Тема 11

ти; 3) політика щодо представників українського етносу, які мешкають у близькому і далекому зарубіжжі.

Реалії сьогодення є такими, що етнонаціональний фактор має бути прак­тично у всіх сферах життя суспільства. Необхідно привернути увагу слухачів до змісту етнонаціонального фактора у політико-правовій сфері. Зокрема, це об'єднання зусиль представників усіх етносів в Україні задля спільної співпраці у розбудові незалежної України; формування законодавчих норм для регулювання етнонаціональних процесів і самоорганізації етнічних спільнот; створення законодавчих можливостей для участі етнічних спільнот у державотворенні, надання їм права законодавчої ініціативи; формування законодавчої бази та морально-психологічного клімату в суспільстві, який би сприяв непоширенню ідей національної виключності, шовінізму, ксено­фобії та інших проявів міжнаціональної ворожнечі; захист інтересів пред­ставників української діаспори.

Важливо вирізняти етнонаціональний фактор у соціально-економічній сфері, спрямований на збереження в сучасних умовах традиційних систем життєзабезпечення етнічних спільнот, розвиток соціально-економічної інфра­структури територій компактного проживання національних меншин. Зва­жаючи на перехідний характер економічної структури суспільства, на поря­док денний стає питання про необхідність урахування економічних інтересів не окремих осіб, а представників етнічних спільнот, дотримання паритетності у процесі реформування відносин власності; важливого економічно-соціаль­ного значення набула за роки незалежності проблема облаштування і соціаль­ного захисту народів-репатріантів, особливо кримськотатарського.

У духовній сфері державна етнонаціональна політика спрямована на підтримку національно-культурного розвитку, створення умов забезпечен­ня їх функціонування. Велике значення має створення необхідного інфор­маційного простору для різнобічного висвітлення життя етнічних спільнот, сторінок їх історії та культури. Відносно новим завдання для держави є ство­рення всіх ланок національної освіти корінних народів та національних груп. Загальнодержавним є завдання створення в суспільстві атмосфери сприй­няття цінностей інших народів, досягнень їхньої культури.

Слухачі мають усвідомити, що трансформація цих завдань і положень щодо кожної етнічної спільноти буде мати свою специфіку й особливості. Для української спільноти — це подолання історичного розколу, об'єднання на­вколо державотворчих процесів, просування вперед, і все це на ґрунті гли­бинних історико-культурних традицій. Це великий обсяг складних і супе­речливих проблем, пов'язаний із поверненням історичної пам'яті народу, формуванням державної нації. Особлива увага приділяється створенню ме­ханізму накопичення та трансляції етнокультурної інформації через систе­му національної школи, засобів масової інформації, широкого україномов­ного середовища. Часом це відбувається як повернення до традиційних форм селянської етики, необґрунтованого відокремлення, "відособлення" відко-

380

Розбудова незалежної України

лишніх імперських націй на Заході та на Сході та інших особливостей про­цесу етнічної мобілізації. Зрештою, українська спільнота має досягти якіс­них змін, щоб позбутися закидів щодо вторинності, і довести свій високий державотворчий потенціал. Однією з проблем надзвичайної ваги для сучас­ного стану українського народу є подолання наслідків Чорнобильської ка­тастрофи та негативних демографічних тенденцій.

При обговоренні зазначених проблем важливо знати зміст таких кате­горій як "національні меншини" і "корінні народи". Зрештою, термін "на­ціональні меншини" в Україні набув реального змісту саме після розпаду СРСР. Загальна чисельність представників національних меншин сягає 14 млн осіб. На сучасному етапі активізація етнічного фактора пов'язана передусім з тим, що представники етнічних спільнот є більш урбанізовани-ми, ніж власне українська нація. Серед представників російської, єврейсь­кої, вірменської, грузинської меншин частка господарників, інтелігенції, представників усіх рівнів бізнесу не менша, а часом більша, ніж серед ук­раїнців. За рівнем урбанізації українцям поступаються, наприклад, молдо­вани, болгари та деякі інші етнічні спільноти. І перший, і другий стан спри­яють політизації етнічності на сучасному етапі.

Які ж обставини сприяють політизації етнічності? (Варто також зверну­ти увагу на тлумачення цього терміна.) Не в останню чергу те, що економічні підвалини етносоціального розвитку фактично не мають правової бази. Поки що не створена стабільна і чітка система фінансування етнокультурного роз­витку національних меншин, немає додаткових джерел фінансування (че­рез міждержавне двостороннє співробітництво). Широке застосування прин­ципу перерозподілу доходів в інтересах певних етнічних спільнот навряд чи можливе за сучасних обставин, хоча це частково здійснюється для облашту­вання кримськотатарського народу (проте це можна розглядати більше як компенсацію за втрати майна і власності внаслідок депортації). Нові форми економічної діяльності дають можливість етнічним спільнотам самостійно фінансувати свій розвиток, що вимагає створення більш досконалої законо­давчої бази.

Важливо окреслити регіони України, для яких характерною є багатокуль-турність. У цьому контексті варто обговорити, чому традиційні цінності на­лежать до базових, зберігають потужний потенціал розвитку, є більш стійки­ми в процесі модернізації; чому за їх допомогою легше формувати грома­дянське суспільство, будувати засади демократичного устрою. Проте по­трібно ще раз наголосити, що специфіка національних прав, які належать до невід'ємних прав людини, полягає в тому, що вони можуть бути реалізо­вані людиною лише як членом етнічного колективу.

Об'єктом пильної уваги міжнародної громадськості є політико-правовий статус національних меншин. Розглядаючи цей аспект теми, необхідно здійснити ретельний аналіз відповідних законодавчих актів, які свідчать про послідовно демократичний курс нашої держави щодо представників націо-

381