Перші кооперативи на підросійських землях України

Перші спроби поєднати українську традицію гуртової самодопомоги та ідеї західноєвропейських ідеологів кооперації в Україні припадають ще на першу половину ХІХ ст. Їх здійснили: В.Каразин, який у своєму маєтку в с. Кручику на Харківщині організував сільське самоврядування, утворив громадську школу, касу тощо; П.Симиренко – відомий піонер цукро-бурякової промисловості в Україні, який створив для своїх селян “фаланстер” на зразок описаного Ш.Фур’є; активний діяч Харківської “Громади” А.Шиманів – засновник українських громадських об’єднань.

Перші споживчі товариства. Ініціаторами першого за часом створення кооперативу в Україні були діячі харківської “Громади”. У жовтні 1866 р., після реєстрації статуту почало діяти Харківське споживче товариство. Членами товариства були переважно студенти і викладачі Харківського університету, чиновники і молоді вчителі. Ідейними лідерами Харківського кооперативу вважають Миколу Балліна (1829 – 1904) та Віктора Козлова (1842 – 1920). Вони не лише доклали чималих зусиль для популяризації серед населення Слобожанщини ідей і здобутків кооператорів Західної Європи, а й перші проінформували громадськість західноєвропейських країн про зародження української кооперації.

Завдяки ентузіазмові своїх засновників та провідників Харківське споживче товариство на початках успішно розвивалось. Лише за два перші роки його чисельність виросла на третину, а обороти зросли з 51192 руб. у рік заснування до 259192 руб. в 1869 р. Займався кооператив не тільки торгівлею товарами першої необхідності, для чого відкрили дві крамниці. Він постачав своїм членам дрова, вугілля і одяг. Працювали їдальня, фабрика фруктових вод та пекарня, планували також розгорнути виробництво інших споживчих товарів і заснувати кооперативну школу. Товариство вступило до Англійського товариства гуртових закупівель та до Швейцарської кооперативної спілки і провадило з ними торгівельні операції.

Слідом за Харківським розгорнули свою роботу споживчі товариства в Катеринославі, Полтаві, Херсоні, Миколаєві. У 1868 р. виникло Київське споживче товариство, до Ради якого входили провідні діячі міської “Громади” В. Антонович, О. Кістяківський, М. Яснопольський, М. Драгоманов та ін. Головою Ради та ідейним надхненником товариства був відомий економіст Микола Зібер (1844 – 1888).

Піонери кооперації в наддніпрянській Україні проектувати скликання кооперативного з’їзду та заснування кооперативної спілки. Ці плани, однак, реалізувати не вдалося, а перші споживчі кооперативи невдовзі майже всі припинили своє існування.

Причини занепаду перших споживчих кооперативів. Уже сучасники визнавали, що до занепаду багатьох споживчих товариств спричинились хиби їхніх статутів. Найчастіше статут товариства передбачав внесення високих паїв (25 – 50 руб), продаж товару членам зі скидками та в кредит, необмежені дивіденди на паї (натомість кооперативні виплати могли бути не передбачені) і т.ін.

Життя споживчого кооперативу у 60-70-х рр. ХІХ ст. (із опису сучасником).

Виникає товариство. Населення, крім купецтва, звичайно, зустрічає його надзвичайно по-дружньому, навіть із захопленням. Члени цікавляться і вірять в товариство, правління гаряче береться за справу, зі сторони товариству обіцяють блискуче майбуття. Але проходить рік, два, а деколи й кілька місяців, становище цілком міняється. Члени конфліктують з правлінням, перестають ходити на загальні збори, правління свариться між собою і діє як-небудь. Громадська думка змінюється і вчорашній ідеал стає сьогодні предметом насмішки. Правління скаржиться на байдужість членів; члени не збираються на загальні збори, не ходять в крамниці і не купують товарів, скаржаться на дорожнечу і недоброякісність товарів, на невигідне розміщення крамниць, на надто великі видатки, прорахунки і витрати, на ізольованість і самовладдя правління, на відсутність гласності, заплутані рахунки. Проходить рік чи два і дивись: товариство зникає або ліквідовуючи свої справи, або гинучи під стук молотка аукціону.

Джерело: Тотолиану В. Теория и история и практика потребительской кооперации. – М., 1918. – С.12.

Крах перших споживчих товариств був зумовлений, очевидно, й тим, що за сповільнених темпів переходу до індустріального суспільства, нерозвиненості товарно-грошових відносин і величезної переваги сільського населення їх виникнення було не стільки нагальною потребою, скільки результатом захоплення інтелігенції успіхами західноєвропейської кооперації.

Виникнення і розвиток кредитної кооперації. Набагато потрібнішими населенню були дешеві позики, а отже й кредитні товариства, які могли ними забезпечити міщан та селян. Перші такі товариства теж з’вляються в 60-70-х рр. ХІХ ст. Це – Гадяцьке ощадно-позичкове товариство (1869, Полтавщина), яке вважається першим кредитним кооперативом в Україні, та товариство в с. Сокиринцях Прилуцького повіту (1871, Полтавщина), засноване з ініціативи та на кошт Григорія Галагана (1819 – 1888). Обидва проіснували до національної революції 1917 р., а останнє працювало і в 20-х рр. ХХ ст. Якщо кооператив у Гадячі був досить нечисельним (у перші роки – лише 28 осіб) і небагатим на капітал, то товариство в Сокиринцях завдяки Г. Галаганові швидко розвивалося й на 1882 р. мало власного капіталу на 43 тис. рублів, поширювало свою діяльність на декілька волостей та об’єднувало 882 особи.

У 1897 р. на Полтавщині виникло перше сільське кредитне товариство-“райффайзенівка”. Воно було засноване у с. Іванівцях Прилуцького повіту. У 1905 р. “райффайзенівок” на українських землях було вже понад 150. Кількість кооперативів на засадах Шульце-Деліча теж швидко зростала. (Число кредитних товариств на 1915 р. з розподілом по губерніях представлене у таблиці 3). Майже всі кредитні товариства були об’єднані у місцеві та регіональні спілки, найбільшою з яких була Київська кредитна спілка, пізніше Союзбанк (1905), заснована з ініціативи Христофора Барановського (1874 – 1941). Напередодні Першої світової війни Союзбанк став фінансовим центром більшості спілок Правобережжя і перевищував за фінансовими оборотами всі інші місцеві кредитні спілки імперії.

Таблиця 3.