49. Спрогнозуйте наслідки формування єдиної кооперативної системи навколо Національного кооперативного альянсу України.

50. Встановіть, які з основних тенденцій розвитку світового кооперативного руху притаманні сучасній українській кооперації.

Словник

АГРАРНІ (ЗЕМЕЛЬНІ) ВІДНОСИНИ — економічні відносини в суспільстві, пов’язані з володінням і користуванням землею як головним засобом виробництва в сільському господарстві.

АЖІОТАЖ — біржова спекулятивна гра державними і приватними цінними паперами для штучного підвищення їх курсу.

АКТИВ (лат.) — 1. Частина бухгалтерського балансу підприємства (організації, установи), що відображає на певний час усі наявні матеріальні цінності та кошти, а також їх розміщення і використання. Статті А. групують за економічним значенням, вони відповідають групуванню другої частини бухгалтерського балансу — пасиву.

АКЦІОНЕРНИЙ КАПІТАЛ — основний капітал акціонерного товариства. Створюється за рахунок випуску акцій. Розрізняють: статутний капітал (його розмір записується у статуті); підписаний (мобілізується шляхом реалізації акцій); оплачений (внесений після реалізації акцій). Засновники можуть випускати акції на суму, що перевищує реальну вартість активів підприємства. Це перевищення складає засновницький прибуток, чим створюється додатковий капітал товариства. Подальше зростання акціонерного капіталу відбувається шляхом капіталізації частини отриманого прибутку, а також за рахунок нової емісії акцій. Прибуток акціонерних підприємств також може формуватися внаслідок торгівлі акціями на фондовій біржі.

АКЦІОНЕРНІ БАНКИ — банки, що створюються у формі акціонерних товариств, головна форма комерційних банків. Капітал А.Б. утворюється шляхом об’єднання індивідуальних капіталів засновників через випуск та реалізацію акцій, зростаючи потім за рахунок прибутку А.Б. та випуску нових акцій. Найвищим органом управління А.Б. є загальні збори акціонерів. Поточними справами А.Б. керує правління.

АКЦІОНЕРНІ ТОВАРИТСВА — організації, створені на добровільній основі юридичними і/або фізичними особами (в тому числі іноземними), що об’єднали свої кошти шляхом випуску акцій з метою здійснення господарської діяльності і отримання прибутку. А.Т. є юридичними особами, мають повну господарську самостійність у питаннях вибору форми управління, реалізації продукції, встановлення цін і оплати праці, використання чистого прибутку, несуть відповідальність по своїх зобов’язаннях всіма активами. А.Т. можуть бути відкритими або закритими. Акції відкритого товариства можуть переходити від однієї особи до іншої без згоди інших акціонерів. Акції закритого товариства можуть переходити від однієї особи до іншої за згодою більшості акціонерів.

АКЦІЯ (лат.) — цінний папір, що засвідчує внесення коштів до статутного фонду акціонерного товариства, підтверджує членство в цьому товаристві, дає право на одержання частини прибутку у вигляді дивіденду, участь в управлінні, а також у розподілі майна акціонерного товариства в разі його ліквідації.

АЛГОРИТМ, алгорифм (лат.) — система правил (програма), що вказує, які з цих правил і в якій послідовності треба виконати, щоб після певної кількості операцій розв’язати будь-яку задачу даного типу.

АСОЦІАЦІЯ (лат.) – форма добровільного об”єднаня економічно самостійних підприємств, організацій. Члени А. можуть входити в інші утворення, зберігаючи свою галузеву та регіональну підпорядкованість.

АУДИТОРСЬКІ ОРГАНІЗАЦІЇ — фірми, що виконують контрольні, консультативні та інші функції на основі угод з різними юридичними та фізичними особами.

БАЛАНС (франц.) — система взаємопов’язаних показників, які характеризують наявність матеріальних, трудових, грошових ресурсів та їх використання.

БАНКИ (франц.) — установи, що акумулюють грошові кошти і нагромадження, надають кредити, здійснюють грошові розрахунки, облік векселів, емісію грошей та цінних паперів, операції з золотом, іноземною валютою та ін. функції.

БАНКРУТСТВО (нім.) — встановлювана судом неспроможність боржника (підприємство, фірма, банк, інша організація), платити за своїми борговими зобов’язаннями. З моменту офіційного оголошення про Б. боржник втрачає право самостійно керувати і розпоряджатись своїми майном. Це право переходить до осіб, визначених для управління майном боржника і примусової ліквідації підприємства. Претензії кредиторів з моменту Б. підприємства пред’являються до осіб, що займаються ліквідацією, і задовольняються в конкурсному порядку на основі чинного законодавства.

БІЗНЕС (анг.) — комерційна, біржова або підприємницька діяльність, яка дає прибуток. Бізнесмен — комерсант, ділова людина.

БІРЖА (нім.) — організаційно оформлений, постійно функціонуючий ринок, на якому здійснюється торгівля цінними паперами і оптова торгівля товарами. Відповідно розрізняють фондову, товарну та валютну Б.

БЮДЖЕТ ДЕРЖАВНИЙ (англ.) — виражений у грошових сумах розпис майбутніх доходів і видатків держави, який складається щороку.

ВИПЛАТИ НА ПАЇ – виплати частини доходу кооперативу на паї члена та асоційованого члена кооперативу, що здійснюються у грошовій формі, товарами, цінними паперами, а також у формі збільшення паю та в інших формах, які передбачені статутом кооперативу.

ВВІЗНЕ МИТО — різновид непрямих податків, які стягуються митними органами з товарів іноземного походження, що ввозяться у країну.

ВЕКСЕЛЬ (нім.) — цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов’язання боржника (векселедавця) сплатити після настання строку визначену суму грошей власнику векселя.

ВИРОБНИЧИЙ КООПЕРАТИВ – кооператив, який утворюється шляхом об’єднання фізичних осіб для спільної виробничої або іншої господарської діяльності на засадах їх обов’язкової трудової участі з метою одержання прибутку.

ВЛАСНІСТЬ — економічна категорія, що відображає права володіння, розпорядження та користування майном, яке належить одній чи кільком особам. Існує кілька форм В.: 1. Особиста — В. громадян, яка створюється та примножується за рахунок їх трудових доходів від участі у суспільному виробництві від ведення власного господарства та доходів від коштів, вкладених у кредит, акції та інші цінні папери. 2. Колективна — В. орендних, колективних підприємств, кооперативів та інших об’єднань, які мають статус юридичної особи. 3. Державна — В. державних органів влади і управління, підприємств і організацій. 4. Приватна форма В., за якою засоби виробництва та продукти праці належать приватним особам.

ВСТУПНИЙ ВНЕСОК – грошовий чи інший майновий незворотний внесок, який зобов’язана сплатити особа у разі вступу до кооперативної організації.

ДЕБІТОРСЬКА ЗАБОРГОВАНІСТЬ — сума боргів, не сплачених підприємству, організації, установі.

ДЕМПІНГ (англ.) — 1. Продаж товарів на зовнішніх ринках за викупними цінами, які значно нижчі від цін всередині країни або на світовому ринку. До Д. вдаються держави, монополії, фірми для завоювання ринків збуту й придушення конкурентів.

ДЕРЖАВНА РЕЄСТРАЦІЯ — облік спеціальними державними органами, переважно судовими державних, кооперативних, приватних підприємств і підприємств громадських організацій з метою контролю відповідності закону їх утворення, реорганізації чи припинення діяльності.

ДЕРЖАВНЕ ЗАМОВЛЕННЯ — договір між державою і інституціональними одиницями про постачання певної кількості продукції або виконання робіт і надання послуг у конкретні терміни.

ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ — цілеспрямований вплив держави через систему економічних, правових і адміністративних методів на забезпечення або підтримки ті чи інші економічні процеси, для їх забезпечення або підтримки.

ДЕФІЦИТ (лат.) — 1. Перевищення видатків над доходами, пасиву балансу — над його активом. Розрізняють: касовий Д. (нестача касової готівки для покриття поточних платежів), фінансовий (комерційний) і державний (бюджетний). 2. Нестача матеріальних цінностей відповідно до потреби в них.

ДИРЕКТИВА (франц.) — розпорядження, керівна вказівка, настанова, що їх дають органи управління тим, що перебувають у їх підпорядкуванні, керівник — підлеглим.

ДОВГОСТРОКОВЕ КРЕДИТУВАННЯ — надання банками та іншими кредитними інституціями на тривалий (більше року) строк позичок підприємствам, об’єднанням, організаціям та приватним особам.

