Динаміка росту чисельності українських кооперативів у Галичині

	Види кооперативів	Кількість кооперативів по роках
		1931	1932	1933	1934	1935	1936	1937	1938
1	Універсальні (“для загального закупу і збуту”)	2501	2395	2356	2033	2065	2116	2256	2360
2	Молочарські	99	109	120	123	128	138	141	143
3	Кредитні	362	405	490	539	570	592	656	668
4	Міські споживчі	135	123	122	123	122	121	130	127
5	Інші	64	64	69	86	92	94	111	121
6	Окружні і повітові	35	34	33	33	32	32	32	32
7	Центральні спілки	4	4	4	4	4	4	4	4
	Загальна кількість	3200	3134	3294	2941	3013	3097	3330	3455

Джерело: Витанович І. Історія українського кооперативного руху. – Нью-Йорк, 1964. – С. 369.

Таблиця 6

Динаміка чисельності членів та працівників мережі рсук*

Роки	Кількість (тис. осіб)
	членів	Найманих працівників
1935 1936 1939	536508 587000 709000	12423 14037 15061

Таблиця 7

Соціальний склад членів українських кооперативів Галичини

	Соціальні групи кооператорів	Відсоток на 1936 р.
1	Селяни - господарі	89,1
2	Ремісники	1,2
3	робітники	2,2
4	Службовці	3,2
5	Дрібні підприємці	0,5
6	Вчителі, лікарі, правники тощо	0,3
7	інші	2

Підтримка українською кооперацією фізичного і духовного здоров’я нації. Український кооперативний рух не обмежувався розв’язанням економічних проблем краю. За умов бездержавності він опікувався освітою та просвітою населення, матеріальною підтримкою бездомних, інвалідів, дітей-сиріт тощо. Значні кошти регулярно виділялись для українських громадських організацій, в тому числі молодіжних.

Для охорони здоров’я українців у другій половині 1930-х рр. почали створювати спеціальні ”кооперативи здоров’я”. Перший такий кооператив заснували 1937 р. у с. Ременові під Львовом. Його члени - навколишні селяни – на власний кошт відкрили амбулаторію, утримували лікарню і оплачували роботу медперсоналу.

Активно діяли кооперативні видавництва. Товариство “Червона Калина” спеціалізувалось на випуску художньої літератури, а також видавало журнал “Червона Калина”; кооператив “Рідна Школа” – навчальні посібники і журнал під тією ж назвою.

Кооперативи інших видів теж мали свої видання. “Маслосоюз” випускав “Кооперативне молочарство” (1926 – 1939) Центробанк – “Кредитну кооперацію” (1938 – 1939). З 1924 р. постійним пресовим органом РСУК був “Господарсько – кооперативний часопис”. Починаючи з 1928 р. виходив також теоретичний журнал “Кооперативна Республіка”, головним редактором якого був відомий теоретик і організатор кооперації Карл Коберський (1890 – 1939).

Кооперативні знання можна було здобути не лише з періодики та окремих видань. Ще 1911 р. у Львові було засновано Українську торговельну школу при товаристві “Просвіта”. 1937 р. її реформували в чотирирічну торговельну гімназію. У школі, і пізніше в гімназії викладали основи кооперації, а випускники цих навчальних закладів регулярно поповнювали ряди працівників українських кооперативів. Потреба в кваліфікованих кадрах спонукала РСУК відкрити власний середній спеціальний навчальний заклад – кооперативний ліцей (1938), що готував фахівців на рівні бакалавра. Вищу кооперативну освіту можна було отримати в Українській господарській академії, заснованій 1922 р. в Подєбрадах (Чехословаччина). Викладачами цього вузу були відомі українські кооператори Б. Мартос, С. Бородаєвський, О. Мицюк та ін.

Активісти української кооперації, працівники кооперативів підвищували кваліфікацію на щорічних курсах РСУК. Кооперативні курси влаштовували також “Сільський Господар”, “Просвіта”, “Рідна Школа”, “Маслосоюз”, Центросоюз та ряд інших організацій. Основним завданням цих курсів, що тривали від тижня до місяця, було передати багатий досвід старших кооператорів молодій зміні.

Солідною базою для підвищення кваліфікації кооператорів у Львові була бібліотека, яка мала близько 4000 книг на кооперативну та соціально- економічну тематику, а також кооперативну періодику, в тому числі й зарубіжну. З 1936 р. у Львові існувало й Товариство українських кооператорів, яке проводило наукові конференції, видавало наукові та популярні праці про кооперацію, влаштовувало кооперативні свята.

Основи кооперації було включено у навчальні плани деяких народних і приватних загальноосвітніх шкіл, а також у плани Хліборобського ліцею в Черниці, Української ремісничої школи у Львові та деяких інших спеціалізованих навчальних закладів.

Одним з важливих засобів пропаганди кооперативних ідей були кооперативні свята. Щороку урочисто відзначали День української кооперації (30 вересня). Регулярно організовували екскурсії на кооперативні підприємства. З’явився також перший художній фільм на кооперативну тематику під назвою “До добра і краси”. Протягом 1938 – 1939 рр. його залюбки переглянули мешканці майже всіх сіл Галичини.

Кооперативний рух в Буковині. На відміну від Галичини, в Буковині через авторитарний румунський політичний режим, нестійкість румунської валюти, економічну кризу та ряд інших обставин не вдалося відродити передвоєнну українську кооперацію. У 1924 р. “Селянську Касу” та “Руську касу” (централя кооперації русофілів) у Чернівцях перетворили на акціонерні товариства – Північно-Буковинський та Кредитний банки, а ще через декілька років ліквідували. Українські кооперативні товариства згідно із законом 1929 р. зобов’язані були входити до загальнорумунських спілок і перебували під адміністративним та політичним контролем румунів. Для захисту національних інтересів їх потенціал майже не використовувався.

Становлення української кооперації в Закарпатті. Натомість на Закарпатті і соціально-економічні, і політико-правові умови для української кооперації виявилися доволі сприятливими. Серйозно гальмували її розвиток лише брак досвіду кооперативної роботи та ідейно – політичні розходження в середовищі української інтелігенції, представниками якої були більшість кооперативних лідерів. Все ж у 1925 р. відновлені довоєнні та новостворені кооперативи, очолювані україно- , мадяро- та москвофілами, об’єдналися в Крайовий дружественний союз з осідком в Ужгороді. До 1938 р. саме ця спілка була ревізійно – організаційним та кредитним центром для всіх видів кооперативів Закарпаття. Наприкінці 1937 р. Крайовий дружественний союз мав 408 членів, серед яких 382 товариства, 4 спілки та 22 фізичні особи. Більше половини серед членів складали кредитні кооперативи (168, з них 47 угорські і 3 чеські, які об’єднували 47 тис. осіб. Їх річний баланс становив 59 млн. крон. Друге місце за кількістю посідали споживчі товариства. Інші види кооперації були представлені кількома об’єднаннями.