- •1. Основні поняття та визначення елементів теорії множин.
- •2.Співвідношення між множинами. Операції над множинами
- •3. Відображення
- •4. Структурні елементи та фізичні величини електричного кола
- •5.Основні рівняння електричного кола аналіз електричного кола на базі його основних рівнянь. А також вузлових і контурних рівнянь
- •6. Метод незалежних струмів. Метод контурних струмів
- •7. Метод незалежних напруг. Метод вузлових напруг. Метод міжвузлових напруг. Метод координат віток
- •8. Метод визначальних координат
- •9. Матриці вхідних і взаємних адмітансів, коефіцієнтів розподілу, матриці вузлових і умовних вузлових імпедансів.
- •10. Перетворення рівнянь з комплексної площини в дійсну
- •11.Основні рівняння багатополюсників.
- •12. Перетворення рівнянь багатополюсників.
- •13. Розрахунок електричних кіл з багатополюсниками. Метод підсхем
- •Основні рівняння прохідних чотириполюсників
- •15.Перетворення схем, складених з прохідних чотириполюсників
- •16. Обчислення функцій. Похибки
- •17. Інтерполяція функцій
- •18. Апроксимація функцій
- •19.Наближене диференціювання функцій
- •20. Наближене інтегрування функцій
- •21. Розв’язування алгебричних і трансцендентних координатних рівнянь однієї змінної чисельними методами
- •22. Аналітичні методи розв’язування систем лінійних рівнянь
- •23. Оптимізація аналітичних методів розв'язування систем скінченних рівнянь.
- •24. Методи упаковування розріджених матриць і векторів.
- •25.Власні значення та власні вектори матриць. Зумовленість матриці. Метод qr. Норми матриці та вектора
- •26.Чисельні методи розв’язування систем лінійних скінченних рівнянь
- •29. Математичні моделі аналізу усталених ежимів еес у методі контурних струмів
- •30. Аналіз усталених режимів еес методом балансу потужностей
- •31. Лінійні диференційні рівняння з постійними коефіцієнтами.
- •32. Однокрокові явні методи.
- •33.Однокрокові неявні методи
- •34. Багатокрокові явні методи.
- •35. Ітераційний метод визначення усталеного режиму електричного кола.
- •36. Лінеаризація нелінійних диференційних рівнянь. Розв’язування крайової задачі.
- •39. Заміна аргумента диференціальних рівнянь
- •40. Методи декомпозиції
- •41. Узагальнений аналітичний метод розв’язування лінійних диференційно-скінченних рівнянь
- •42. Основи теорії стійкості режимів енергетичних систем
- •43. Алгебричні критерії стійкості. Частотні критерії стійкості.
- •44. Виділення областей стійкості. Спосіб d-розбиття. Аналіз динамічної стійкості режиму енергетичних систем.
- •45. Основні теореми ймовірностей, формули повної ймовірності, Бейєса (теорема гіпотез) і повторення дослідів
- •46. Випадкові величини в електроенергетиці
- •49. Визначення статистичних законів розподілу випадкових величин. Визначення статистичних числових характеристик випадкових величин.
- •50. Вирівнювання статистичних законів розподілу. Перевірка правильності гіпотез. Точкові оцінки. Довірчий інтервал. Довірча ймовірність
- •51. Основні положення теорії випадкових функцій.
- •52. Поняття про стаціонарний випадковий процес. Елементи теорії інформації
- •53. Метод монте-карло в задачах електроенергетики
- •54. Математичні основи теорії надійності
- •57. Деякі задачі лінійного програмування eec
- •58. Лінеаризація задачі опуклого програмування. Теорема Куна-Танкера. Умови Куна-Таккера
- •59.Чисельні методи розв'язування задач нелінійного програмування.
- •60. Динамічне програмування.
1. Основні поняття та визначення елементів теорії множин.
У теорії множини вивчають формальні властивості сукупностей елементів (об’єктів) та їх співвідношення. На ній базується більшість розділів сучасної математики, в першу чергу таких, як абстрактна алгебра, топологія, функціональний аналіз. Теорія множин впливає на формування основних понять, концепції у багатьох галузях науки й техніки. Зокрема,в теорії електроенергетики вона займає чільне місце передовсім у таких розділах, як аналіз і синтез електроенергетичних систем (ЕЕС), оптимізація їх структур і елементів, теорія автоматизованих систем керування, моделювання розвитку ЕЕС тощо.
Множина – це сукупність елементів (об’єктів) будь-якої природи (цифри певної системи числення, літери алфавіту, вузли схеми електричного кола, міста, країни тощо), складена за певною ознакою.