ДОГОВІР (у цивільному праві) — угода двох чи кількох осіб про встановлення, зміну або припинення прав і обов’язків. Під Д. розуміють також і сам документ, у якому в письмовій формі викладено досягнуту угоду про складання договору.

ДОДАНА ВАРТІСТЬ — вартість продукції фірми мінус вартість ресурсів, придбаних в інших фірмах (заробітна плата + прибуток).

ДОДАТКОВИЙ ПАЙ – добровільний грошовий чи інший майновий поворотний внесок члена (асоційованого члена) кооперативу понад пай у пайовому фонді кооперативу.

ДОТАЦІЯ (лат.) — особливий вид асигнувань з державного бюджету. Служить для збалансування доходів і видатків та покриття касових збитків окремих підприємств.

ДОХІД — кошти в грошовій або натуральній формі, одержані в результаті підприємницької чи якоїсь іншої діяльності.

ЕКОНОМІКА (грец.) – народне господарство певної країни або його галузь.

ЕКОНОМІЧНА ПОЛІТИКА — поведінка держави стосовно економіки країни. Позиція держави може варіювати в широких межах від повного невтручання в економіку до жорсткого керування нею.

ЕКОНОМІЧНА ТЕОРІЯ — вивчення засобів, якими людство вирішує проблему обмеженості ресурсів.

ЕКОНОМІЧНЕ ЗРОСТАННЯ — зростання реального рівня чистого національного продукту.

ЕКОНОМІЧНИЙ РОЗВИТОК — процес підвищення життєвого рівня населення країни у результаті зростання доходу на душу населення. Країни, що розвиваються — це країни, де дохід на душу населення зростає переважно завдяки індустріалізації.

ЕКОНОМІЯ (грец.) — 1. Ощадливість при витрачанні чого-небудь. 2. Заощаджені проти встановленої норми матеріали, сировина, паливо, час, кошти на виробництво одиниці продукції або виконання робіт.

ЕКСПЕРТИЗА (франц.) — дослідження якого-небудь питання обізнаною особою — експертом з метою дати висновок.

ЕКСПУЛУАТАЦІЯ (франц.) — 1. Безоплатне привласнення результатів найманої праці власником засобів виробництва. 2. Систематичне використання людиною родовищ копалин, промислового устаткування, засобів транспорту людських ресурсів тощо.

ЕКСПОРТ (англ.) — вивіз з країни товарів, капіталу, цінних паперів для реалізації їх на зовнішньому ринку, а також надання послуг зарубіжним країнам. Кількість і вартість вивезених за кордон товарів.

ЗАКОН — нормативний акт, прийнятий вищим органом державної влади у встановленому конституцією порядку. Має вищу юридичну силу стосовно інших нормативних актів (указів, постанов тощо).

ЗАКОНОДАВСТВО — 1. Діяльність уповноважених органів держави по виданню законів. 2. Сукупність усіх правових норм, що діють у даній державі або регулюючих окремі сторони суспільних стосунків.

ЗАЛУЧЕНІ КОШТИ — оборотні кошти, одержані підприємствами і організаціями у тимчасове користування.

ЗАОЩАДЖЕННЯ – дохід, не витрачений на товари та послуги в процесі поточного споживання. Виділяють особисті заощадження (громадян) та заощадження компанії. Заощадження компанії — це частина її прибутку, не виплачена у вигляді податків і не розподілена у якості дивідендів.

ЗАРОБІТНА ПЛАТА — частина доданої вартості, яка в результаті розподілу надходить працівникам у грошовій формі, залежно від кількості і якості затраченої ними праці.

ЗАСТАВА — один із засобів забезпечення зобов’язань. З. дає можливість кредиторові (заставодержателю) в тому разі, коли боржник не виконує свого зобов’язання, одержати належну суму грошей за рахунок вартості заставленого майна.

ЗБИТКИ (господарські) — безповоротно втрачені підприємством кошти (З. від реалізації продукції через різке падіння цін, від стихійного лиха, від утримання законсервованих об’єктів і т. ін.).

ІМІДЖ (англ.) — формування і підтримка сталого позитивного враження про товар, послуги, підприємство, яке виготовляє або реалізує товар. Створення сприятливого образу фірми, товару, послуги, підприємства — запорука надійного становища на ринку.

ІМПОРТ (лат.) — ввіз товарів або капіталів у будь-яку країну з-за кордону для реалізації їх на внутрішньому ринку.

ІНВЕСТИЦІЇ (лат.) —довгострокові вкладення капіталу в різні галузі економіки. Мета І. — одержання підприємницького доходу, прибутку, проценту. Розрізняють фінансові та реальні інвестиції. Фінансові І. — вкладення в акції, облігації та ін. цінні папери, що випускаються приватними компаніями або державою, а також банківські депозити.

ІНДЕКСАЦІЯ (лат.) — спосіб збереження реальної величини грошових вимог і доходів в умовах інфляції.

ІНДУСТРІАЛІЗАЦІЯ — переважаючий розвиток промисловості; економічна стратегія, що передбачає переважаючий розвиток промисловості задля економічного зростання.

ІНОЗЕМНІ ІНВЕСТИЦІЇ — дострокові вкладення капіталу закордонними власниками в різні галузі економіки.

ІНФЛЯЦІЯ (лат.) — стійке зростання загального рівня цін, знецінення грошей внаслідок переповнення каналів обігу грошовою масою. Виявляється у загальному, тривалому і нерівномірному зростанні цін, а при централізованому ціноутворенні — і в загальному зростанні товарного дефіциту. Веде до стихійного перерозподілу коштів між соціальними групами населення, падіння матеріальних стимулів до праці, зубожіння населення, падіння виробництва.

ІПОТЕКА (грец.) — різновид застави нерухомого майна (головним чином землі і будівель) з метою одержання позички. І. надає право банку пріоритетного задоволення його вимог до боржника в межах вартості зареєстрованої застави. У випадку неплатоздатності боржника задоволення вимог кредитора здійснюється з виручки від реалізованого майна.

ІПОТЕЧНИЙ КРЕДИТ — довгострокові позички, що надаються під заставу нерухомості — землі і будівель виробничого та житлового призначення. І.К. надається переважно спеціалізованими інститутами — іпотечними банками, а в ряді країн — комерційними сільськогосподарськими та іншими банками. Неповернення заборгованості в строк призводить до втрати позичальником нерухомості і передачі її іншому власнику або банку.

КАПІТАЛ (нім.) — фактор виробництва, що створюється у самій системі виробництва (на відміну від землі та праці з метою подальшого виробництва); фінансові активи підприємства.

КАПІТАЛ КООПЕРАТИВУ — сукупність індивідуальних капіталів, об’єднаних як паї та спільний капітал, який є власністю кооперативу.

КАПІТАЛІСТИЧНА ЕКОНОМІКА – форма економіки, в який а) засоби виробництва (капітал) перебувають у приватній власності й управляються приватно; б) робочу силу наймають за грошову плату власники капіталу (капіталісти); в) метою виробництва служить створення прибутку через продаж товару на ринку вільної конкуренції; г) прибуток присвоюється власниками капіталу; д) господарський розвиток відбувається завдяки конкурентному нагромадженню капіталу.

КАПІАТЛОВКЛАДЕННЯ — вкладення (інвестиції) в основний капітал, що здійснюється фірмами, урядом іншими органами виконавчої влади, приватними особами з метою заміщення капіталу, який вибуває, або створення нового.

КОДЕКС (лат.) — 1. Єдиний законодавчий акт, в якому систематизовано норми права, що регулюють певні галузі суспільних відносин. 2. Сукупність етичних норм, звичок, переконань, правил поведінки, що склалися в певному суспільстві. 3. Збірник правил, інструкцій, що регулюють певну галузь діяльності.

КОМАНДИТНЕ ТОВАРИСТВО — вид господарського товариства, в якому поряд з одним чи кількома учасниками, що займаються від імені товариства підприємницькою діяльністю і відповідають за зобов’язання товариства, солідарно усім своїм майном, є один чи декілька учасників (командитистів, вкладників), які несуть збитки, зв”язані з діяльністю товариства, в межах сум внесених ними вкладів.

КОМЕРЦІЙНА ТАЄМНИЦЯ — законодавче право юридичних або фізичних осіб, у тому числі банків, на збереження таємниці виробничих, торговельних і фінансових операцій, а також відповідної документації з кон’юктурних та конкурентних міркувань.

