- •1. Основні поняття та визначення елементів теорії множин.
- •2.Співвідношення між множинами. Операції над множинами
- •3. Відображення
- •4. Структурні елементи та фізичні величини електричного кола
- •5.Основні рівняння електричного кола аналіз електричного кола на базі його основних рівнянь. А також вузлових і контурних рівнянь
- •6. Метод незалежних струмів. Метод контурних струмів
- •7. Метод незалежних напруг. Метод вузлових напруг. Метод міжвузлових напруг. Метод координат віток
- •8. Метод визначальних координат
- •9. Матриці вхідних і взаємних адмітансів, коефіцієнтів розподілу, матриці вузлових і умовних вузлових імпедансів.
- •10. Перетворення рівнянь з комплексної площини в дійсну
- •11.Основні рівняння багатополюсників.
- •12. Перетворення рівнянь багатополюсників.
- •13. Розрахунок електричних кіл з багатополюсниками. Метод підсхем
- •Основні рівняння прохідних чотириполюсників
- •15.Перетворення схем, складених з прохідних чотириполюсників
- •16. Обчислення функцій. Похибки
- •17. Інтерполяція функцій
- •18. Апроксимація функцій
- •19.Наближене диференціювання функцій
- •20. Наближене інтегрування функцій
- •21. Розв’язування алгебричних і трансцендентних координатних рівнянь однієї змінної чисельними методами
- •22. Аналітичні методи розв’язування систем лінійних рівнянь
- •23. Оптимізація аналітичних методів розв'язування систем скінченних рівнянь.
- •24. Методи упаковування розріджених матриць і векторів.
- •25.Власні значення та власні вектори матриць. Зумовленість матриці. Метод qr. Норми матриці та вектора
- •26.Чисельні методи розв’язування систем лінійних скінченних рівнянь
- •29. Математичні моделі аналізу усталених ежимів еес у методі контурних струмів
- •30. Аналіз усталених режимів еес методом балансу потужностей
- •31. Лінійні диференційні рівняння з постійними коефіцієнтами.
- •32. Однокрокові явні методи.
- •33.Однокрокові неявні методи
- •34. Багатокрокові явні методи.
- •35. Ітераційний метод визначення усталеного режиму електричного кола.
- •36. Лінеаризація нелінійних диференційних рівнянь. Розв’язування крайової задачі.
- •39. Заміна аргумента диференціальних рівнянь
- •40. Методи декомпозиції
- •41. Узагальнений аналітичний метод розв’язування лінійних диференційно-скінченних рівнянь
- •42. Основи теорії стійкості режимів енергетичних систем
- •43. Алгебричні критерії стійкості. Частотні критерії стійкості.
- •44. Виділення областей стійкості. Спосіб d-розбиття. Аналіз динамічної стійкості режиму енергетичних систем.
- •45. Основні теореми ймовірностей, формули повної ймовірності, Бейєса (теорема гіпотез) і повторення дослідів
- •46. Випадкові величини в електроенергетиці
- •49. Визначення статистичних законів розподілу випадкових величин. Визначення статистичних числових характеристик випадкових величин.
- •50. Вирівнювання статистичних законів розподілу. Перевірка правильності гіпотез. Точкові оцінки. Довірчий інтервал. Довірча ймовірність
- •51. Основні положення теорії випадкових функцій.
- •52. Поняття про стаціонарний випадковий процес. Елементи теорії інформації
- •53. Метод монте-карло в задачах електроенергетики
- •54. Математичні основи теорії надійності
- •57. Деякі задачі лінійного програмування eec
- •58. Лінеаризація задачі опуклого програмування. Теорема Куна-Танкера. Умови Куна-Таккера
- •59.Чисельні методи розв'язування задач нелінійного програмування.
- •60. Динамічне програмування.
12. Перетворення рівнянь багатополюсників.
Крім полюсних струмів і напруг сторін багатополюсника широко використовують його контурні струми та вузлові напруги, які показані на схемі рис. 3.3. Тут за базовий прийнято вузол . Очевидно, що кількість лінійно незалежних контурних струмів, як і незалежних вузлових напруг багатополюсника, становить .
Між напругами сторін і вузловими напругами схеми рис. 3.3 можна записати такі зв'язки:
|
|
або
|
(3.15) |
де матриця перетворення
|
(3.16) |
Між полюсниками та контурними струмами, як видно з рис. 3.3, наявні такі взаємозалежності:
|
|
Рис. 3.3
або
|
(3.17) |
Співвідношення (3.15) та (3.17) дають змогу переходити від вузлових до контурних величин як струмів, так і напруг, і навпаки.