Скінченні множини містять скінченну кількість елементів, нескінченні – нескінченну . Скінченну множину з елементами a, b, c, d записують як A = . Приналежність елемента множині позначають символом (наприклад a A). Неприналежність – символом чи (наприклад, r A чи r A).
Якщо всі елементи множини можна пронумерувати у вигляді нескінченної послідовності причому кожен елемент має тільки один номер, то множина називається лічбовою. Множина, елементи якої не можна пронумерувати, називається нелічбовою (наприклад, множина точок в інтервалі дійсної осі). Розглядають також пусту множину, яку позначають символом . Запис означає, що множина не містить жодного елемента. Наприклад, такою множиною є сукупність ЕРС з двома позитивними полюсами (такі не існують). Множину називають родин множин за умови, що самі множини, тобто є підмножинами множини . Множина всіх розглядуваних у задачі елементів іменується повною множиною (наприклад, у лінгвістиці – множина слів певної мови, в енергетиці – множина всіх електростанцій країни).
У теорії множин для впорядкованої множини введено поняття кортеж. Кортеж, складений з елементів множини , звичайно називають коротко кортеж над . Кортеж над , складений з елементів взятих у тому ж порядку, позначається ( . При цьому говорять, що -та координата або компонент кортежу. Число координат називають довжиною кортежу. Крім кортежів довжиною 1 і пусті кортежі , які позначаються так само, як пусту множину (символи ). Довжина кортежу дорівнює .
2.Співвідношення між множинами. Операції над множинами
Об’єднання (диз’юнкцією) множин та є множина
|
(1.1) |
елементи якої належить хоча б одній з об’єднаних множин. Отже, , якщо чи , чи обом одночасно.
Для графічної інтерпретації співвідношень між множинами й операцій над ними користуються діаграмою Ейлера – Венна, на якій множини зображаються певними окресленнями (областями) на поверхні квадрата. На рис. 1.1, показана така інтерпретація об’єднання множин та . Заштрихована частина відповідає множині . З визначення випливає
Співвідношення об’єднання поширюється також на множин у вигляді
|
(1.2) |
Перетин (кон’юкцією) множин та є множина
|
(1.3) |
елементи якої – спільні елементи множин та , тобто якщо й Відповідна інтерпретація показана на рис. 1.1,б. З визначення випливає
Співвідношення перетину поширюється на множин у вигляді
|
(1.4) |
Різницею множин та є множина
\ |
(1.5) |
що виражає множину елементів, які належить , але не належить . Тобто якщо й (рис. 1.1, ). З визначення випливає \ \ .
Симетричною різницею множин та є множина
|
(1.6) |
елементи якої якщо й (рис. 1.1, ). З визначення випливає
Співвідношення
, |
(1.7) |
означає, що є підмножиною , тобто міститься у (рис. 1.1, ).
Співвідношення
, |
(1.8) |
означає, що множина збігається з множиною ( й - рис. 1.1, ).
Співвідношення
, |
(1.9) |
означає, що множини та не збігаються.
Якщо кожному елементові множини можна поставити у відповідність один і тільки один елемент множини та навпаки, то таку попарну відповідність між елементами двох множин називають взаємно однозначною чи 1 – 1 відповідністю. Кажуть, що між такими множинами існує взаємно одночасна відповідність, а самі множини та називають еквівалентними, що записується як
~ , |
(1.10) |
Потужністю певної множини називають те загальне, що є у всіх множин, еквівалентній даній. Еквівалентні множини рівнопотужні. Всі множини можна поділити на класи рівнопотужних множин. У такому випадку замість поняття потужність множин вживається поняття клас множини. Якщо з деякої властивості випливає властивість , то таке співвідношення записується як
, |
(1.11) |
У випадку, коли вказані в (1.11) властивості рівносильні, записують
|
(1.12) |
Доповненням множин є операція знаходження різниці (1.5) множин та за умови, що Така різниця записується як
\ = , |
(1.13) |
Одержана множина складається з елементів , які не належать , чи, інакше, доповнює множину до множини .
Окремо виділяють доповнення розглядуваної множини до повної множини. Його записують з допомогою символу без індексу, що показує, до якої множини здійснюється доповнення, чи простіше - . Інтерпретація цього співвідношення показана на рис. 1.1, ж. Очевидно, чи
Декартовим добутком множин та є добуток
|
(1.14) |
в якому - множина всіх можливих комбінацій пар (двійок, 2-рядків) утворених елементами й (рис. 1.2).
Декартів добуток множин поширюється на множин і є множиною послідовностей де для кожного . Записується цей добуток у вигляді
|
(1.15) |