КОМЕРЦІЙНИЙ КРЕДИТ — кредит, що надається у товарній формі продавцями покупцям у вигляді відстрочки платежу за продані товари. К.К. оформляється векселем. Призначення К.К. — прискорення реалізації товарів і одержання прибутку. Відсоток по К.К., що входить до складу ціни товару і суми векселя, звичайно нижчий, ніж по банківському кредиту. К.К. обмежений строками і сумами, його розміри залежать також від розміру резервних капіталів функціонуючих кредиторів.

КОМЕРЦІЯ (лат.) – торгівля; діяльність, спрямована на одержання прибутку.

КОМПАНІЯ (франц.) – 1. Група осіб, об'єднаних певними інтересами. 2. Підприємство, засноване на пайовій участі фізичних чи юридичних осіб.

КОМПЕНСАЦІЯ (лат.) – 1. У трудовому праві від­шкодування, винагорода за щось (К. збитків, грошова К. тощо). 2. У цивільному праві спосіб припинення зобов'я­зання, повністю або частково, зарахування зустрічних вимог кредитора і боржника.

КОНГЛОМЕРАТ (фр.) – фірма, яка складається з холдингової компанії і групи різноманітних дочірних компаній, в основному не пов’язаних одна з одною за родом діяльності або ринками.

КОНКУРЕНЦІЯ (лат.) — 1) суперництво між окремими особами, фірмами організаціями, зацікавленими у досягненні певної мети кожна для себе; 2) суперництво за ринки та ресурси.

КОНКУРЕНТНИЙ РИНОК — ринок на якому багато покупців та продавців, які здійснюють свої операції незалежно один від одного, так що жоден не може чинити суттєвого впливу на ціни.

КОНСОРЦІУМ (лат.) – одна з форм монополій; угода групи банківських або промислових монополістів для спільного проведення великих фінансових, комерційних операцій (розміщення позик або акцій, спекуляції цінни­ми паперами, здійснення прибуткових інвестицій і розпо­ділу прибутків).

КОНТРАБАНДА (італ.) – незаконне перевезення через державний кордон, а також купівля, продаж і зберіган­ня товарів або інших цінностей, ввезення і вивезення яких пов'язані з порушенням вимог митного законодав­ства.

КОНТРАКТ (лат.) – письмовий договір, угода із взаєм­ними зобов'язаннями для сторін, які цей контракт укла­ли.

КОНТРОЛЬНИЙ ПАКЕТ АКЦІЙ – доля акцій, зосереджена в руках одного власника, що дає можливість здійснювати фактичний контроль над акціонерним товариством. Теоретично К. п. а. повинен становити більше 50 % випущених акцій. На практиці він може бути мен­шим 50 %, оскільки дрібні держателі акцій, як правило, не беруть участі в загальних зборах акціонерів.

КОНЦЕРН (англ.) – одна з форм монополій; об'єднан­ня формальносамостійних підприємств різних галузей промисловості – торговельних фірм, банків, транспорт­них і страхових компаній на основі повної фінансової за­лежності від однієї або групи осіб. Ядром К. є велике промислове підприємство, трест, банк, інколи спеціально створене головне товариство – холдинг.

КООПЕРАТИВНІ БАНКИ – спеціальні кредитно-фінан­сові інститути, що утворюються товаровиробниками, для задоволення взаємних потреб у кредитах та інших бан­ківських послугах. К. б.– це фінансово-організаційні центри кооперативних кредитних установ, що об'єднують­ся, як правило, за галузевими або територіальними озна­ками. За своїми функціями К. б. у розвинутих країнах наближаються до комерційних банків. Загальні риси К. б.: приватна власність має колективний характер, контроль не може здійснюватись окремими особами, прибуток не ділиться між пайовиками або вкладниками, а йде на сплачення процентів за вкладами та на збіль­шення резервів.

КООПЕРАЦІЯ (лат.) – 1. Форма організації праці, ко­ли певна кількість людей спільно бере участь в одному й тому самому або різних, але пов'язаних між собою, виробничих процесах. 2. Система кооперативних організацій, створених з метою задоволення економічних, соціальних та інших потреб своїх членів.

КООПЕРАТИВ – юридична особа, утворена фізичними та/або юридичними особами, які добровільно об’єдналися на основі членства для ведення спільної господарської та іншої діяльності з метою задоволення своїх економічних, соціальних та інших потреб на засадах самоврядування.

КООПЕРАТИВНА ОРГАНІЗАЦІЯ – кооператив або кооперативне об’єднання.

КООПЕРАТИВНА СВІДОМІСТЬ — здатність діяти як кооператор, розуміючи дійсність кооперативного життя. Мати К.С. означає керуватись кооперативними цінностями, володіти знаннями про кооперацію, застосовувати правила та зразки кооперативної поведінки (кооперативні принципи, норми статуту, традиції кооперативу і т.д.), визнавати себе кооператорами перед іншими і самим собою (наявність кооперативної ідентичності).

КОРПОРАЦІЯ (лат.) – товариство, спілка сукупність осіб, об'єднаних на основі цехових, кастових, комерційних та інших інтересів.

КОРУПЦІЯ (лат.) – підкупність і продажність дер­жавних, політичних і громадських діячів, а також урядов­ців і службовців державного апарату.

КООПЕРАТИВНІ ВИПЛАТИ – частина доходу, що розподіляється за результатами фінансового року між членами кооперативу пропорційно до їх участі в господарській діяльності кооперативу у порядку, визначеному рішенням вищого органу управління кооперативу.

КРАЇНИ, ЩО РОЗВИВАЮТЬСЯ — термін, що увійшов у вжиток у 60-х рр. ХХ ст. і під яким об’єднують бідні країни, за дохід на душу населення не перевищує однієї п’ятої цього показника для США.

КРЕДИТ (лат.) – 1. Форма руху позичкового капіта­лу. 2. Угода між економічними партнерами у формі по­зики, тобто надання майна чи грошей іншій особі (юри­дичній або фізичній) у власність на умовах поворотності, платності і строковості.

КРЕДИТНА КООПЕРАЦІЯ – об'єднання дрібних това­ровиробників чи споживачів для задоволення потреб його членів у кре­диті. Кошти К. к. формуються за рахунок пайових внес­ків її членів, позичкових процентів, кредитів банків і субсидій держави. Фінансово-організаційними центра­ми кредитних установ, як правило, бувають кооператив­ні банки.

КРЕДИТОР (лат.) – учасник кредитних відносин, що виступає суб'єктом, котрий видає позичку.

КРЕДИТОРСЬКА ЗАБОРГОВАНІСТЬ – кошти, що їх мають повернути підприємства, організації та громадя­ни іншим підприємствам, організаціям та громадянам.

КРЕДИТОСПРОМОЖНІСТЬ – наявність передумов для одержання позичок, спроможність повернути їх. К. позичальника визначається показниками, які характери­зують його обов'язковість при розрахунках по раніше одержаних кредитах, його поточне фінансове становище і перспективи змін, спроможність при необхідності мобі­лізувати грошові кошти з різних джерел.

КУПІВЕЛЬНА СПРОМОЖНІСТЬ НАСЕЛЕННЯ – наявна сума грошей, враховуючи заощадження, за які населення може придбати товари й одержати послу­ги.

КУРС ЦІННИХ ПАПЕРІВ – ціна, за якою продаються і купуються цінні папери. К. ц. п. прямо пропорційний нормі прибутковості цінних паперів і знаходиться в обер­неній залежності від рівня позичкового проценту.

ЛИХВАР – особа, яка надає позику (гроши­ма, товарами тощо) за сплату дуже високих процентів.

ЛІЗИНГ (англ.) – здавання в оренду на тривалий строк предметів тривалого користування. Як правило, протягом строку дії договору про Л. орендар сплачує орендодавцю повну вартість взятого в оренду майна.

ЛІКВІДНІСТЬ (лат.) – 1. Здатність підприємців вико­нувати свої платіжні зобов'язання перед кредиторами. 2. Можливість перетворення матеріальних цінностей і цінних паперів на готівку. 3. Оцінка стану і руху обіго­вих засобів і правильності планового використання влас­них та позичкових коштів.

ЛІЦЕНЗІЯ (лат.) – 1. Дозвіл, що видається компетент­ними державними органами на здійснення деяких видів господарської діяльності (напр. торгівлі чи промислів), в т. ч. зовнішньоторговельних операцій (на ввезення, ви­везення чи транзит, вільне ввезення товарів, вивезення чи транзит яких не допускається).

ЛОМБАРДИ – кредитні установи, які позичають гроші під заставу рухомого майна. Л. дають населенню можли­вість збереження предметів особистого користування і домашнього вжитку, а також отримання позички під за­ставу цих предметів.

МАКЛЕР (нім.) – посередник при укладанні угод на фондових і товарних біржах. У сучасних умовах у біль­шості країн посередницькі операції здійснюються броке­рами.

