Тема 11

важної більшості суспільства до партій взагалі. У зв'язку з повільними тем­пами трансформації суспільства у більшості партій немає соціальної бази, сталого електорату, вони сформовані політичними групами "нагорі", слабкі ідейно й організаційно, у своїй діяльності недостатньо відображають інтере­си громадян України.

Треба наголосити, що незважаючи на ці негативні риси, реальна багато­партійність відповідає інтересам громадян, суспільства в цілому, навіть дер­жави. Партії, поєднуючи громадянське суспільство з державою, сприяють подоланню або пом'якшенню конфліктів. Сильні партії не послаблюють, а навпаки, підсилюють державу, зміцнюючи її взаємодію з суспільством. Відповідно слабкість партій обертається слабкістю держави.

Для розвитку багатопартійної системи в Україні характерні такі риси: висока динаміка становлення і розвитку партій; неухильне посилення їхньо­го впливу; діяльність в умовах розколу суспільної свідомості за ідеологічни­ми ознаками і складної соціально-економічної ситуації. Багатьом політич­ним партіям заважає відсутність розвинутої організаційної структури, перш за все в регіонах.

Важливим показником впливу політичних партій є висунення кандидатів під час президентських виборів. У 1994 р. із семи зареєстрованих кандидатів тільки О. Мороз представляв політичну партію — Соціалістичну. У 1999 р. на президентських виборах з 15 кандидатів на посаду президента України 12 представляли політичні партії.

Протягом 1990-х pp. реальністю була слабка участь політичних партій у виборах на місцевому рівні. У 1994 р. у складі депутатського корпусу місце­вих рад України налічувалося тільки 5 % членів політичних партій, у 1998 р. — 7,6 % , значно більший відсоток партійних депутатів було обрано у 2002 р.

Ситуація у партійному представництві у Верховній Раді України дещо інша. Порівняно з незначним впливом на формування управлінських струк­тур усіх рівнів найбільш помітним є вплив політичних партій на обрання керівництва Верховною Радою. Від 1994 р. її лідер був представником тієї чи іншої партії: О. Мороз — від Соціалістичної партії, О. Ткаченко — від Селянської партії, І. Плющ — від Народно-демократичної (НДП), В. Лит­вин — від блоку політичних партій "За єдину Україну". Представником партії "Регіони України" був колишній прем'єр-міністр В. Янукович. Саме його уряд був сформований на основі парламентської більшості, що утворила­ся у Верховній Раді після виборів 2002 р.

Ідейно-теоретичною основою комуністичного і соціалістичного спряму­вання лівих партій (Комуністична партія України, Соціалістична партія України, Селянська партія України, Прогресивна соціалістична партія України та ін.) є марксизм-ленінізм, модернізований до сучасних умов. Для лівих соціалізм є суспільством із сильним соціальним захистом населення: забезпечення права на працю, відпочинок, безкоштовну освіту, медицину, матеріальну підтримку непрацездатних. Вони безумовно надають перевагу

KJ \J \J

Розбудова незалежної України

колективним формам власності. Компартія виступає за повернення до си­стеми влади рад депутатів трудящих, підтримує унітарне державотворення з широким регіональним самоврядуванням. На відміну від аналогічних партій в Європі, КПУ характеризують відсутність національного патріотиз­му і національної ідеї. Економічна платформа лівих партій базується на ви­знанні планово-ринкової економіки, при цьому вони наполягають на збере­женні контрольних функцій з боку держави. Відстоюють колективне госпо­дарювання на землі, є принциповими противниками вступу до НАТО.

Соціал-демократичну течію в Україні уособлює СДПУ(о), яка самостійно подолала 4-відсотковий бар'єр на виборах 1998 р. і отримала 7 % голосів виборців на виборах до Верховної Ради у 2002 р. Ідеологічні засади соціал-демократів базуються на таких ідеалах, як пріоритет прав людини, соціальна справедливість і солідарність. Політичну демократію вони розглядають як демократичну правову державу з децентралізованою структурою влади і широким регіональним управлінням. Важливе значення надається ідеї соці­альної справедливості, відстоюють соціально орієнтовану ринкову економі­ку, підтримують темпи реформ, які б враховували інтереси більшості насе­лення. В цілому завданням соціал-демократії є подолання соціальних супе­речностей, запобігання "дикому капіталізму".

Центристів уособлюють Аграрна партія, НДП, Ліберальна партія, "Тру­дова Україна", Партія регіонів та ін. їх ідейно-теоретичною основою є лібе­ралізм, який проголошує вищою цінністю свободу людини. Особа для них завжди вища за права держави, нації, класу і партії. Приватна власність ста­новить матеріальну основу свободи людини. Пропагують принцип розподі­лу влади, підтримують створення вільного демократичного громадянського суспільства, побудову правової держави. Виступають за повномасштабну інтеграцію до ЄС. Є розбіжності у поглядах на мовну проблему. Центристські партії на виборах 1998 р. подолали 4-відсотковий бар'єр (НДП). На виборах 2002 р. блок центристських партій "За єдину Україну" отримав 12 % голосів виборців.

Націонал-демократи представлені такими партіями, як Народний рух України, Українська республіканська партія, Партія "Реформи і порядок", Всеукраїнське об'єднання "Батьківщина" та ін. Вони проголошують будів­ництво національної України демократичним шляхом. Ідеологічна основа базується на неоконсерватизмі (мінімальне втручання держави в економі­ку) та поміркованому націоналізмі (баланс інтересів нації, особи, єдність прав нації і прав людини). Підтримують відродження релігії, поширення хрис­тиянської моралі. Відстоюють захист української мови і культури. Стійкі прихильники європейської інтеграції. Підчас виборів 1998 р. тільки Народ­ний рух України потрапив до Верховної Ради (набрав 9,4 % голосів). Праві партії під час виборів 2002 р. отримали найбільший відсоток голосів у складі блоку "Наша Україна" — 24 %

Націонал-радикальний спектр представляють такі політичні партії, як "Державна самостійність України", Українська національна асамблея, Кон-

367