Тема 11

нальних меншин. Адже напередодні проголошення незалежності міжнарод­на спільнота та представники національних меншин висловлювали зрозу­мілу стурбованість щодо правового гарантування прав на вільний культур­ний розвиток, рівноправ'я в усіх сферах життя в новій, суверенній Україні.

Головним при аналізі етнополітичного курсу має бути наголос на тому, що здобуття незалежності підтримала переконлива більшість населення України незалежно від етнічного походження. Це волевиявлення зберегло нашу державу від потрясінь у найтяжчі моменти перехідного часу, стало стрижнем внутрішньої політики, надало українській владі легітимності й рішучості у відстоюванні інтересів держави.

Проаналізуйте особливості національного складу населення України (табл. 2).

Таблиця 2.Національний склад населення України

Національність	1959		1989
	млн осіб	%	млн осіб	%
Українці	32 158,5	76,8	37419,1	72,75
Росіяни	7 090,8	16,95	11355,6	22,05
Молдавани і румуни	342,5	0,8	459,4	0,9
Білоруси	290,9	0,7	440,0	0,85
Болгари	219,4	0,5	233,8	0,45
Поляки	363,3	0,85	219,2	0,45
Угорці	149,2	0,35	163,1	0,3
Татари (разом з крим­ськими татарами	61,5	0,15	133,7	0,25
Греки	104,4	0,25	98,6	0,2
Німці	23,2	0,05	37,8	0,05
Чехи і словаки	28,5	0,05	17,1	0,05
Інші	196,5	0,5	388,3	0,75
Разом	41869,0	100	51452,0	100
Джерело: Чорний С. Національний склад населення України в XX сторіччі. — К., 2001. —С 83. За переписом 1989 р. у республіці проживали представники 128 націо­нальностей. Українці становили 72,6 % населення (37,4 млн), росіяни — 22 % (11,3 млн), євреїв налічувалося до 486,3 тис, білорусів — 440 тис, молдаван — 324,5 тис, поляків — 219,2 тис. та ін. (табл. 2). Для порівнян­ня: частка осіб корінної національності у Молдові становить 64,4 % , Таджи­кистані — 62,2, Естонії — 61,5, Латвії— 52, Казахстані — 39,7 % . Тількиу трьох пострадянських країнах цей показник більший ніж 80 % — у Росії, Азербайджані та Вірменії. Аналітичну роботу над відповідними законодавчими документами варто розпочати із Закону Української РСР "Про мови" (1989), в якому підкрес- 382

Розбудова незалежної України

лювалося, що держава "беззастережно гарантує своїм громадянам національ­но-культурні та мовні права, виходячи з того, що тільки вільний розвиток і рівноправність національних мов, висока мовна культура є основою духов­ного взаєморозуміння, культурного взаємозбагачення та зміцнення дружби народів". Цим документом вперше передбачався державний статус українсь­кої мови, а російська визначалась як мова міжнаціонального спілкування народів СРСР.

У такому ж контексті необхідно акцентувати на визначенні характеру міжнаціональних відносин у "Декларації про державний суверенітет Украї­ни" (1990). Нагадаємо, що в цьому документі була проголошена рівність усіх громадян перед законом незалежно від расової та національної належності, мови та релігійних переконань, всебічно гарантовані права на вільний куль­турно-національний розвиток. Необхідно звернути увагу на те, що в цьому документі було дано визначення поняття "народ України", який об'єднує всіх громадян України.

Розуміння необхідності миру і злагоди в суспільстві, рівноправ'я пред­ставників усіх націй і народностей ще раз було засвідчено у зверненні Вер­ховної Ради до громадян України відразу після проголошення незалежності 24 серпня 1991 р. Українська влада гарантувала, що нова держава забезпе­чить свободу, вільний культурний розвиток всіх національних груп. Наго­лошувалося, що в Україні політичне керівництво здійснює курс на утвер­дження рівності перед законом усіх національних громад, а це створює міцний підмурок демократії, яка не може бути вибірковою. Досвід історії доводить: демократія існує для всіх або її немає зовсім.

Багато відповідей на запитання, які в ці роки виникали серед населення щодо громадянства, дав відповідний Закон від 8 жовтня 1991 р. Особливо треба підкреслити і зосередити увагу слухачів, що в ньому закріплювався найбільш демократичний "нульовий варіант" його набуття. Згідно з поло­женнями цього Закону всі особи, незалежно від їхнього походження, соці­ального та майнового стану, расової та національної належності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, роду і характеру занять, які не були громадянами інших країн та не заперечували проти набуття грома­дянства України, отримували цей статус.

На спеціальну увагу під час вивчення цієї теми заслуговує "Декларація прав національностей України", прийнята Верховною Радою України 1 ли­стопада 1991 р. Викладачеві необхідно звернути увагу слухачів на нові по­ложення в українському законодавстві, зокрема про покарання за національ­ну дискримінацію, обговорити права, надані представникам етнічних спільнот, наприклад, ст. 1 цього документа. А також законодавче забезпе­чення права на збереження їх традиційного розселення, існування національ­но-адміністративних одиниць, вільне користування національними мовами, права сповідувати свою релігію, використання національної символіки, відзначати національні свята, брати участь у традиційних обрядах. Держа-

383