МАРКЕТИНГ (англ.) – підприємницька діяльність по вивченню ринків і активному впливу на споживчий попит з метою розширення збуту товарів. У загальному тлума­ченні М. охоплює величезний спектр людської діяльності (від промисловості до політичної боротьби і від спорту до соціальних рухів).

МЕЖА БІДНОСТІ – визнаний державою граничний рі­вень особистого достатку, поза яким людина не може підтримувати фізичне існування.

МЕНЕДЖЕРИ (англ.) – керівний склад компаній, банків, фінансових установ, їх структурних підрозділів, котрі наділяються виконавчою владою.

МЕНЕДЖМЕНТ (англ.) – 1. Політика забезпечення прийняття рішень в галузі бізнесу, яка передбачає комп­лексний аналіз факторів, що впливають на його ефек­тивність. 2. Організація керівником ефективної праці співробітників, цілеспрямований вплив менеджера на підпорядкованих йому працівників (персонал) в інтере­сах успішного вирішення поставлених перед ними зав­дань та прибуткової роботи фірми. Розрізняють загаль­ний (генеральний) М. та функціональний (фінансовий, іноваційний, виробничий, муніципальний та ін.).

МИТО – 1. Податок, сплачуваний за перевезення това­рів через державний кордон, а також за користування шляхами, мостами, портовими спорудами тощо. 2. Гро­шова плата, що стягується певними державними органа­ми за надання послуг або вчинення відповідних дій.

МІГРАЦІЯ (лат.) – 1. Переселення, переміщення насе­лення в межах країни (внутрішня М.), переселення йо­го з однієї країни в іншу (зовнішня М.). 2. Переміщення капіталу з одних країн в інші чи з однієї галузі промис­ловості в іншу (в межах даної країни).

МОНІТОРИНГ (англ.) – систематичне відстеження змін в економіці, соціально-економічних процесах і співставлення їх з прогнозованими параметрами.

МОНОПОЛІЯ (грец.) – виключне право на володіння чимось або здійснення якихось заходів (валютна М.), панування у певній галузі економіки, нау­ки, культури; зосередження будь-чого в розпорядженні однієї установи, держави; 2) фірма, що є єдиним постачальником однорідного продукту, що не має численних покупців (в реальній економіці не зустрічається). Монополіями часто називають фірми, що панують та тих чи інших ринках, отримуючи завдяки цьому надпродукти.

МОРАТОРІЙ (лат.) – 1. Відстрочка платежів, встанов­лена урядом на певний час у зв'язку з настанням надзви­чайних обставин – війни, стихійного лиха тощо. 2. У су­часній дипломатичній і політичній мові – відстрочка, відкладання певних дій.

НАЦІНКА – надбавка до ціни товару, необхідна для покриття витрат на його реалізацію, збереження і одер­жання певного прибутку.

НАЦІОНАЛІЗАЦІЯ – примусове вилучення промисло­вих підприємств, галузей виробництва, банків, транспор­ту тощо з приватної власності у власність держави.

НЕДОЇМКА – частина податку або іншого обов'язково­го платежу, яка не сплачена платником у встановлений строк і підлягає сплаті.

НЕЛІКВІДИ (франц). – товарно-матеріальні цінності, зайві чи непотрібні підприємству, а також готові виро­би, які важко реалізувати. Наявність Н. гальмує оборот­ність коштів, погіршує господарсько-фінансовий стан підприємства.

НЕПЛАТОЗДАТНІСТЬ (неплатоспроможність) – фінансовий стан підприємства, організації, за якою вони не можуть своєчасно виконувати свої фінансові зобов'я­зання перед іншими підприємствами і організаціями, працівниками, державою, банками. Виникає в результа­ті різних обставин, пов'язаних з фінансово-господарською діяльністю, що супроводжується виникненням нестачі власних оборотних коштів. Тривала Н. може призвести до банкрутства підприємства.

НЕПОДІЛЬНИЙ ФОНД – обов’язковий фонд, що формується за рахунок вступних внесків та відрахувань від доходу кооперативу і не підлягає розподілу між пайовиками.

НОМЕНКЛАТУРА (лат.) – 1. Сукупність чи перелік назв, вживаних у будь-якій галузі. 2. Сукупність назв продукції виробництва. 3. Перелік рахунків, що їх від­криває бухгалтерія. 4. Список посад, кадри яких затвер­джують керівні органи.

НОРМАТИВ (франц.) – економічний, технічний або інший показник норм, відповідно до яких виконується будь-яка робота.

“НОУ-ҐАУ” (англ.) – сукупність науково-технічних знань виробничого, адміністративного і комерційного дос­віду та навичок, які ще не стали спільним надбанням. «Н.-г.» є об'єктом комерційних угод.

ОБІГ в економіці – характерна для товарного виробни­цтва форма обміну продуктів праці через купівлю-продаж за гроші.

ОБЛІГАЦІЯ (лат.) – цінний папір на пред'явника, бор­гове зобов'язання, за яким кредитори отримують дохід, оскільки корпорації та уряди, що випускають облігації гарантують повернення суми грошей (ціна облігації) плюс процент у точно встановленому розмірі, виплачуваний у формі виграшів або шляхом оплати ку­понів. При випуску позики обумовлюється строк, на про­тязі якого О. підлягають погашенню або викупу.

ОБОРОТНІ КОШТИ – сукупність грошових коштів, авансованих підприємствами для формування оборотних виробничих фондів і фондів обігу, що забезпечують без­перервний процес виробничо-господарської діяльності.

ОБОРОТНИЙ КАПІТАЛ – матеріальні ресурси (заводи, земля, будівлі тощо), що беруть участь у виробництві та фінансової активи (гроші, облігації, акції), вартість яких входить у створювані товари, послуги і повністю повертається власнику у грошовій формі після реалізації цих товарів, послуг. До складу О. к. входять вартість сировини, палива, допоміжних матеріалів, оскільки вони повністю споживаються у кожному виробничому циклі, і їх вартість повністю переноситься на товари.

ОБОРОТНІ ФОНДИ – частина виробничих фондів, яка повністю споживається в кожному виробничому циклі, цілком переносить свою вартість на створену продукцію і для продовження виробництва відтворюється як в натуральній, так і у вартісній формі після кожного вироб­ничого циклу.

ОБСЛУГОВУЮЧИЙ КООПЕРАТИВ – кооператив, який утворюється шляхом об’єднання фізичних та/або юридичних осіб для надання послуг переважно членам кооперативу, а також іншим особам з метою провадження їх господарської діяльності. Обслуговуючі кооперативи надають послуги іншим особам в обсягах, що не перевищують 20 відсотків загального обороту кооперативу.

ОЛІГАРХІЯ (грец.) – 1. Одна з форм правління, за якої державна влада належить невеликій групі людей, як правило, економічно наймогутніших; сама правляча група. 2. О. фінансова – нечисленна верхівка найкрупніших банків, промислових, торгових і транспортних монополій, яка безпосередньо або через «систему участі» фактично підпорядковує весь апарат держави і визначає її внут­рішню і зовнішню політику.

ОПТОВІ (ГУРТОВІ) ЦІНИ – ціни, за якими промислові підприємст­ва реалізовують продукцію великими партіями іншим торговельним чи промисловим підприємствам для наступ­ної переробки або реалізації її іншим торговельним ор­ганізаціям.

ОРЕНДА (лат.) – один з видів договору майнового най­му, за яким одна сторона (власник майна, наймодавець) за плату передає певне майно в користування іншій сто­роні (наймачеві, орендареві); плата за користування та­ким майном.

ОСНОВНИЙ КАПІТАЛ – частина продуктивного капі­талу, яка, цілком і багаторазово беручи участь у вироб­ництві товару, переносить свою вартість на новий про­дукт частинами протягом ряду періодів виробництва, в міру зношування.

ОСНОВНІ ФОНДИ – засоби праці, які беруть участь у процесі виробництва протягом багатьох циклів, збері­гаючи при цьому свою натуральну форму, і поступово, в міру зношування, переносять свою вартість на вироблювану продукцію.

ПАЙ (тур.) – частка, яка вноситься в капітал акціонер­ного товариства, кооперативного підприємства або орга­нізації. Пай у кооперативі – це майновий поворотний внесок члена (асоційованого члена) кооперативу у створення та розвиток кооперативу, який здійснюється шляхом передачі кооперативу майна, в тому числі грошей, майнових прав, а також земельної ділянки.

ПАЙОВИЙ ФОНД – фонд, що формується із пайових внесків членів кооперативу при створенні кооперативу і є одним із джерел формування майна кооперативу.