З (3.15) знаходимо
|
(3.18) |
де
|
(3.19) |
З (3.17) визначаємо
|
(3.20) |
На основі одержаних співвідношень між напругами та струмами багатополюсника здійснюється перетворення його рівнянь із однієї системи координат в іншу.
Наприклад, на основі (3.15) і (3.6) дістаємо рівняння у вузлових напругах з матрицею вузлових імпедансів
|
(3.21) |
З рівнянь (3.17) і (3.6) записуємо рівняння в контурних струмах
. |
(3.22) |
Дуже важливою є форма рівняння багатополюсника у вузлових напругах, його можна аамет из (3.12) підставленням (3.15), а ааме:
|
|
чи
|
(3.23) |
Порівнюючи (3.21) з (3.23), бачимо, що
|
|
У теорії електроенергетичних мереж дуже часто у рівнянні (3.23) вектор-стовпець подають з протилежним знаком і записують його у формі рівняння вузлових напруг:
|
(3.24) |
Очевидно, в цьому випадку вираз у (3.11) має вигляд
|
(3.25) |
Формально для багатополюсника з 5 полюсами кількість різних форм його рівнянь визначається числом можливих комбінацій з незалежних струмів і напруг по , тобто
|
|
Наприклад, при ця кількість становить 924. Правда, не всі вони існують, оскільки при деяких перетвореннях виникають особливі матриці.
Очевидно, ту чи іншу форму рівняння багатополюсника можна одержати безпосередньо зі схеми подібно, як це зроблено вище під час виведення на основі методів незалежних координат. У випадку аналізу ЕЕС переважно користуються методом вузлових напруг.
13. Розрахунок електричних кіл з багатополюсниками. Метод підсхем
У задачах електроенергетики методи аналізу електричних кіл з багатополюсниками звичайно застосовують під час аналізу режимів ЕЕС на основі розбиття їх на підсистеми (підсхеми) — багатополюсники. Ці методи використовують, очевидно, й тоді, коли окремі елементи схеми задані у вигляді багатополюсників і двополюсників.
Припустимо, що маємо схему, складену з багатополюсників і двополюсників, граф якої показаний на рис. 3.5, а. Нехай рівняння багатополюсників записані у вузлових напругах при базовому вузлі, що збігається з вузлом багатополюсника .
На основі рівняння багатополюсника його можна зобразити повною схемою, тобто такою, в якій всі полюси сполучені між собою вітками з адмітансами, що дорівнюють відповідним взаємним адмітансам матриці адмітансів багатополюсника, а суми адмітансів віток, що сходяться у полюсах, дорівнюють відповідним власним адмітансам цієї матриці. У вузлах (полюсах) багатополюсника увімкнені джерела струмів як компоненти вектора-стовпця . Двополюсники, що виступають у схемі (на рис. 3.5, а це ребра 2 і 4 між полюсами 2, 4 та 1,0 відповідно), задаються їхніми параметрами та джерелами ЕРС (на рис. 3.5, а це , та , ).
Рис.
3.5
Таким чином, розрахункові умови та схеми кіл з багатополюсниками формально нічим не відрізняються від таких для кіл, складених тільки з двополюсників; отже, тут справедливі й відповідні методи аналізу — законів Кірхгофа, вузлових напруг, контурних струмів тощо. Очевидно, самі топологічні матриці кіл повинні формуватися з врахуванням особливостей схем багатополюсників.
Рівняння багатополюсників, з полюсами яких не збігається базова вершина схеми (на рис. 3.5, а — багатополюсник ), виступають у розширеному вигляді. Із канонічної форми розширене рівняння багатополюсника отримується шляхом дописування одного рядка та стовпця матриці адмітансів, а також додаткового компонента вектора джерел струмів, які відповідають базовій вершині описані багатополюсника. При цьому -й елемент описанного рядка чи стовпця матриці дорівнює сумі з оберненим знаком елементів -го рядка чи стовпця канонічної матриці, а дописаний компонент вектора джерела струмів — сумі компонентів з протилежним знаком канонічного вектора джерел струмів. Очевидно, розширене рівняння багатополюсника можна безпосередньо сформувати на основі його підсхеми, беручи за базову вершину таку, що не збігається з жодним полюсом багатополюсника. Розширена матриця параметрів багатополюсника є особливою.
У випадку, коли потрібно зменшити кількість зовнішніх вузлових напруг чи контурних струмів рівняння багатополюсника, використовують їх часткове виключення за відомим правилом. Для кіл високої складності можна застосовувати багаторівневий метод підсхем, поступово знижуючи на кожному рівні порядок складності кола.
Метод діакоптики — аналіз кіл на основі розчленування математичних моделей схем, реалізується аналогічно, як викладений метод підсхем, з такою різницею, що операції декомпозиції здійснюються на основі самих математичних моделей схеми.