтоном у Гельсінкі висунув вимогу не включати до складу НАТО Прибалтійські дер­жави і Україну.

Незважаючи на це, Україна продовжувала здійснювати необхідні кроки до співробітництва з альянсом. Інтересам України відповідала заява НАТО

Розбудова незалежної України

від 10 грудня 1996 р. щодо нерозташування ядерної зброї на території країн — нових членів. У травні 1997 р. у Києві було відкрито Інформацій­ний центр НАТО, у липні 1997 р. у Мадриді Президент України та лідери держав — членів Північноатлантичного альянсу підписали Хартію про особ­ливе партнерство, а 8 жовтня 1997 р. було засновано Місію України при НАТО. Проте негативне ставлення до цієї організації посилилося в Україні після бомбардувань Югославії навесні 1999 р.

Які головні напрями співробітництва між Україною і НАТО? Воно охоп­лює широке коло проблем: економічна безпека, планування при надзвичай­них ситуаціях цивільного характеру та готовність до спільних дій в умовах катастроф, заснування Центру підготовки миротворчого персоналу на базі

Львівського Загальновійськового полігону, обгоппрпнин пробпам м,и цілі і.ік її «•

контролю над армією, розробка наукових програм та ознайомлення з навчаль­ним процесом у військових закладах, здійснення військової реформи та ін.

2 березня 2000 р. Верховна Рада України ратифікувала Угоду між дер­жавами — членами Північноатлантичного альянсу та іншими державами, які беруть участь у Програмі "Партнерство заради миру" щодо статусу їхніх збройних сил. (Див. також: закони України "Про порядок допуску та умови перебування підрозділів збройних сил інших держав на території України" від 22 лютого 2000 р., "Про порядок направлення підрозділів Збройних Сил України до інших держав" від 2 березня 2000 р. // Україна в XX столітті: 36. док. і мат. — К., 2000. — С. 321—325.) Це створило можливості здійснен­ня спільних заходів і навчань у рамках Програми, включаючи використан­ня Яворівського тренувального центру. Протягом 2000 р. на території Украї­ни відбулися спільні військово-морські навчання "Кооператив Партнер 2000" (19—30 червня), навчання сухопутних підрозділів України, Великої Британії та Польщі "Козацький степ — 2000" (11 — 25 вересня), міжнародні навчан­ня з питань реагування на надзвичайні ситуації "Закарпаття — 2000" (20— 22, 26—28 вересня). Продовженням цього курсу було затвердження Держав­ної програми співробітництва України з НАТО на 2001 — 2004 pp. від 27 січня 2001 p., а також Положення про Національний центр з питань євроатлан-тичноїінтеграції(12 лютого 2003 p.).

Обговоріть деякі із заходів, які потрібні для вступу до НАТО: стандарти­зація і співробітництво у військово-промисловому комплексі, скорочення строку служби в національній армії, створення в перспективі професійної армії. Як ви вважаєте, які перспективи їх впровадження в Україні? Висловіть свою думку з приводу роздумів колишнього генерального секретаря НАТО лорда Дж. Робертсона: "Немає певного іспиту, тесту, який потрібно пройти і потім вступити в НАТО. Це питання здатності інтегрувати свої збройні сили у військову структуру НАТО, а також забезпечення стандартів демократії на рівні, який існує в країнах НАТО: свобода преси, незалежність судової влади, вільні і справедливі вибори, спокійна внутрішньополітична ситуа-

425