ПАРТИКУЛЯРИЗМ (лат.) – прагнення окремих частин системи, регіонів країни до якомога більшої незалежності від центру, до недоторканості місцевих прав і привілеїв.

ПІДПРИЄМЕЦЬ – людина, яка бере на себе ризик ор­ганізації нового підприємства або розробки нової ідеї, нової продукції чи нового виду послуг, пропонованих сус­пільству. Термін введений французьким економістом Рішаром Кантилоном на початку 18 стол.

ПІДПРИЄМСТВО – самостійний господарський суб'єкт, який на основі використання закріпленого за ним майна виробляє і реалізовує продукцію, виконує певну роботу чи надає послуги.

ПЛАНУВАННЯ – одна з основних функцій управління, через яку визначається і забезпечується цілеспрямований розвиток об'єкта управління, з використанням економіч­них, правових і адміністративних підойм.

ПЛАТОСПРОМОЖНІСТЬ – спроможність держави, юридичної або фізичної особи своєчасно і повністю здійс­нювати свої платіжні зобов'язання, які випливають з тор­гових, кредитних або інших операцій грошового харак­теру. Оцінка П. є одним з основних факторів, які впли­вають на форми і умови комерційних угод як у сфері на­ціонального господарства, так і у сфері міжнародних відносин.

ПЛАНОВА ЕКОНОМІКА – економіка, в якій головні процеси визначаються значною мірою не ринковими силами, а економічним плануючим органом, який домагається реалізації основних економічних цілей суспільства. У такій системі більша частина виробничої діяльності визначається обов’язковими планами розподілу ресурсів і обсягів виробництва, які розробляє зверху до низу ієрархічна адміністративна структура.

ПОДАТКИ – обов'язкові нормативні платежі в держав­ний або місцевий бюджет, що їх вносять як окремі осо­би, так і підприємства різних форм власності.

ПОДАТКОВА СИСТЕМА – сукупність податків, стягу­ваних у державі, форм і методів їх побудови. Згідно з За­коном України «Про систему оподаткування» передба­чене введення таких податків, стягнень та обов'язкових платежів: податок на прибуток; податок на прибуток іно­земних юридичних осіб від діяльності в Україні; акциз­ний збір; податок на додану вартість; податок на екс­порт і імпорт; податок на доходи; прибутковий податок з громадян, плата за природні ресурси, плата за землю, лісовий доход; податок з власників транспортних засо­бів; мито тощо.

ПОДАТОК НА ДОДАНУ ВАРТІСТЬ – непрямий по­даток на товари і послуги, який застосовується у роз­винутих країнах. Вперше був застосований у Франції у 1954 р. Податкова база – вартість додана на кожній стадії виробництва і реалізації товару. Додана вар­тість (приріст вартості) включає: заробітну плату з нара­хуваннями, амортизаційні відрахування, проценти за кре­дит, прибуток, витрати на електроенергію, рекламу, транспорт. Сума податку на додану вартість сплаче­на на всіх стадіях проходження товару до споживача, входить у ціну.

ПОДВІЙНЕ ОПОДАТКУВАННЯ – ситуація, коли в різ­них країнах, де застосовується своє власне оподаткуван­ня, закордонний доход багатонаціональної корпорації оподатковується як у країні, де він одержаний, так і за місцем юридичної адреси корпорації. Визначаючи, що така ситуація гальмує розвиток торгівлі, багато держав домовляються про оподаткування таких корпорацій тільки в одній країні.

ПОДІЛ ПРАЦІ — поділ обсягу робіт, що потрібні для виробництва продукту, на низку операцій, які виконують окремі робітники, спеціалізація працівників.

ПОЗИКА – передача грошей або матеріальних цінностей за угодою юридичній або фізичній особі на умовах повер­нення з виплатою винагороди за П. чи без неї.

ПОЗИЧКА – договір, в силу якого одна сторона (пози­кодавець) передав (позичальнику) у власність гроші або речі, наділені певними ознаками (кількість, вага, інші мірки), а позичальник зобов'язується повернути таку ж суму чи кількість речей того ж роду і якості.

ПОЗОВ – звертання в суд чи арбітраж за захистом по­рушеного права або інтересу, що охороняється законом. Мета його – задоволення претензій раніше поданих від­повідачу, але не виконаних ним.

ПОЛІС (італ.) – документ (як правило, іменний), що його видає страхувач страхувальникові на підтвердження укладеного між ними договору страхування.

ПОПИТ І ПРОПОЗИЦІЯ – економічні категорії товар­ного виробництва, що відображають взаємозв'язок між виробництвом і зумовленим ним обміном і споживанням. Попит – це представлена на ринку платоспроможна по­треба на товари, форма прояву потреб суспільства в това­рах. Пропозиція – загальна сума товарів, що є на ринку або можуть бути на нього доставлені.

ПОСЕРЕДНИК – особа або фірма, яка стоїть між ви­робником і споживачем товарів, перепродуючи другому вироблений першим товар.

ПОСЕСОР (лат.) – орендар земельної ділянки.

ПОСЛУГИ – нематеріальні блага, які споживаються в місці виробництва, тобто не можуть бути придбані і перепродані за іншою ціною.

ПОСТІЙНИЙ КАПІТАЛ – частина капіталу, що існує у вигляді засобів виробництва (будівлі, машини, устат­кування, паливо, сировина, допоміжні матеріали) і в про­цесі виробництва не змінює величини своєї вартості.

ПРАВО ВЛАСНОСТІ – одне з важливих прав, яке виз­нається і охороняється державою, і згідно з яким влас­ник володіє, користується і розпоряджається належним йому майном на свій розсуд.

ПРАЦЯ – фізичні і розумові здатності людини, які вона використовує для виробництва продуктів та послуг.

ПРИБУТКОВИЙ ПОДАТОК – основний вид державних прямих податків, що їх стягують з доходів окремих гро­мадян і юридичних осіб (заробітної плати, прибутку тощо).

ПРИБУТОК – частина доходів, що залишаються після відшкодування поточних витрат і процентів за коротко­строковими кредитами банків. Розрізняють балансовий, загальний і чистий прибуток.

ПРИВАТНА ВЛАСНІСТЬ — право приватних осіб і фірм набувати, володіти, контролювати, використовувати, продавати і заповідати землю, капітал та інші активи, особисте майно.

ПРИВАТИЗАЦІЯ – придбання громадянами і їх об'єд­наннями у держави в приватну (колективно-пайову) власність підприємств, паїв у статутному капіталі акціо­нерних товариств, житла, землі та інших об'єктів дер­жавної і муніципальної власності; у контексті програми переходу до ринкової економіки. П. розглядається як го­ловна форма демонтажу надцентралізованої, тотально здержавленої економіки.

ПРОДУКТИВНІСТЬ ПРАЦІ — загальний обсяг продукції, поділений на кількість праці, затраченої на виробництво цієї продукції.

ПРОДУКЦІЯ (лат.) – сукупність матеріальних благ, до­бутих чи створених внаслідок виробничої діяльності.

ПРОЕКТ (лат.) – 1. Сукупність документів (розрахун­ків, креслень тощо), необхідних для зведення споруд, ви­готовлення машин і т. ін. 2. Попередній текст будь-якого документа. 3. План, задум організації, влаштування, за­снування будь-чого.

ПРОМИСЛОВІСТЬ – провідна у модерному суспільстві систе­ма матеріального виробництва (енергетика, машинобуду­вання, нафтохімічна, деревообробна, вугільна галузі то­що); сукупність підприємств (фабрик, заводів, електро­станцій, шахт та ін.), на яких видобувають і обробляють сировину, виробляють засоби виробництва, предмети споживання.

ПРОТОКОЛ (грец.) – 1. Документ, який містить запис усього, про що йшлося на зборах, засіданнях тощо. 2. Документ, що засвідчує встановлення певних фактів. 3. Документ про проведення певних дій, про їх зміст і наслідки.

ПРОФЕСІЯ (лат.) – джерело існування людини, широкий і сталий вид її трудової ді­яльності, що передбачає певну сукупність теоретичних знань та практичного вміння, трудових навичок, яких на­бувають внаслідок загальної або спеціальної освіти та практичного досвіду.

ПРОЦЕНТ (лат.) – 1. Сота частка числа; позначається знаком %. 2. Плата за користування позиченими грошима чи матеріальними цінностями.

РАНТЬЄ (франц.) – особи, що живуть на доходи (про­центи) від грошового капіталу, надаваного в позички, чи від цінних паперів.

