Тема 10

УКРАЇНА В 1945-1991 pp.: ТРАНСФОРМАЦІЇ СУСПІЛЬНОГО РОЗВИТКУ (4 год)

Період 1945—1991 pp. надзвичайно складний і суперечливий. Це пояснюєть­ся, з одного боку, тим, що після переможного закінчення війни у більшості лю­дей в Україні були сподівання на докорінні зміни в суспільстві: припинення репресій, поліпшення матеріальних умов життя. Але ці сподівання виявилися марними, оскільки влада не збиралася поспішати з вирішенням пекучих со­ціальних проблем, а мала на меті ще більше утвердити свої позиції. Це не мог­ло не позначитися на змісті повоєнної відбудови і не привести до посилення сталінізму в республіці.

Тільки після смерті Сталіна з'явилася надія на демократизацію життя в країні. Водночас, і на це слід звернути особливу увагу при вивченні теми, в 50— 60 хрр. загострилась політична боротьба в Україні, зумовлена посиленням опо­ру процесові десталінізації з боку просталінських сил. У цих умовах демокра­тизація державного управління та пошуки ефективних шляхів розвитку України не могли бути успііино завершені. Свідченням цього є наростання пра-возахисного руху в 60—80-х pp. та кризових явищ у суспільно-економічному роз­витку України із середини 70 хрр. Найхарактернішою рисою названого періо­ду була політико-ідеологічна криза державної системи, що виявилося, з одного боку, у посиленні ідеологічних штампів про керівну роль КПРС, а з іншого — у відродженні неосталінізму.

Другою характерною ознакою, якій слід приділити особливу увагу при ви­вченні теми, було те, що попри певні успіхи і позитивні зміни в республіці не проводилося глибокої структурної перебудови економіки. Політика центру пе­ретворила Україну на полігон для експериментів центральних міністерств і відомств.

Кризові явища в культурі виявилися в ідеологізації та денаціоналізації на­вчального процесу, пануванні офіціозу і соціалістичного реалізму в літературі та мистецтві, русифікації театрального мистецтва, наступі на, церкву.

11 Історія України

321

Тема 10

Як видно з аналізу наведеної літератури та методичних рекомендацій, не покращила ситуації і так звана перебудова. В Україні наслідком невдалих спроб реформу ванн я СРСР стало погіршення економічної ситуації, яка ускладнила­ся Чорнобильською катастрофою. В ці роки зростає політична, активність на­селення, виникають нові політичні партії, громадські об'єднання тощо. Роз­вал СРСР і проголошення незалежності України стали закономірним наслідком усіх згаданих процесів.

План семінарського заняття

1. Геополітичні наслідки Другої світової війни. Україна в період повоєн ної відбудови.

2. Посилення сталінізму в республіці. Західноукраїнські землі в повоєнні роки.

3. Пошуки ефективних шляхів розвитку України в 50 — 60-тірр., їх не­завершеність.

Методичні рекомендації

Суспільно-політичний, економічний розвиток України в повоєнні роки проходив у складних і суперечливих внутрішніх і зовнішньополітичних умовах.

Вперше за багатовікову історію етнічні українські землі було об'єднано в межах однієї держави, значно зросла політична й економічна вага республі­ки в СРСР. Водночас далися взнаки істотні суперечності, що призвели до збройної боротьби в західних регіонах України.

1945—1985 pp. — період історії України, в межах якого вміщується тру­довий подвиг народу у відбудові й подальшому розвитку господарства та існу­вання й поглиблення тоталітарної системи сталінізму. Невід'ємною части­ною системи була Комуністична партія, яка започаткувала та очолила про­цес оновлення радянського суспільства в умовах десталінізації. Проте авто­ритарно-командні методи управління дали змогу тільки частково вирішити проблеми суспільного поступу, які наростали, гальмуючи розвиток особис­тої і суспільної ініціативи.

1. Геополітичні наслідки Другої світової війни. Україна в період повоєн­ної відбудови. Розглядаючи перше питання семінару, насамперед треба ви­значити загальну характеристику докорінних змін у Європі та СРСР після капітуляції фашистської Німеччини та її союзників: поглиблення розколу цілісного світу, підвищення авторитету СРСР та УРСР на міжнародній арені, участь України в укладанні післявоєнних угод та утворенні ООН, членство в ЮНЕСКО, інших впливових міжнародних організаціях, співробітництво УРСР з іншими країнами в галузі науки і культури.

322

Україна в 1945—1991 pp.: трансформації суспільного розвитку

Усталення західних рубежів УРСР після Другої світової війни позначене масовим переміщенням населення, яке часом набувало характеру геноци­ду. Для проведення заходів із блокування та знищення загонів ОУН-УПА, замирення "бунтівних районів" широко використовувалися війська органів держбезпеки та внутрішніх справ СРСР, які крім суто воєнних методів здійснювали масові депортації селян. До Сибіру, Далекого Сходу, інших східних регіонів було примусово вивезено 65 905 родин, або 203 662 особи, "бандпособників", тобто людей, які свідомо чи під загрозою зброї надавали повстанцям притулок або харчі. У цілому боротьба точилася зі змінним успі­хом. Так, протягом липня 1946 р. війська НКВС організували в семи захід­них областях УРСР 7991 операцію, але в 741 з них не досягли найменшого успіху.

Окремі загони УПА в 1944—1947 рр. діяли на "Закерзонні": Посянні, Холмщині, Лемківщині, де охороняли українські поселення від терору місце­вої адміністрації та шовіністичних елементів. У 1947 р. за домовленістю урядів Польщі, СРСР та Чехословаччини було проведено спільну збройну операцію проти загонів УПА, а українському населенню було "запропонова­но" переселитися до УРСР, або до "вільних" північних районів Польщі. Українців, що відмовилися переселятися з рідних домівок, примусово і жор­стоко було депортовано (операція "Вісла"). В ході цієї операції значна час­тина українців загинула під час переселення, а також у тюрмах і концтаборі Явожно. Цей табір було створено на підставі рішення Політбюро ЦК ПРП на чолі з Гомулкою як табір для "підозрілих українців". Щоб прискорити аси­міляцію переселенців, допускався переїзд в одну місцевість не більше 3— 4 українських сімей.

Торкаючись цієї раніше забороненої теми, слід також зазначити, що че­рез багато років, в серпні 1990 р. Сенат Республіки Польща зробив заяву про засудження акції "Вісла". В ній наголошувалося, що "...комуністична вла­да, приступивши до ліквідації відділів Української повстанської армії, здійснила в той же час насильницьке переселення осіб, переважно українсь­кої національності. Протягом трьох місяців було виселено з різних місць приблизно 150 тис. осіб, позбавлених свого майна, будинків і святинь. Бага­то років їм не давали змоги повернутися назад, а потім всіляко перешкоджа­ли їх поверненню. Сенат Республіки Польща засуджує акцію "Вісла", ха­рактерну для тоталітарних режимів, і намагатиметься відшкодувати обра­зи, що випливають з неї".

У зв'язку з цим рекомендується ознайомитися й з іншим документом, а саме із Заявою Верховної Ради Української РСР про ставлення до акції "Вісла" (9 жовтня 1990 p.). Зміст цієї заяви допоможе краще зрозуміти ре­акцію українського народу, особливо населення західних областей Украї­ни, на згадану вище заяву польської сторони. В заяві Верховної Ради Україн­ської РСР підкреслювалося, що визнання Сенатом Республіки Польща

323