Кооперативи – складова громадянського суспільства

Кооперативи мають не лише економічне призначення. За своєю метою та організаційними засадами вони належать до добровільних громадських об’єднань, а отже є складовою соціальної сфери суспільства.

Сучасні дослідники розглядають соціальну сферу суспільного життя не лише як сферу розподілу благ та формування життєвих можливостей. Вони вважають її також “сферою інституалізованого спілкування” (А.Колодій), де існує більша чи менша кількість стійких і тимчасових об’єднань на засадах солідарності, які використовуються людьми для індивідуального і колективного самовираження та розвитку. Цей вимір соціальної сфери зазвичай називають громадянським суспільством.

Поруч з кооперативами до інститутів громадянського суспільства належать й інші добровільні громадські об’єднання: культурно-мистецькі, освітні, наукові, правозахисні, благодійні, а також громадські рухи, незалежні засоби масової інформації і ін.

Як інститут громадянського суспільства кооперативи виконують наступні соціальні функції:

• служать засобом самовираження своїх членів, їх самоорганізації та самореалізації ними власних інтересів;

• допомагають членам адаптуватись в ринковій економіці та знайти основу для взаємних поступок і компромісів в умовах конкуренції;

• захищають спільні інтереси своїх членів у змаганні з іншими групами інтересів;

• пом’якшують конфлікт членів з соціальним середовищем, усувають антагоністичні суперечності;

• забезпечують реалізацію членами їхніх соціально-економічних та культурних прав;

• виражають і оприлюднюють позицію членів з різних проблем суспільного життя.

Соціальне призначення кооперативів перш за все у тому, щоб ефективно захищати інтереси кооператорів як виробників та споживачів, відстояти, а то й підвищити їх соціальний статус, покращити якість життя.

Членство у кооперативі створює можливості:

• підняти власний життєвий рівень шляхом економії при отриманні конкретних послуг чи товарів;

• збільшити трудовий дохід, усунувши посередників між собою як виробником та користувачам виробленої продукції (наданих послуг);

• забезпечити собі місце праці, підвищення кваліфікації, перекваліфікацію;

• отримати додаткові соціальні та культурні послуги, а також освіту, в тому числі й професійну, ширший доступ до культурної інформації;

• розраховувати на допомогу та підтримку інших членів кооперативу на випадок життєвих труднощів;

• долучитись до активного громадського життя, до розв’язання економічних, соціальних, національних проблем, глобальних проблем людства (проблеми миру, екологічної безпеки, бідності та ін.).

Кооперативи призначені для економічної самодопомоги та соціального самозахисту осіб з обмеженими доходами – найманих працівників, дрібних товаровиробників, молоді, людей похилого віку, інвалідів. Вони захищають фермерів, ремісників, дрібних торговців від економічного диктату великого капіталу; найманих працівників – від експлуатації роботодавцями; споживачів – від свавілля товаровиробників та торговельних посередників. Мобільність кооперативної форми ведення господарства, ефективне поєднання у кооперативі громадських та особистих інтересів зробили цей захист доволі успішним, що в кінцевому підсумку сприяло пом’якшенню соціально-економічних суперечностей сучасного суспільства.

Так у країнах з соціальною ринковою економікою подолені антагонізм між підприємцями та найменшими працівниками, загрози дрібному й середньому бізнесу з боку монополістичних об’єднань та груп, лихварство, грабіжницька цінова політика торговельних посередників. Сучасні підприємці прискіпливо досліджують запити й смаки потенційних клієнтів, постійно дбають про культуру обслуговування, не вдаються за рідкісними винятками, до дезінформації та обрахунку покупців і т.ін.

Дещо інша ситуація у країнах, що розвиваються, зокрема, в державах з перехідною економікою. Попри внесення у законодавство цих країн норм, що визначають соціальну орієнтацію їхніх економік, високих соціальних стандартів життя тут поки не досягли. Однією з найсуттєвіших причин такого відставання за соціальними параметрами слід визнати недостатній розвиток й цих країнах “третього сектора” економіки, слабо інстуалізоване громадянське суспільство.

Україна теж належить до країн молодої демократії, з нерозвиненим громадянським суспільством. Переважна більшість недержавних неприбуткових організацій, в тому числі й кооперативи, все ще не стали повноцінними громадянськими інститутами, які продукують не лише матеріальні блага та послуги, а й так званий “соціальний капітал”. Соціальними капіталом учені називають ті соціальні надбання, які підвищують рівень солідарності та співпраці в окремих громадах та у суспільстві загалом. До таких надбань звичайно відносять: а) соціальні мережі спілкування (горизонтальні зв’язки між рівними індивідами); б) довіру та інші норми взаємності; в) навички колективних дій. Продукуючи соціальний капітал, інститути громадянського суспільства через людей, що завдяки об’єднанню в цих інститутах набули відповідних цінностей ставлень та зразків поведінки, передають його у сферу політичної діяльності. Сформовані в умовах громадянського суспільства ставлення людей до політики та стійкі зразки їх політичної поведінки називають громадянською (цивільною) культурою.