РЕВІЗІЯ (лат.) – глибока перевірка комерційно-фінансової (господарсько-фінансової чи адміністративно-господарської) діяльності будь-якого об'єкта (товариства, підприємства, організації, установи, зокрема банку) або службових дій посадових осіб, що грунтується на вивчен­ні первинних документів і бухгалтерських записів; один із методів фінансового контролю.

РЕГЛАМЕНТ (польськ.) – 1. Звід, система правил, які визначають порядок організації та діяльності органів державної влади в цілому та їхніх складових частин. 2. Сукупність процедурних правил, що визначають порядок проведення сесії, засідань, зборів тощо.

РЕЄСТР (польськ.) – 1. Список, опис, перелік. 2. Книга для запису справ, документів, майна, земельних володінь тощо.

РЕЗЕРВНИЙ КАПІТАЛ – частина власних коштів приватних під­приємств, що утворюються за рахунок відрахувань від прибутків. Використовується для покриття витрат в опе­раційній діяльності, поповнення основного капіталу .та виплат дивідендів у випадках, коли поточного прибутку для цього недостатньо. Порядок формування та викорис­тання Р. к. передбачається статутами відповідних госпо­дарських структур. Мінімальний розмір Р. к., встановле­ний законодавством України, не повинен бути меншим 5 відсотків від прибутку, а максимальний – не більшим суми статутного фонду.

РЕЗЕРВНИЙ ФОНД – фонд, що формується за рахунок відрахувань від доходу кооперативу та інших не заборонених законодавством надходжень, використовується для покриття шкоди від надзвичайних ситуацій.

РЕЗОЛЮЦІЯ (лат.) – 1. Рішення, постанова, що її прийнято з'їздом, зборами тощо внаслідок обговорення будь-яких питань. 2. Напис службової особи на діловому папері з коротким викладом прийнятого нею рішення в питаннях, викладених у цьому документі.

РЕЙТИНГ – 1. Відносна кредитоспроможність позичаль­ника або якість і надійність цінних паперів, визначені спеціальним агентством. 2. Показник популярності осо­бистості.

РЕКЕТ (англ.) – шантаж, здирство шляхом залякуван­ня чи грубого насильства й фізичної розправи.

РЕКЛАМА (франц.) – Інформація про споживчі влас­тивості товарів, різні види послуг з метою їх реалізації, створення попиту на них за допомогою преси, радіо, те­лебачення, плакатів, світлових стендів, оголошень тощо.

РЕНТА (лат.) – 1. Дохід з капіталу, землі або майна, що його власники регулярно одержують, не займаючись підприємницькою діяльністю. 2. Дохід у формі процен­та, одержуваного власниками грошового капіталу, дер­жателями цінних паперів з твердим курсом або держате­лями облігацій державних рентних позик. 3. Прибуток внаслідок володіння унікальними природними ресурсами.

РЕНТАБЕЛЬНИЙ (нім.) – який дає прибуток, дохід; доцільний з господарської точки зору.

РЕНТАБЕЛЬНІСТЬ – один із показників ефективності виробництва, діяльності підприємств, організацій, галу­зей, економіки в цілому. Характеризує рі­вень віддачі витрат і використання коштів.

РЕСУРСИ (франц.) – матеріальні засоби, цінності, за­паси, кошти, які в разі потреби можна використати (на­приклад, природні, матеріальні, трудові, фінансові Р.).

РЕСУРСИ ГРОШОВІ – певна сума грошей, що служить для придбання всіх інших ресурсів (матеріальних, тех­нічних, трудових тощо). Тому Р. г. мають універсальний характер і є узагальнюючим ресурсом.

РИЗИК – ставлення інвестора до можливості заробити чи втратити гроші. Винагородою за Р. є прибуток від інвестицій. Але, приймаючи рішення в умовах невизна­ченості, інвестор може одержати і збитки, котрі можуть виникнути внаслідок зміни технології чи смаків покуп­ців, що, врешті-решт, знижує надходження прибутків від інвестицій. Щоб зменшити можливі збитки, ризик стра­хують.

РИНКОВА ЕКОНОМІКА – економіка, яка розвиваєть­ся за законами товарного господарства і ринку як само­регульована система. Такими є закони вартості, попиту і пропозиції. Вони регулюють ціни, що встановлюються вільно і збалансовують попит і пропозицію, відхиляю­чись, в свою чергу, в той чи інший бік під впливом змін співвідношень між ними.

РИНКОВА ІНФРАСТРУКТУРА – сукупність (в ідеаль­ному випадку – комплекс) установ, організацій та інших суб'єктів обігу, що забезпечують необхідні умови для нормального функціонування ринкової економіки у пев­ній країні чи регіоні. Р. і. поділяється залежно від видів ринку на інфраструктуру ринку капіталу, ринку засобів виробництва, ринку праці.

Елементами ринку капіталу є: фондова біржа, стра­хові компанії, аудиторські організації, брокерські конто­ри (компанії), комерційні банки, державний страховий нагляд, державна інспекція по контролю за цінними па­перами, фонд державного майна, інвестиційні фонди, фонд загальнодержавних науково-технічних програм, стабілізаційні фонди, іноваційні фонди.

Ринок засобів виробництва обслуговується такими елементами Р. і.: товарною біржею, торговими будинка­ми, торговельно-посередницькими фірмами, комерційни­ми центрами і компаніями, лізинговими компаніями, аук­ціонами, ярмарками, державними резервними та страхо­вими фондами, державною інспекцією з контролю за ці­нами та стандартами, контрактною системою, антимонопольними комітетами.

Інфраструктуру ринку праці складають: біржа праці, центри підготовки, підвищення кваліфікації та перепід­готовки кадрів, фонд зайнятості, комерційні центри біз­несу, державний фонд сприяння підприємництву, пенсій­ний фонд, фонд милосердя тощо.

РИНОК – будь-яка сфера обліку, в якій існує купівля і продаж продуктів та послуг. Звичайно виділяють Р. капіталів, де відбувається купівля-продаж фінансових ресурсів (грошей, цінних паперів), Р. продуктів (товарний ринок), на якому домогосподарства купують, а фірми продають продукти і послуги, які вони виробили та Р. ресурсів (ринок праці), на якому домогосподарства продають ресурси, а фірми купують послуги цих ресурсів.

РИНОК ЦІННИХ ПАПЕРІВ – частка ринку капіталів, де здійснюється емісія, купівля-продаж цінних паперів. Через Р. ц. п. (банки, спеціальні кредитні установи, фондову біржу) акумулюються грошові нагро­мадження підприємств, банків, держави і приватних осіб, які спрямовуються на виробниче і невиробниче вкладен­ня капіталів.

РІЧНИЙ ЗВІТ – звіт про результати господарсько-фі­нансової діяльності, що складається в обсязі та за фор­мами, встановленими кооперативом, об’єднанням кооперативів. Його складання є одним із видів економічної роботи товарист­ва, об'єднання, кооперативного підприємства, організації, установи (в тому числі банку).

РІЧНІ ВІДСОТКИ – сума, котру повинен сплатити по­зичальник кредиторові, якщо він користується позичкою рівно рік.

РОЗВИНЕНІ КРАЇНИ – країни, у яких високий дохід на душу населення (США, Канада, країни Європейського Союзу, Японія та ін.). Визначаючи приналежність країни до розвинених враховують також розподіл доходів та доступність для населення різноманітних послуг.

РОЗПОДІЛ ЧИСТОГО ДОХОДУ – спрямування отриманого кооперативом, об’єднанням кооперативів прибутку на формування централізованих фондів, кооперативні виплати і фор­мування фінансових ресурсів кооперативних підприємств, установ.

СВІТОВІ ЦІНИ – ціни, що складаються на світовому ринку на основі інтернаціональної вартості, яка визнача­ється середнім суспільно необхідним часом на виробни­цтво товарів у всіх країнах, зв'язаних товарно-грошови­ми відносинами.

СЕРВІТУТ (лат.) – обмежене право користування чужою власністю, головним чином землею (наприклад, пра­во проїзду через приватні володіння).

СЕРТИФІКАТ (франц.) – 1. У зовнішньоекономічній ді­яльності С.– документи, що видаються відповідними уповноваженими органами і засвідчують якість товару (С. якості), вагу (С. ваги), походження товару (С. по­ходження товару), тощо; 2. У сфері фінансово-кредитних відносин – назва облігацій деяких державних позик; свідоцтво про участь в позиці і на право отримати облі­гації; письмове свідоцтво кредитної установи про депо­нування грошових коштів, що засвідчує право вкладни­ка на одержання депозиту (депозитний сертифікат). 3. С. страховий – документ, що містить умови страхово­го договору і замінює поліс.

