Перші кооперативи континентальної Європи

“Народні банки” Г.Шульце-Деліча. Велику Британію можемо назвати батьківщиною кооперативів споживачів. Батьківщиною кредитної та сільськогосподарської кооперації вважають Німеччину. Ініціював створення перших кредитних товариств у цій країні Герман Шульце (1808 – 1883), суддя з м. Деліч у Пруссії (тому його прізвище вживають з додатком: Шульце – Деліч). 1850 р. в рідному місті він заснував перший “народний банк”, що послужив зразком для багатьох кредитних кооперативів не лише в Німеччині, а й в цілій Європі. Для товариств Шульце - Деліча були характерні порівняно високі паї (у середньому 120 марок) і вступні внески (3 марки), обмежена відповідальність членів за зобов’язаннями товариства і повернення позиченого в короткий термін. Зокрема, перше таке товариство надавало позики терміном до 3-х місяців і розміром не більше 9 і не менше 3 тисяч марок з розрахунку 8 % річних. Термін кредиту можна було продовжити, але не більше ніж на 3 місяці і під 10 % річних. Запропоновані Г. Шульце правила виявились прийнятними для ремісників і торгівців. Регулярно беручи кредит на закупівлі сировини чи якогось краму, вони могли вчасно повертати заборговане з коштів, отриманих від реалізації виробленої чи придбаної продукції. Г. Шульце настоював на неухильному дотриманні своїх правил. Він вважав, що завдяки цьому у членів товариства розвиватиметься підприємливість і відповідальність, а в кінцевому підсумку, сформується сильна воля, наполегливість та витримка.

Селянські “каси” Р.В. Райффайзена. Поширившись у містах, “народні банки” майже не знайшли підтримки у сільського населення. Селяни значно активніше бралися за створення кооперативів, що діяли на правилах, що їх запропонував інший ідеолог німецької кооперації, Фрідріх - Вільгельм Райффайзен (1818 – 1888). Перше об’єднання, яке він створив ще 1849 р. в селі Фламесфельд (Пруссія), дещо нагадувало благодійне товариство. Але досвід діяльності цього прокооперативу дозволив Райффайзенові зробити висновки про мету і завдання сільської кооперації, які він виклав у праці “Кредитні товариства в зв’язку з іншими видами товариств”.

Ф.В. Райффайзен вважав, що сільська кооперація повинна допомагати сільському господареві перетворитися в економічно незалежного товаровиробника й завдяки цьому звільнитися від повсякденної боротьби за матеріальні блага та очистити душу. В основі кооперативної діяльності, на його думку, має лежати християнська любов до ближнього.

Засади діяльності сільських кооперативів Ф.В. Райффайзена:

• основними джерелами формування стартового капіталу кооперативу є пожертви, субсидії, кредити. Паї членів – невеликі, буквально символічні;

• дивіденди на паї членам не виплачуються, а надходять у резервний фонд, який повинен неухильно зростати;

• усі члени несуть повну відповідальність за зобов’язаннями товариства;

• усі члени – жителі одного округу (парафії) і добре знають матеріальне становище та особистісні якості один одного;

• члени кооперативу не можуть одночасно перебувати в складі іншого кооперативу;

• позички надаються виключно членам кооперативу і лише на господарські потреби;

• позичальники зобов’язані інформувати кооператив про свої плани щодо позичених грошей і про використання позики;

• члени кооперативу можуть отримувати як коротко - так і довготермінові позички;

• члени кооперативу можуть користуватись й іншими послугами, які надає кооператив: закуповувати з його допомогою необхідні для ведення сільського господарства товари (насіння, добрива та ін.), реалізовувати вироблену в своїх господарствах продукцію тощо;

• праця обраних керівників кооперативу безоплатна і є виявом християнської самопожертви й любові до ближнього.

Джерело: Бородаєвський С.В. Історія кооперації. – Прага, 1925. – С.129-130.

Першим товариством, яке діяло на названих вище засадах, вважають Ангаузенський кооператив, заснований 1862 року. Через десять років з’явився вже й фінансовий центр сільської кооперації, створений теж з ініціативи Ф.-В.Райффайзена. Цей кооперативний банк існує й досі і носить ім’я засновника – Райффайзен – банк.

Наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст., після того як у багатьох країнах континентальної Європи з’явились урядові програми фінансування сільськогосподарського виробництва через кооперативи, “каси - райффайзенівки” почали створювати майже в кожному європейському селі. Подекуди вони отримували назву від прізвища особи, яка запропонувала адаптовану до економічних і правових умов своєї країни модель такого кооперативу. У Франції, наприклад, “райффайзенівками” були “каси Дюрана”, у Польщі їх часто називали “касами Стефчика”, в Чехії – “кампелічками” і т.д. Запропонованих Ф.-В. Райффайзеном правил частина сільських універсальних кооперативів дотримується й сьогодні.

Товариства праці Ф.Бюше. Батьківщиною промислової кооперації часто називають Францію. Перше товариство праці у цій країні було засноване ще 1831 року з ініціативи Філіппа Бюше (1786 – 1875). Воно об’єднувало столярів. Через три роки Ф.Бюше створив ще один кооператив – асоціацію ювелірів. За задумом цього піонера французької кооперації основний капітал кооперативних товариств повинен бути недоторканим. Він мав поповнюватися з прибутків кооперативу, переходити від покоління до покоління і служити матеріальною основою для нових товариств. Завдяки цьому з часом промислова кооперація змогла б поглинути приватні підприємства і опанувати промисловість країни.

Підтримка промислової кооперації урядом Другої республіки. Ці погляди розділяв ще один піонер французької кооперації Луї Блан (1813 – 1882). За його підтримки в 1848 р., коли у Франції відбулась революція, промислові кооперативи отримали державні замовлення на свою продукцію. Будучи членом революційного уряду та депутатом Національних зборів – вищого законодавчого органу Французької республіки, Л. Блан добився прийняття декрету (закону) про пільгове кредитування господарських асоціацій робітників і ремісників. Держава вперше визнала кооперативи і надала їм матеріальну підтримку.

На жаль, після поразки революції й приходу до влади Наполеона ІІІ уряд не лише припинив допомагати промисловим асоціаціям, а й почав відверто їх утискати. Із приблизно 600 кооперативів, зареєстрованих 1848 р. , на 1870 рік діяло не більше 30. Здобутки промислової кооперації в інших країнах Європи теж були незначні. На Європейському континент

ті перевагу здобула фінансова (кредитна та страхова) і сільськогосподарська постачально-збутова кооперація. Надії піонерів кооперативного руху на опанування виробничими товариствами робітників капіталістичної економіки не справдились.