2.2. Тактико-технічні вимоги до авіаційного обладнання

Важливість і складність функцій, що виконуються усім комплексом устаткування літальних апаратів, та специфічність умов роботи є причиною пред'явлення до нього суворих тактико-технічних вимог (ТТВ):

• забезпечення найбільш повного й ефективного використання льотно-технічних властивостей літака в умовах бойового застосування;

• висока надійність на протязі всього заданого терміну служби. (Безвідмовність роботи);

• забезпечення виконання бойових задач в умовах радіоактивного, хімічного і бактеріологічного зараження повітря і місцевості;

• мінімальна кількість органів керування, настроювання, контролю, максимальна простота експлуатації льотним і технічним складом;

• зручність і безпека в експлуатації; безпека у відношенні пожеж, вибухів, коротких замикань, уражень електричним струмом і високочастотними електромагнітними полями;

• наявність вбудованого автоматичного контролю в системах літака, справність яких визначає безпеку польоту й ефективність виконання задач польоту; наявність схем (блоків) безпеки, що роблять відповідні включення і переключення з появою в системах керування несправностей, небезпечних для польоту;

• контролездатність устаткування, тобто пристосованість устаткування до автоматичного контролю його технічного стану;

• висока експлуатаційно-ремонтна досконалість, тобто пристосованість устаткування до виконання усіх видів технічного обслуговування та ремонту з мінімальними витратами праці і матеріалів;

• незалежність роботи устаткування від тиску, температури і вологості від присутності пари і мастил, від положення в просторі, швидкості і прискорення;

• мінімальний час для приведення в бойовий стан;

• уніфікація і взаємозамінність деталей, вузлів, приладів, простота монтажних і демонтажних робіт;

• відсутність дій електричних установок, що заважають роботі радіотехнічних і інших систем;

• висока міцність (механічна, електрична, термічна) і хімічна стійкість;

• мінімальна вага і габарити.

Для устаткування космічних літальних апаратів існують додаткові ТТВ – нормальна працездатність, як в умовах невагомості, так і в умовах впливу сил ваги і значних перевантажень.

Крім зазначених загальних вимог, до кожного конкретного пристрою пред'являються спеціальні технічні вимоги, що визначають його значення, умови застосування й експлуатації, основні характеристики і т.д.

Усі ці вимоги знаходять своє відображення у задіяних принципах, схемному режимі, наявності додаткових пристроїв і застосування визначених матеріалів при розробці і виготовленні елементів і агрегатів АО. Деякі технічні вимоги є суперечливими, тому при конструюванні відбираються оптимальні варіанти.

РОЗДІЛ І. КИСНЕВЕ ОБЛАДНАННЯ ТА ЗАХИСНЕ СПОРЯДЖЕННЯ ВІЙСЬКОВИХ ЛІТАЛЬНИХ АПАРАТІВ

ТЕМА 1. ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ ЕКІПАЖУ ВІЙСЬКОВИХ ЛІТАЛЬНИХ АПАРАТІВ В УМОВАХ ВИСОТНОГО ПОЛЬОТУ

1. ОСНОВНІ ПАРАМЕТРИ АТМОСФЕРИ ЗЕМЛІ

1.1. Складові атмосфери

Дослідження атмосфери Землі і навколоземного космічного простору за допомогою супутників, космічних кораблів і станцій дозволило одержати нові дані про фізико-хімічні складові атмосфери, розподіл температури по висотах і космічну радіацію. Зараз встановлено, що атмосфера землі простирається до висоти 3 тис. км. Маса земної атмосфери складає величину порядку 5,3·10¹⁵ т, причому 90–94% усієї маси повітря зосереджено до висоти 20 км.

Якби щільність газів атмосфери була постійною на усіх висотах і рівної щільності біля поверхні Землі, то її верхня границя закінчувалася би на висоті 7,8 км.

Численні явища в газоподібній оболонці Землі показують, що атмосфера має шарувату будову.

Шари розрізняються між собою складом основних газів, розподілом температури, тиском і щільністю, ступенем іонізації.

За складом повітря атмосфера поділяється на гомосферу і гетеросферу.

Гомосфера – однорідний шар від поверхні Землі до висоти 80-100 км, у якому склад повітря залишається практично незмінним (кисню – 21%, азоту – 78%).

Кількість водяних парів і вуглекислого газу з висотою зменшується. Вміст озону, що відіграє важливу роль у тепловому й іонізованому балансі атмосфери, з висотою зростає і досягає максимуму на висотах 25-30 км. Озон є біологічним екраном, що захищає Землю від ультрафіолетових променів довжиною 2000-3000 А, які згубно впливають на життя.

Гетеросфера – неоднорідний шар вище 100 км над поверхнею Землі, у якому склад повітря змінюється з висотою.

На висоті 120 км дисоційований майже весь кисень, на висоті 220 км – майже весь азот. У гетеросфері основні частини атмосфери знаходяться в атомарному стані.

За характером розподілу температури атмосфера підрозділяється на п'ять сфер: тропосферу, стратосферу, мезосферу, термосферу й екзосферу.

Тропосфера – прилягаючий шар до висоти 8-12 км. Містить 80% усієї маси атмосфери і 90% водяних парів. Температура убуває в середньому на 6,5°С на 1 км (вертикальний градієнт температури). У ній відбуваються процеси, що формують погоду на Землі.

Стратосфера – простирається від висоти 8-12 км до 50-55 км. Температура в ній практично постійна (-56°С). Тут міститься близько 20% усієї маси атмосфери. Повітря в стратосфері сухе і прозоре. З висоти 35 км спостерігається підвищення температури через наявність шару озону з -56°С до 0°С на висоті 55 км.

Мезосфера – простирається від висоти 55 км до 80 км. Температура, в ній знижується на 3-4°С на 1 км висоти. На висоті 80 км температура – 110°С. На долю мезосфери приходиться не більш 0,3% маси всієї атмосфери.

Термосфера – простирається від висоти 80 км до висоти 800 км. Характеризується безупинним ростом температури з градієнтом 3-8°С на 1 км висоти. Тут зосереджено 0,05% усієї маси атмосфери.

Екзосфера – шар на висоті більше 800 км. Температура зростає і досягає 2000°С (кінетична температура). Цей шар є перехідним шаром до міжпланетного нейтрального газу.