1. Рідкі кристали

Рідкокристалічним станом речовини називається такий стан, властивості якого є проміжними між властивостями твердого крис тала й рідини. Агрегатні стани речовин поділяються на три види: твердий, рідкий і газоподібний, однак такий поділ не відбиває внутрішньої будови речовини, ступеня впорядкованості її части нок. Деякі речовини (скло, смоли) мають властивості, характерні й для твердих, і для дуже в'язких переохолоджених рідин. Зокре ма, деякі органічні матеріали переходять із твердого стану в рідкий у кілька етапів, що включають утворення нової фази, яку назива ють рідкокристалічним станом (рідким кристалом).

Уперше утворення нової, незвичайної фази відзначив австрій ський ботанік Рейнітцер у 1888 р., коли вивчав властивості отри маної ним нової органічної речовини — холестерилбензоату. Однак холестерилбензоат — не унікальна речовина. Було виявлено ще чимало таких самих речовин і запропоновано назвати їх рідкими кристалами (РК).

Рідкі кристали — особливий стан деяких органічних речо вин, у якому вони характеризуються текучістю та властивістю утворювати просторові структури, подібні до кристалічних. Рідкі

кристали утворюються в речовинах із видовженою формою моле кул, взаємна орієнтація яких зумовлює анізотропію їх фізичних властивостей.

Рідкі кристали дуже чутливі до змін зовнішніх умов. Напри клад, навіть за незначної зміни температури, тиску, електричного або магнітного полів вони можуть змінювати свій колір.

Ця властивість рідких кристалів використовується в різних приладах, наприклад у рідкокристалічних медичних термометрах. Особливо широко застосовуються рідкі кристали для виготовлення дисплеїв — від годинників і мобільних телефонів до комп'ютерів і телевізорів.

Усі форми життя так чи інакше пов'язані з діяльністю жи вої клітини, багато структурних ланок якої подібні до структури рідких кристалів. Маючи чудові діелектричні властивості, рідкі кристали утворюють внутрішньоклітинні гетерогенні поверхні, регулюють взаємозв'язки між клітиною і зовнішнім середовищем, а також між окремими клітинами й тканинами, надають необ хідної інертності складовим клітини, захищаючи її від фермента тивного впливу. Тож установлення закономірностей поводження рідких кристалів відкриває нові перспективи в розвитку молеку лярної біології.

2. Полімери

Полімери (від грецьк. polymиres — «той, що складається з ба гатьох частин», «різноманітний») — хімічні сполуки з високою молекулярною масою (від кількох тисяч до багатьох мільйонів), молекули яких складаються з великої кількості повторюваних угруповань (мономерних ланок).

За походженням полімери поділяються на природні (напри клад, білки, нуклеїнові кислоти, смоли природні) і синтетичні (на приклад, поліетилен, поліпропілен, фенол формальдегідні смоли).

Природні (біополімери) утворюються в результаті життєдіяль ності рослин і тварин і містяться в деревині, шерсті, шкірі. Це про теїн, целюлоза, крохмаль, шелак, лігнін, латекс. Їх можна виділи ти з рослинної та тваринної сировини.

Зазвичай природні полімери піддають операціям виділення, очищення, модифікації, під час яких структура основних ланцю гів залишається незмінною. Продуктом такої переробки є штучні полімери. Прикладами є латекс, виготовлений з натурального ка

учуку; целулоїд, що являє собою нітроцелюлозу, пластифіковану камфорою для підвищення еластичності.

Природні та штучні полімери відіграли значну роль у сучасній техніці, а в деяких галузях залишаються незамінними й дотепер, наприклад у целюлозно паперовій промисловості. На основі полі мерів виготовляють гуми, волокна, пластмаси, плівки й лакофар бові покриття.

Усесвітньо відомим науковим центром дослідження й розробки полімерних матеріалів для багатьох галузей промисловості є Інсти тут хімії високомолекулярних сполук Національної академії наук України (Київ).