Тема 11

тільки від 1995 p. було передано у власність або користування 54 мечеті й збудовано 15 нових. Проте ситуація з облаштуванням раніше депортованих народів залишається досить складною, поки що половина з них не мають власного житла.

Аналіз етнополітичної ситуації в Криму довів, що головною причиною нестабільності є проблеми, пов'язані з репатріацією кримських татар, а та­кож їх адаптацією до умов, що там склались. У світовій історії приклади повернення цілого народу на втрачену батьківщину є досить рідкісними. Тому навряд чи можна сподіватися на легке і безболісне розв'язання такого масштабного завдання в Криму.

Збереження міжнаціонального миру і спокою, врегулювання міжетніч­них суперечностей, розв'язання проблем, які накопичувалися у цій сфері десятиріччями, а то й століттями, стали головними завданнями на постра­дянському і постсоціалістичному просторі. На жаль, у багатьох країнах і республіках "цивілізованого розлучення" не відбулося, світовій громадсь­кості були продемонстровані найжахливіші зразки національної ворожнечі. Від часів СРСР для більшості республік єдине коріння причин загострення міжнаціональних відносин полягало в існуванні багатонаціональної держа­ви на засадах унітарної держави, вибірковому підході до запитів різних на­родів у внутрішній і зовнішній політиці, посиленні процесу русифікації. В ідеологічному плані домінувала догма про формування єдиної спільноти — радянського народу, а чинний політичний курс на зближення і злиття націй надовго припинив наукове дослідження реальних проблем у цій сфері, що залишило наявні національні проблеми нерозв'язаними.

Проголосивши незалежність, новостворені держави почали формувати політику в цій сфері за браку реальних знань про стан і проблеми народів та етнічних груп, які проживали на їх територіях. Діапазон форм розв'язання цих проблем залишається надзвичайно широким і різноманітним: від впро­вадження демократичних, перевірених часом норм і правил міжнаціональ­ного існування до міжетнічних воєн. Наприкінці XX ст. національна про­блематика посіла одне з провідних місць у постсоціалістичній історії ново­утворених держав.

Основні терміни і поняття

Діаспора (від гр. diaspora — розсіяння, розпорошення) — представники етнічної спільноти, які перебувають за межами кордонів країни походжен­ня внаслідок політичних та соціально-економічних чинників.

Етнічна індиферентність — поведінка людини, для якої характерна відсутність інтересу і серйозного ставлення до національних проблем.

Етнонігілізм — характеристика поведінки людини, яка віддаляється від своєї етнічної групи, не бажає підтримувати етнічні цінності. Демонструє етнічну неповноцінність, сором за належність до свого народу.

390

Розбудова незалежної України

Етнополітика — наука, що вивчає відносини між етносами і державою, в складі якої вони проживають, це політичний аспект національного питання (як держава вирішує національне питання). До предмета етнополітики на­лежать також відносини різних етносів між собою в тій чи іншій державі.

Етнос (від гр. ethnos — народ, група, плем'я) — стійка, історично сфор­мована на певній території спільнота людей, що мають спільні риси, уста­лені особливості культури і психічного складу, а також усвідомлюють свою єдність і відмінність від інших подібних утворень.

Етноізоляціонізм характеризується переконанням у зверхності своєї ет­нічної групи над іншими, поділом на "своїх" та "чужих", ворожим ставлен­ням щодо "чужих", небажанням вступати у взаємодію.

Націоналізм — різновид політичної ідеології, що слугує обґрунтуванням мобілізаційних дій політично активної частини певного етносу, спрямова­них на створення власної держави або на утвердження особливої місії цього народу серед інших. Є своєрідною політичною утопією, яка проголошує право етносу на політичне самовизначення абсолютним, а існування етносу в ок­ремій державі — кульмінацією і кінцевою метою його історії.

Національний фанатизм характеризується етнічною нетерпимістю, відстоюванням політики обмеження прав і можливостей для інших етносів, готовністю йти на будь-які жертви заради етнічних інтересів.

Нація (від лат. natio — рід, плем'я) — політична спільнота людей (гро­мадянська нація), сукупність рівноправних громадян, які мають спільні за­кони і усвідомлюють свої спільні національно-державні інтереси. Відмінності походження, мови, культури, історії різних груп людей, які входять до скла­ду політичної нації, не є підставою для встановлення будь-яких обмежень їхніх прав або встановлення будь-яких привілеїв для певних груп людей.

Політизація етнічності — термін, що вживається до характеристики си­туацій, коли національні меншини через свої організації чи лідерів висува­ють певні політичні вимоги щодо владних структур, інтенсифікують етніч­ний фактор для пошуку впливу на прийняття політичних рішень.

Політичне русинство — політико-культурницький рух, що сформував­ся на базі місцевої русинської свідомості у Закарпатті. Відстоює позицію, що русини не є українцями, а становлять окремий слов'янський народ. На­був міжнародного характеру. Причини виникнення цього руху розглядають як закономірне явище в умовах етнічного відродження у Центрально-Східній Європі.

Регіоналізм — тенденція політичного розвитку держави, яка полягає у децентралізації державної влади. Ґрунтується на прагненні господарської і політичної самостійності певних територій, які характеризуються спіль­ністю економічного і культурного життя. Має особливе значення у поліетніч-них державах.

Сепаратизм (лат. separarus — відокремлення) — прагнення спільнот, груп населення чи організацій до відокремлення; рух за надання частині держави права автономії чи за її повне відокремлення і створення нової держави.

391