9. Еквівалентний ануїтет (ea)
ЕА = NPV проекту / Кт.в.а
де Кт.в.а – коефіцієнт теперішньої вартості ануїтету за фінансовими таблицями.
Кращий із порівнюваних проектів має більше значення ЕА.
10. Еквівалентні ануїтетні витрати (eac)
Застосовується за умови, коли за проектами відомі тільки витрати. Результати проектів приблизно однакові, але кількісно оцінити їх складно та і недоцільно.
ЕАС = NPV проекту / Кт.в.а
Кращий із порівнюваних проектів має менше значення ЕАС.
Отримання кількісних оцінок показників ефективності не повинно стати самоціллю, їх складність і сучасність не можуть бути гарантією безумовної правильності рішень, прийнятих на їх основі. Кожний із розібраних показників-критеріїв має певні недоліки, що обмежують сферу його застосування. Тому необхідно чітко розуміти неможливість використання лише одного показника для прийняття чи відхилення проекту. Обґрунтованість рішення може забезпечити тільки застосування комплексу критеріїв, що дозволить не тільки визначити рівень ефективності проекту, але й порівняти його з іншими та обрати кращий.
Порівняння інвестиційних проектів є найбільш складним завданням для інвестиційного аналітика. Навіть після розрахунку показників-критеріїв встановити пріоритетність проектів не завжди можливо.
При виборі проектів інвестиційний аналітик повинен мати повну уяву щодо їх цілей і наявних ресурсних та бюджетних обмежень та керуватися загальними правилами застосування розглянутих показників-критеріїв оцінки.
1. За бюджетних обмежень:
– ранжування стандартних інвестиційних проектів доцільно проводити за співвідношенням вигоди/ витрати (вигоди / витрати обмежених ресурсів, РІ тощо) або за показником-критерієм IRR.
– ранжування нестандартних інвестиційних проектів доцільно проводити за співвідношенням вигоди/ витрати (вигоди / витрати обмежених ресурсів, РІ тощо) або за показником-критерієм МIRR.
2. За відсутності бюджетних обмежень:
– ранжування стандартних інвестиційних проектів доцільно проводити за показниками-критеріями NPV та IRR.
– ранжування нестандартних інвестиційних проектів доцільно проводити за показником-критерієм NPV.
3. Альтернативні проекти доцільно ранжувати за критерієм NPV.
4. Якщо існує висока ступінь невизначеності щодо майбутнього, то використовується критерій терміну окупності.
5. Якщо проекти різняться життєвими циклами, то використовують показник еквівалентного ануїтету.
6. Якщо існують труднощі представлення у грошовій формі вигід, то доцільно застосовувати показник еквівалентних ануїтетних витрат.
Графічним зображенням результатів оцінки інвестиційного проекту є його фінансовий профіль, тому логічним продовженням вивчення теми є ознайомлення з метою та принципами його побудови [14].
Коли фірма оцінює альтернативні проекти, можуть виникнути конфліктні ситуації при їх ранжуванні за показниками NPV, IRR, PI.
Так, ситуацію, коли проект, кращий за NPV, може мати менше значення IRR ніж порівнюваний проект, розглянув американський економіст Ірвінг Фішер (рис. 5.8).
Рис. 5.8. Перетин Фішера
При ставках дисконту менших rф NPVа > NPVб, при ставках дисконту більших за rф NPVа < NPVб. У цьому разі виникає конфлікт під час ранжування альтернативних проектів за показниками NPV і IRR.
Перетин графіків NPV проектів при ставці дисконту rф, коли NPV обох проектів рівні, називається перетином Фішера. Знаходиться ця невідома процентна ставка із умови рівності у ній значень NPV обох проектів.
Якщо фірма збирається працювати на процентних ставках менше rф, то потрібно віддати перевагу проекту А. При ставці більшій ніж rф обидва показники визначають кращим проект Б.
Іноді інвестиційний аналіз проектів проводиться з точки зору інтересів пасивних учасників проекту: держави, місцевої громади тощо. У цьому випадку оцінюються показники бюджетної та економічної ефективності проекту.
На практиці кожне підприємство обмежене в прийнятті усіх перспективних інвестиційних проектів з позитивною чистою теперішньою вартістю.
На недосконалих ринках вирішення проблеми бюджетування капіталу може включати розміщення обмеженої кількості ресурсів між конкурентними економічно бажаними проектами, які всі одночасно реалізувати неможливо.
Існує дві форми раціонування капіталу. Жорстке раціонування – коли фірма не може отримати інвестиційні ресурси за переважаючою ринковою відсотковою ставкою за наявного рівня ризику (на розвинутих ринках трапляється рідко). М’яке раціонування – коли керівництво свідомо встановлює інвестиційні обмеження на короткий період (зустрічається частіше).
По суті метою раціонування є визначення такого пакета інвестиційних проектів, який за достатніх ресурсів забезпечить максимально можливу сукупну чисту теперішню вартість для власників.
