Розбудова української кооперації на Заході України в період між двома світовими війнами

Після завершення Першої світової війни і поразки національної революції західноукраїнські землі потрапили до складу іноземних держав: Галичина, Західна Волинь та Полісся – до складу Польщі, Буковина – Румунії, Закарпаття – Чехословаччини. Уряди цих держав не вжили достатніх заходів для економічної відбудови західноукраїнських земель. Польська влада проводила політику полонізації Галичини і Волині, румунська – румунізації Буковини. Відбудова системи українських кооперативів у Галичині. Національні інтереси українців ігнорували, тож їм довелось самотужки піднімати власне господарство, відроджувати національний рух, оживляти організації, які діяли в національних інтересах, в тому числі й кооперативи.

Післявоєнний стан української кооперації в Стрию (із спогадів директора Ревізійного союзу українських кооперативів І. Филиповича)

У Крайовому Молочарському Союзі знаходжу понищені акти і книги, все порозкидане в льокалі [приміщення, де знаходиться керівництво спілки – Авт.] по долівках, багато з актів порозношувано по інших установах. Льокаль Союзу виглядає як стайня, бо його вживали в часі війни до всього. В інших кооперативних установах все поховане по приватних домах, або закопане. Тяжко віднайти бодай по одному членові управи або надзірної ради стрийських кооперативів, а якщо подибую когось, то він говорить з острахом і боїться прийти на нараду …. Так воно було по всіх містах і селах … Треба було починати все наново.

Джерело: Филипович І. Відбудова нашої кооперації по війні //Кооперативна Республіка. – 1936. – Ч.9.

29 жовтня 1920 р. польський сейм ухвалив кооперативний закон, який містив гарантії діяльності кооперативів на притаманних їм засадах. Закон давав українській кооперації шанс на відродження. Тому українські громадські організації 4 січня 1921 р. створили Крайовий комітет організації кооперативів (ККОК), до складу якого увійшли представники від “Просвіти”, “Сільського Господаря” та ряду довоєнних кооперативних спілок. Вирішено було: 1) у кожному селі заснувати універсальний кооператив для збуту сільськогосподарської продукції, постачання селянам необхідних у сільському господарстві предметів та споживчих товарів, надання кредитів, виробництва будівельних матеріалів, а також для ведення культурно-просвітньої роботи; 2) розробити для такого кооперативу зразковий статут; 3) провести аналіз господарського стану довоєнних кооперативів і по можливості відновити їх роботу. Для координації організаційних заходів з відродження української кооперації на місцях засновувалися повітові комітети організації кооперативів. 9 – 10 червня 1921 р. у Львові відбувся Перший крайовий з’їзд українських кооператорів, який затвердив план відбудови кооперації.

Протягом першої половини 1920 –х рр. відновили свою роботу Крайовий союз ревізійний (з 1929 р – Ревізійний союз українських кооперативів (РСУК), Крайовий союз кредитовий, переіменований у Центробанк, та Крайовий молочарський союз, переіменований у Маслосоюз. Центробанк згуртував навколо себе українські сільські “райффайзенівки” та міські “українбанки”. Міські споживчі товариства і далі об’єднувала “Народна Торговля”, а сільські універсальні товариства – повітові та окружні союзи (спілки), що в свою чергу чергу гуртувалися навколо заснованого в 1924 р. Центрального союзу повітових союзів (Центросоюз).

Таблиця 4

Розвиток української кооперації в Польщі у 1921 – 1930 рр.

Види кооперативів	Роки
	1921	1925	1926	1927	1928	1929	1930
Універсальні сільські кооперативи Сільські кооперативи з молочарськими відділеннями Молочарські товариства Кредитні товариства Міські споживчі товариства Інші кооперативи Повітові (окружні) спілки Центральні спілки	- - - - - - - -	724 107 - 122 26 29 27 4	1125 188 - 105 28 32 28 4	1488 287 - 113 42 46 35 4	1795 301 9 153 54 50 36 4	2078 281 43 231 54 55 39 4	2276 236 68 321 136 64 41 4
Загальна кількість	579	1039	1510	2015	2402	2785	3146

Джерело: Витанович І. Історія українського кооперативного руху. – Нью-Йорк, 1964. – С.332.