Українські кооперативи досі ж стали повноцінними громадянськими інститутами, що впливають на цивільну культуру суспільства. Трапилось це, з ряду причин. Перш за все слід відзначити що два десятиріччя тому, в умовах радянського режиму громадянського суспільства в нашій країні просто не було, оскільки для його існування необхідні не лише мережа громадських об’єднань, а й публічність їх діяльності, незалежність від державних структур, свобода преси та громадська активність населення. Певні можливості для громадського життя в Україні з’явилися тільки в період ініційованої М.Горбачовим “перебудови”. Створивши прийнятні юридичні умови, незалежна українська держава сприяла зростанню числа громадських об’єднань, в тому числі й кооперативів. За даними Центру інновацій і розвитку на 2000 рік вже було зареєстровано більше ніж 30 тис. недержавних організацій, з яких біля 800 мали статус всеукраїнських.

На перешкоді продукуванню цими об’єднаннями соціального капіталу до сьогодні стоять успадковані з радянських часів патронажно-клієнтельні відносини між владою та народом, керівниками і підлеглими, а також психологічна залежність багатьох громадян від влади. Бюрократично-олігархічна верства, яка сформувалася в Україні впродовж 1990-х років із кожної партійної та господарської номенклатури, не відчували від відповідальності перед народом і здобула вирішальний влив на політику, долаючи тиск простого люду або обманом, або й силовими методами. Загрозу олігархічної диктатури усунула тільки Помаранчева революція 2004 року.

Ще одним чинником, що гальмує формування в Україні громадянського суспільства та перетворення кооперативів у його інститут, слід визнати поляризовану соціальну структуру нації. Співвідношення середнього доходу 10 % найбагатших сімей та 10 % найбідніших сімей у нашій країні на початку ХХІ ст. становило, за різними даними, як мінімум 12:1, а то й 35:1 (з урахуванням перерахованого майна та доходу). Масова бідність породжує соціальну деструкцію, аномію, негромадянську поведінку українців. До того ж поляризація багатства і бідності, відсутність рівноваги соціальних інтересів спричинюють переважання в нашій країні не права, а принципу сили. Як наслідок, ____________ як і інші об’єднання громадян, мають або підпорядковуватися владі, або перебувати з нею в жорсткому протистоянні.

Не сприяли утвердженню незалежності кооперації й економічне становище та економічна політика української держави. Багаторічна господарська криза, інформація, низька платоспроможність населення, обмежені можливості для зовнішньої матеріальної допомоги, недосконалість податкового законодавства, відсутність державних програм підтримки кооперативного руху та інші обставини змушували кооперативи застосовувати невідповідні їхній природі принципи і методи господарювання та напівлегальні способи й джерела фінансування власних потреб.

Між тим, як свідчить досвід країн Центральної та Південно-Східної Європи, діяльність недержавних об’єднань громадян, в тому й кооперативів, при переході до ринку є навіть важливішою для населення ніж при наявності соціальної ринкової економіки. Значимість ролі кооперативів, зокрема, умовлена нерозвиненістю ринкових відносин, обмеженістю державних ресурсів, складністю соціально-економічної ситуації у перехідний період та потребою утвердження демократії. Кооперативи можуть допомогти українцям краще адаптуватись до ринкових відносин, а також здатні перейняти на себе частину соціальних зобов’язань держави.

Окрім того, постійно співпрацюючи між собою, некооперативними партнерами та державою, кооперативи сприятимуть відтворенню так би мовити “павутини” перехресного, вільного (з власної ініціативи) та ширшого спілкування і взаємодії, що ґрунтуватимуться на взаємній довірі учасників. Існування такої “павутини” контактів приведе з часом до формування у кооператорів навичок соціальної взаємодії, а також недостатньо поширених серед українців особистісних якостей (діловитості, відкритості, відповідальності та ін.) і почуттів (солідарності, причетності до суспільних справ, обов’язку, соціальної відповідальності та ін.). Члени кооперативів навчаться приймати зважені рішення, аргументовано відстоювати свою позицію, йти на взаємні поступки, досягати компромісу тощо. Все це дозволить кооператорам стати активними учасниками громадського життя, виробити громадянську позицію, додасть впевненості у своїх силах, віри в можливості впливати на громаду. Іншими словами, кооперативи продукуватимуть соціальний капітал, завдяки чому члени цих об’єднань та люди, які перебувають з ними у стійких відносинах, набудуть громадянських якостей і переноситимуть ці якості в усі суспільні інститути, до яких входитимуть, у тому числі й політичні. В умовах України кооперативи можуть стати одним з найнадійніших засобів для “прищеплювання” суспільству громадянської (цивільної) культури. Адже вони не тільки вироблятимуть соціальний капітал, а й забезпечать існування в країні значного числа економічно незалежних власників, що здатні до взаємо підтримки та виявів солідарності, без чого цивільна культура скластися не зможе.