Правило чистої теперішньої вартості, що використовується індивідуально для кожного проекту, не може бути повністю прийнятним, оскільки припущення, що завжди знайдуться кошти для фінансування інвестиційних проектів, не виправдовується
Вибір проектів за умови раціонування капіталу, коли проекти є подільними і незалежними, а ресурсні обмеження діють лише протягом одного періоду, доцільно здійснювати за індексом дохідності. Коли ці умови не виконуються (тобто у більшості випадків), інвестиційний вибір має бути зроблено за найбільшим значенням з-поміж сукупних показни-ків чистої теперішньої вартості всіх альтернативних комбінацій інвести-ційних проектів, що наближаються до обмеження за витратами капіталу.
Складніші проблеми, пов’язані з багатоперіодним раціонуванням капіталу, вирішуються з використанням методів математичного програмування.
Невід’ємною частиною оцінки життєздатності проектів є їх маржинальний аналіз. Він використовується для аналізу співвідношення між обсягом реалізації та рівнем витрат і доходів при випуску певного обсягу продукції.
До основних завдань маржинального аналізу (аналізу беззбитковості) належать:
– оцінка структури витрат за проектом і можливість управління цією структурою;
– визначення раціональності обраного масштабу та можливості скорочення обсягів виробництва;
– аналіз проектної ціни та можливості її зменшення під впливом кон’юнктури ринку;
– визначення запасу фінансової міцності тощо.
Для вивчення методики аналізу беззбитковості потрібно зрозуміти різницю між постійними та змінними витратами, а також можливості управління ними.
Нагадаємо, що маржинальний аналіз базується на простому співвідношенні:
Виручка = Змінні витрати + Постійні витрати + Прибуток
Цод × О = ЗВод × О + ПВ + Пр
Де Цод – ціна одиниці продукції;
О - обсяг виробництва і реалізації продукції;
ЗВод – змінні витрати на одиницю продукції;
ПВ – постійні витрати;
Пр – прибуток.
Традиційну формулу беззбитковості
ТБ = (ПВ + Пр) / (Цод – ЗВод)
трансформуємо відповідно до понять інвестиційного аналізу
ТБ = (ПВб/а +АМ + Пр) / (Цод – ЗВод)
або
ТБ = (ПВб/а +ЧГП) / (Цод – ЗВод)
де ТБ – точка беззбитковості;
ПВб/а – постійні витрати без амортизації;
ЧГП – чистий грошовий потік.
Залежно від значень чистого грошового потоку в інвестиційному аналізі розрізняють такі показники проекту, як готівкова, бухгалтерська та фінансова точки беззбитковості.
Якщо чистий грошовий потік прирівняти нулю, то отримане значення обсягу виробництва і реалізації продукції відповідає готівковій точці беззбитковості. У цьому випадку відшкодовуються тільки грошові витрати фірми.
Коли фактично чистий грошовий потік дорівнює амортизації, а прибуток відсутній, буде визначено бухгалтерську точку беззбитковості. У цьому випадку відшкодовуються усі облікові витрати, не тільки грошові, а й віртуальні (не грошові).
Фінансова точка беззбитковості враховує постійні витрати і щорічні ануїтетні платежі, що дають змогу повернути суму інвестицій у майбутньому. Її розрахунок дозволяє визначити, яким має бути середній операційний чистий грошовий потік впродовж життєвого циклу, щоб чиста теперішня вартість проекту дорівнювала нулю.
Середній операційний чистий грошовий потік впродовж життєвого циклу проекту знаходиться з ануїтетних розрахунків за умови, що NPV дорівнює нулю, коли сума дисконтованих чистих грошових потоків проекту дорівнює первісним інвестиціям.
Тоді операційний чистий грошовий потік (член ренти) знаходиться діленням первісних інвестицій на коефіцієнт теперішньої вартості ануїтету за фінансовими таблицями.
ТБфін = (ПВ + ІНВ / Ктва) / (Цод – ЗВод)
де ТБфін – фінансова точка беззбитковості;
ІНВ – первісні інвестиції.
Логічним продовженням теми є визначення впливу зміни обсягів реалізації продукції проекту на зміну структури витрат, сукупної виручки від реалізації та прибутку. Дослідити таку залежність можна за допомогою операційного лівериджу, величина якого свідчить про чутливість прибутку до зміни обсягів реалізації продукції проекту.
Операційний ліверидж (ОЛ) – це процентна зміна в операційному грошовому потоці (ОГП) відносно процентної зміни кількості реалізованої продукції. Він визначає ступінь залежності проекту або фірми від постійних витрат. Чим вищий операційний ліверидж, тим більша небезпека потенційного ризику.
ОЛ = 1 + ПВ / ОГП
Опанування зазначених показників дозволяє перейти до розгляду аналізу динамічності, який спрямований на визначення впливу змінних параметрів проекту (обсягу реалізації, величини витрат, ціни) на його результати. Проведення аналізу динамічності передбачає поряд з визначенням величини операційного лівериджу розрахунок запасу надійності та запасу фінансової міцності проекту.