Кооперативний рух на північно-західних українських землях. Переважна більшість кооперативів, дані про які поміщено в таблиці 4, діяли в 55 повітах Галичини. У 24 повітах північно-західних українських земель (Західна Волинь, Холмщина, Північно-Західне Полісся) кооперація розвивалася значно повільніше. У 1930 р. тут існувало лише 325 універсальних товариств і 25 кредитних кооперативів. 1934 р. сейм ухвалив ряд поправок до кооперативного законодавства, які обмежили діяльність РСУК лише трьома воєводствами Галичини. Українські кооперативи на північно – західних українських землях повинні були увійти до складу загальнопольських спілок, внаслідок чого темпи кооперування українців ще дужче сповільнилися.

Українська кооперація в умовах світової економічної кризи та “нацифікації”. Протягом 20-х рр. ХХ ст. зростали не лише кількість українських кооперативів, а й їх економічна міць та число членів. Координацію відродженого кооперативного руху Крайовий комітет організації кооперативів передав РСУК. Для обговорення загальних проблем українського кооперативного руху РСУК час від часу скликав кооперативні з’їзди. Шостий з’їзд, що проходив у листопаді 1929 р. мав особливе значення, оскільки виробив комплекс заходів для економічного зміцнення кооперативів та їх самозахисту в умовах світової кризи і провокацій шовіністично налаштованих молодих поляків, які почали набирати масового характеру.

Світова економічна криза (1929-1933 рр.) і вилазки польських шовіністів завдали українським кооперативам значної шкоди. Найтяжчим виявився 1930 р., коли під час осінніх акцій в рамках так званої “пацифікації” було знищено чимало кооперативного майна, покалічено окремих активістів кооперативного руху. Найбільше постраждали кооперативи Бережанського, Підгаєцького, Яворівського, Сокальського та ряду інших повітів Галичини і Волині.

Криза відчутно вдарила по українських кооперативах перш за все тому, що вони, на відміну від польських, не отримали від держави жодної підтримки. Вижити допомогли самодисципліна й солідарність членів. Для покриття втрат і невідкладної сплати боргів керівники кооперативів відмовлялись від платні, працівники погоджувались на її значне зменшення. На кооперативні рахунки почали надходити благодійні пожертви від духовенства та інтелігенції. Зекономлені кошти спрямовували на безвітсоткові кредити найслабшим кооперативам.

Розбудова національної кооперативної системи в 30-х рр. Переживши кризу, українські кооператори розробили плани розбудови кооперативної системи та розгортання кооперативної пропаганди для залучення нових членів. Ці плани обговорював і затвердив VІІ-й кооперативний з’їзд, що відбувся у Львові в червні – липні 1932 р. На ньому йшлося також про тіснішу співпрацю всіх видів українських кооперативів, дотримання фінансової дисципліни, створення власних фондів для фінансування кооперативного будівництва. Було вирішено власними силами розгортати переробку сільськогосподарської продукції та виробництво споживчих товарів. Для цього при Центробанку створили спеціальний Фонд господарської розбудови. З його допомогою Центросоюз організував будівництво фабрик мила, м’ясних продуктів, перемотування ниток, а також пекарень, олієнь, цеголень тощо.

Створювались також виробничі кооперативи, що використовували найману працю. Найбільшими з них були “Суспільний промисел”, “Продукція” (фабрика повидла та консервів), “Комета”(текстильна фабрика) “Золотий колос” (пекарня) та ін., всього 19 товариств. Працювали артілі “КІР” (кооператив інженерних робіт), “Архо” (столярня), “Комерція” (рекламне агентство), а також об’єднання митців народного промислу – “Українське народне мистецтво”, “Гуцульська різьба”, “Праця” та ін.

Про українську кооперацію в Галичині можемо судити з наступних статистичних даних:

• Високі темпи кооперування привели до того, що на 1939 р. членами кооперативів було майже 50 % українського населення (див. табл. 6 та 7);

• У межах Польщі в середині 1930-х рр. було 11475 кооперативів, з них у галицьких воєводствах - 4515 (39,4 %), а на Волині і Поліссі – 935 (8,5 %);

• З названих 11475 кооперативів у п’яти загальнопольських спілках перебувало 6676, а в РСУК і в Руському ревізійному союзі, який теж зберігся з австрійських часів, - 3229 (28,1 %);

• У 1939 р. серед об’єднаних в РСУК 3445 кооперативів було 2360 (69%) універсальних сільських “товариств для загального закупу і збуту” (див. табл. 5);

• Помітного успіху на кінець 1930 –х рр. досягли збутово – переробні молочарські кооперативи, згуртовані навколо “Маслосоюзу”. Вони об’єднували 41 % селянських господарств і продукували 3250 тонн масла на рік, частина якого йшла на експорт.

Таблиця 5