СЕРТИФІКАТ ПАЙОВИЙ – цінний папір, що засвідчує во­лодіння поіменованої в ньому особи певною кількістю паїв товариства. Пайовику безкоштовно видається один сертифікат на всі паї, якими він володіє, при умові їх повної сплати.

СИНДИКАТ (франц.) – одна з форм монополій; об'єд­нання самостійних підприємств з метою регулювання ринку певного товару, підтримання високого рівня цін і одержання надприбутку.

СІЛЬСЬКЕ ГОСПОДАРСТВО – одна з основних галу­зей економіки; поєднує дві тісно пов'язані між собою комплексні галузі – рослинництво й тваринництво. За­безпечує населення продуктами харчування, а промисло­вість – сировиною.

СОБІВАРТІСТЬ – виражені в грошовій формі поточні витрати підприємств на виробництво і реалізацію про­дукції, робіт, послуг. С.– важливий якісний показник, що характеризує: результати виробничо-господарської діяльності підприємств; використання матеріальних і трудових ресурсів, основних фондів.

СОЛІДАРНІСТЬ (франц.) – 1. Єдність переконань і дій, взаємодопомога і підтримка. 2. Спільна відповідаль­ність.

СПАД – фаза економічного циклу, під час якої спосте­рігається: скорочення промислового виробництва; кредит­не перенапруження (неможливість своєчасного сплачу­вання кредитів та високий попит на нього); зростання безробіття та скорочення зайнятості; зростання заборгованості за споживацький кредит; уповільнення чистого приросту основного капіталу; скорочення попиту на то­вари довгострокового користування; зростання товарних запасів; зниження курсу акцій; зростання нестабільності державних фінансів, кількості банкрутств і т. ін.

СПЕКУЛЯЦІЯ (лат.) – 1. Торгівля, біржова угода, роз­рахована на легку й швидку наживу. 2. Скуповування та перепродаж товарів та інших предметів за не оправдано високими цінами з метою наживи.

СПЕЦІАЛЬНІ ФОНДИ – сукупність грошових коштів, що знаходяться у віданні кооперативу і мають цільове при­значення.

СПІЛЬНЕ ПІДПРИЄМСТВО – підприємство, створене на основі вкладень капіталу вітчизняних та зарубіжних партнерів, які спільно здійснюють господарську діяльність, управ­ління і розподіл прибутків.

СПОЖИВЧА ВАРТІСТЬ – корисність речі, її здатність задовольняти певну потребу людини, суспільства. С. в. зумовлюють фізичні, хімічні та інші природні властивос­ті речей, а також властивості, надані їм у результаті до­цільної діяльності людини.

СПОЖИВЧИЙ КООПЕРАТИВ (споживче товариство) – кооператив, який утворюється шляхом об’єднання фізичних та/або юридичних осіб для організації торговельного обслуговування, заготівель сільськогосподарської продукції, сировини, виробництва продукції та надання інших послуг з метою задоволення споживчих потреб його членів.

СПОНСОР – юридична або фізична особа, яка фінансує який-небудь захід. Якщо фінансується комерційний захід, то спонсор бере участь у розподілі одержаного прибут­ку. Спонсорство некомерційних заходів у розвинених рин­кових країнах стимулюється податковим законодав­ством.

СТАБІЛІЗАЦІЯ (лат.) – впровадження, зміцнення, набу­вання стійкості.

СТАГНАЦІЯ (лат.) – застій у виробництві, торгівлі тощо.

СТАНДАРТ (англ.) – прийнятий тип виробів, що відповідає певним вимогам за якістю, хімічним складом, фізичними властивостями, вагою, розміром, об'ємом тощо. В широкому розумінні – зразок, еталон, який приймають за вихідний для порівняння з ними інших об'єктів.

СТАТИСТИКА (англ.) – 1. Суспільна наука, що оброб­ляє і вивчає кількісні показники розвитку суспільного виробництва та суспільства, їх співвідношення і зміни. 2. Сукупність відомостей про ті чи інші масові явища або процеси.

СТАТУС (лат.) – законодавче закріплене становище фі­зичних або юридичних осіб.

СТАТУС-КВО (лат.) – становище, що існувало або іс­нує в якийсь визначений момент.

СТАТУТ (лат.) – збірник основних засад, положень, зведення правил, які визначають завдання, структуру та функції певної установи чи організації, а також регла­ментують порядок їхньої діяльності.

СТАТУТНИЙ ФОНД – сукупність матеріальних та гро­шових коштів, які надаються засновником (державою, організацією, установою, трудовим колективом, фізичною особою) в постійне розпорядження підприємств. Первісний розмір С. ф. фіксується в статуті підприємства при його заснуванні і використовується як основне джерело власних коштів для формування основних і оборотних засобів виробництва.

СТРАЙК — припинення роботи організованою групою працівників (наприклад, професійною трудовою спілкою) і висунення вимог до працедавців.

СТРАХУВАННЯ – утворення за рахунок товариств, об'єднань, підприємств та населення спеціального фонду коштів і використання його для відшкодування втрат майна від стихійних лих та інших несприятливих (випадкових) явищ, а також для надання громадянам (або їх сім'ям) допомоги при настанні різних подій в їх житті (наприк­лад, досягнення певного віку, втрата працездатності, смерть).

У С. обов'язково присутні дві сторони: страхувач – спеціальна організація (державна, акціонерна, кооперативна та ін.), що створює та використовує грошовий фонд; страхувальник – юридична чи фізична особа, що вно­сить в названий фонд встановлені платежі. Страхувач бере на себе відповідальність за відшкодування збит­ків від загибелі (пошкодження) майна чи виплату гро­шової суми при певних подіях у житті людини.

СУБВЕНЦІЯ (лат.) – вид грошової допомоги місцевим органам влади з боку держави; на відміну від дотації, спрямовується на фінансування певного заходу і підля­гає поверненню у випадку порушення її цільового вико­ристання.

СУБОРЕНДА – угода, договір, за яким орендар передає орендоване ним майно або його частину в тимчасове ко­ристування іншій особі (суборендареві) за певну вина­городу.

СУБСИДІЯ (лат.) – допомога у грошовій формі чи на­турою, що надається державою за рахунок коштів дер­жавного чи місцевих бюджетів, а також спеціальних фондів юридичним або фізичним особам, іншим державам.

ТАНТЬЄМА (франц.) – винагорода, що виплачується у вигляді процента від прибутку директорам та вищим службовим особам акціонерних товариств, кооперативів, страхових компаній, банків тощо. Розмір Т. встановлюється збора­ми власників у вигляді певної частки чистого прибутку,

ТЕНДЕРИ (англ.) – торги, що передбача­ють розміщення замовлення на закупівлю обладнання або залучення підрядників для спорудження комплекс­них об'єктів, виконання інших робіт на конкурсній ос­нові.

«ТІНЬОВА ЕКОНОМІКА» – підпільний незаконний «чорний ринок» товарів та послуг; не контрольоване сус­пільством виробництво, розподіл, обмін і споживання то­варно-матеріальних цінностей і послуг.

ТОВАР – продукт праці, який задовольняє певну потре­бу людини і виробляється не для власного споживання, а для продажу або обміну.

ТОВАРНЕ ВИРОБНИЦТВО – суспільне виробництво, продукти якого виробляють не для особистого споживан­ня самого виробника, а для обміну через купівлю-продаж. Т. в. виникло з розвитком суспільного поділу праці, разом з появою у суспільстві різних власників на засоби виробництва.

ТОВАРОВИРОБНИК – особа або група об'єднаних певним чином людей, які за допомогою відповідних за­собів виробництва створюють матеріальні блага не для власного споживання, а для обміну їх на ринку.

ТОВАРООБОРОТ – обіг товарів, що забезпечує рух то­варних мас із сфери виробництва до сфери споживання; сукупність актів продажу товарів.

ТОРГІВЛЯ – обмін товарами між індивідами або групами (фірмами), здійснюваний безпосередньо, без використання спеціальної розрахункової одиниці (бартер) або за допомогою таких одиниць — грошей; одна з галузей економіки, що забезпечує обіг товарів, еко­номічний зв'язок між виробництвом і споживанням, ок­ремими галузями і підприємствами, окремими районами певної країни та між самими країнами.

ТОРГОВЕЛЬНИЙ КАПІТАЛ – частина суспільного ка­піталу, що перебуває в процесі обігу товарів.

ТРАНСНАЦІОНАЛЬНА КОРПОРАЦІЯ (ТНК) – між­народні монополії нового типу, які виносять за межі краї­ни базування не тільки закупівлі значної частини засо­бів виробництва, чи збуту готової продукції, але й части­ну самого виробництва.

ТРАНСПОРТ (лат.) – галузь матеріального виробни­цтва; здійснює перевезення вантажів і населення.

ТРАСТ-КОМПАНІЯ – компанія, фірма, яка спеціалізується на виконанні довірчих функцій для приватних та юридичних осіб.

ТРАНСФОРМАЦІЯ (лат.) — зміна, перетворення виду, форми, істотних властивостей чого-небудь.

ТРЕСТ (англ.) – одна з форм монополій, коли всі об'єд­нані підприємства втрачають свою комерційну й вироб­ничу самостійність і підпорядковуються єдиному управ­лінню.

ТРУДОВА (ПРОФЕСІЙНА) СПІЛКА — добровільне демократичне об’єднання працівників для захисту своїх інтересів (підвищення зарплати, скорочення робочого дня, поліпшення умов праці і т.д.)

ТРУДОМІСТКІСТЬ – кількість праці в нормо-годинах (людино-годинах), необхідна для виготовлення певного виробу, його складової частини або для виконання пев­ного виду робіт.

УГОДА – дія направлена на встановлення, зміну або припинення правостосунків юридичних чи фізичних осіб, в т. ч. з господарських питань.

УРБАНІЗАЦІЯ (франц.) – історичний процес зростання ролі міст в економічному і культурному житті суспіль­ства; процес зосередження промисловості й населення в містах, переважно великих.

УСТАНОВЧИЙ ДОГОВІР – форма договору, що укла­дається засновниками товариств, спільних підприємств, банків, страхових компаній тощо. В ньому вказується, для чого і на яких засадах засновується та чи інша гос­подарська структура, перераховуються всі засновники (з вказуванням їх юридичних адрес), частка кожного з них у статутному фонді та загальна сума останнього та ін. У. д. підписується всіма засновниками та завіряється їх печатками (для юридичних осіб).

ФАКТОР (лат.) – 1. Умова, рушійна сила, причина будь-якого процесу, істотна обставина в якомусь процесі, явищі; чинник. 2. Ф. виробництва — ресурс, який використовують для виробництва товарів і послуг (земля, праця, капітал).

ФЕДЕРАЦІЯ (лат.) – 1. Форма державного устрою; держава, що складається з ряду держав або державних утворень, кожне з яких, поряд із загальнодержавними, має власні законодавчі і, як правило, судові органи. 2. Союз, об'єднання товариств або організацій.

ФІРМА (італ.) – відокремлена виробнича одиниця в економіці. Ф. купує ресурси для виробництва товару, з метою вилучення прибутку і володіє та керує одним або декількома підприємствами, користуючись правами юридичної особи.

ФІРМОВИЙ СТИЛЬ – низка прийомів реклами, які за­безпечують, з одного боку, певну єдність усіх виробів фірми, а з іншого – протиставляє фірму та її вироби кон­курентам та їх товарам. До Ф. с. входить товарний знак (фабрична, торгова марка), зареєстрований у встановле­ному порядку; логотип – спеціально розроблене, оригі­нальне начертання повної чи скороченої назви фірми; фірмовий блок – об'єднані в композицію знак і логотип, а також різні пояснюючі написи (країна, адреса, теле­фони, банківські реквізити тощо); фірмовий колір (ко­льори); фірмовий комплект шрифтів; фірмові константи (формат, система верстки шрифтів та ілюстрацій) і т. ін.

ФОНД (франц.) – 1. Запаси, ресурси, нагромадження; капітал. 2. Кошти або матеріальні засоби, призначені для якої-небудь мети. 3. Цінні папери, що дають прибуток.

ФОНДОВИЙ РИНОК – ринок цінних паперів (акцій, облігацій, векселів тощо).

ФОНД ОПЛАТИ ПРАЦІ ПІДПРИЄМСТВА – включає витрати на оплату праці основного виробничого персона­лу підприємств, включаючи премії робітникам і службов­цям за виробничі результати, стимулюючі і компенсацій­ні виплати, витрати на оплату праці робітників, що не зараховані в штат підприємства, але зайняті в основно­му виробництві.

ХОЛДИНГ-КОМПАНІЯ – компанія, що має контроль над деяким числом інших компаній шляхом володіння достатньою частиною їх звичайних акцій. Теоретично контроль забезпечується володінням 51 % акцій, проте тоді коли акції розпорошені і є велике число інертних акціонерів, можливий контроль і при меншому, ніж 51 %, пакеті акцій. Контроль Х.-К. моніторингом діяльності доірних компаній, вона намагається впливати на фінансову, управлінську і маркетингову діяльність. Дочірні компанії все ж зберігають певну незалежність, управляють виробництвом та інвестиційною діяльністю.

ЦІЛЬОВІ ВНЕСКИ — грошові, інші майнові та немайнові цінності членів кооперативної організації, що вносяться понад пай для забезпечення статутної діяльності цієї організації.

ЦІНА – грошовий вираз вартості товарів чи послуг. Роз­різняють: а) світова Ц. – визначається залежно від виду товару чи рівня Ц. країн, експортерів (імпортерів), чи рівня Ц. аукціонів, чи Ц. товарів провідних фірм або типом валюти і т. ін.; б) мо­нопольна Ц. – встановлюється монополіями на свої то­вари; в) оптова (гуртова) Ц.– встановлюється для крупних партій товарів; г) Ц. ви­робництва дорівнює витратам виробництва плюс середній прибуток; д) роздрібна Ц. – встановлюється для окре­мих покупців малих партій товару, його кінцевих споживачів; к) ринкова Ц.– визна­чається з урахуванням реалій конкретного ринку.

ЦІН ІНДЕКС – відносний показник, що характеризує зміни цін товарів у часі або по території.

ЦІННІ ПАПЕРИ – грошові і товарні документи, воло­діння якими дає можливість здійснювати виражені в них майнові права. Поділяються на іменні (акредитиви, чеки з зазначенням осіб, на ім'я яких їх видано, тощо), пред'­явницькі (векселі, акції, облігації), та орендні, які осо­ба, що зазначена в них, може передати будь-кому за до­помогою коносаменту.

ЦІНОУТВОРЕННЯ– економічний процес формування цін у суспільстві з товарним виробництвом.

ЧЕК (англ.) – 1. Складений за встановленою формою документ, який містить письмове розпорядження власни­ка рахунку (чекодавця) кредитній установі сплатити певну суму грошей чекодержателеві. 2. Талон з каси з позначенням суми, сплаченої за товар, а також квитан­ція в касу з позначенням суми, яка має бути сплачена.

ЧИСТИЙ ДОХІД — різниця між доходом кооперативу та його витратами, прибуток кооперативу.

ЧЛЕНСЬКИЙ ВНЕСОК — грошовий неповоротний внесок, який періодично сплачується членом кооперативного об’єднання для забезпечення поточної діяльності кооперативного об’єднання.

«ЧОРНИЙ КУРС» – неофіційний курс обміну валюти, курс обміну валюти на «чорному ринку».

«ЧОРНИЙ РИНОК» – неофіційний, нелегальний ринок.

ШТРАФ (нім.) – грошове стягнення, що його накладає суд або адміністративний орган у випадках і межах, встановлених законом або обумовлених контрактом (угодою).

ШТРИХОВЕ КОДУВАННЯ ТОВАРУ – кодування споживацьких властивостей товару, належності до певної товарної групи, його якості за допомогою штрихових мі­ток; автоматична ідентифікація.

ЮРИДИЧНА ОСОБА – суб'єкт цивільного права, який відповідає певним вимогам законодавства. Ознаки Ю. о,: 1. Незалежність існування від інших осіб, які входять до її складу, і які можуть змінюватися. 2. Наявність свого майна, відокремленого від майна інших учасників. 3. Право придбати, користуватись і розпоряджатись власністю, а також здійснювати від свого імені інші дозволені зако­ном дії. 4. Право від свого імені бути позивачем і відпо­відачем у суді та арбітражі (третейському суді). 5. Са­мостійна майнова відповідальність. 6. Наявність розра­хункового та інших рахунків у банках, самостійного ба­лансу, печатки зі своєю назвою, товарного знака.

ЮРИСДИКЦІЯ (лат.) – підсудність, повноваження да­вати правову оцінку фактам, розв'язувати правові пи­тання.

ЯРМАРКИ (нім.) – періодичні торги, що їх провадять у певному місці; одна з найбільш ранніх форм торгівлі.

ДОДАТКИ

Додаток 1

“Про кооперативну ідентичність”