Тема 13. Кооперативний сектор командно – планової та перехідної економіки України Кооперація усрр в умовах “воєнного комунізму” та “нової економічної політики”

Кооперативна політика більшовиків. Метою кооперативної політики комуністичної партії і радянської влади впродовж всіх років існування комуністичного режиму в СРСР було збереження над кооперацією якомога повнішого державного контролю. Лідер більшовиків В.І.Ленін ще перед Першою світовою війною висловився за перетворення кооперації у засіб класової боротьби і опóру соціалістичної держави. А в час перебування при владі він стверджував: “Кооперація — це буржуазний апарат. З того виходить, що він не заслуговує на політичне довір’я. Але це не означає, щоб нерозважливо відвернутися від нього й не використати його для цілей управління й соціалістичного будівництва. Кооперативи потрібні радянській владі, тому їх треба зберегти, але піддати чистці. Керівниками поставити комуністів, і так цю організацію перетворити в пролетарську, радянську організацію”.

Настанови вождя більшовиків протягом 1918-1919 р. були втілені в Російській Федерації, а 1920 р. — в УСРР. Першою фазою підпорядкування української кооперації радянській державі стало захоплення більшовиками влади в робітничих кооперативах, де їхній вплив й до того був значний. На осінь 1920 р. комуністи очолили переважну більшість губернських кооперативних спілок і значну частину споживчих товариств. Для реалізації радянської кооперативної політики і для контролю над кооперативами рішенням державного Кооперативного комітету УСРР від 15 червня 1920 р. було створено єдиний всеукраїнський кооперативний центр — Вукоопспілку (нині Центральна спілка споживчих товариств України — Укоопспілка).

Діяльність Вукоопспілки грунтувалася на засадах декрету уряду Російської Федерації — Раднаркому - від 16 березня 1919 р., який був підписаний В.І.Леніним. Кооперація мала бути підпорядкована політиці партії і реорганізована шляхом створення мережі так званих “єдиних споживчих товариств”. Передбачався також організаційний зв’язок російської й української кооперації. Виконуючи останнє рішення, Вукоопспілка вступила до складу Центроспілки РРФСР.

Одержавлення кооперації в умовах “воєнного комунізму”. В умовах “воєнного комунізму” кооперація виявилася повністю одержавленою. Органи влади розпоряджалися майном кооперативів і використовували їхніх працівників. Серед кооператорів “вечека” регулярно проводила “чистки”. Формально кооперативне майно націоналізоване не було, але згідно із декретами Раднаркому РРФСР від 12 квітня 1918 р. та 20 березня 1919 р. кооперативи перебували в адміністративному підпорядкуванні Народного комісаріату продовольства та інших державних органів. Службовці кооперативних підприємств і закладів були прирівняні за статусом до державних службовців, а матеріальна база кооперативів використовувалася для розподілу і заготівель продуктів харчування, фуражу, промислових товарів першої необхідності. Для того, щоб отримати харчову пайку відповідно до встановленої державою норми, кожен громадянин УСРР повинен був стати членом одного з “єдиних споживчих товариств”. Сільські кооперативи влада залучила до хлібозаготівель і продрозверстки. Вони мали обмінювати сільськогосподарську продукцію на промислову, але насправді продукти у селян вилучали силою.

Завдання кооперації УСРР в умовах НЕПу. Економічна й політична криза 1920-1921 рр. змусила більшовиків відмовитися від політики “воєнного комунізму” і перейти до нової економічної політики (непу). Комуністична влада заявляла, що гарантує право приватної власності на предмети особистого вжитку та засоби виробництва, вільну економічну ініціативу, вільний товарообмін, але зберігає за собою “командні висоти економіки”: банки, підприємства важкої промисловості, транспорт, а також власність на землю. Нова економічна політика передбачала відродження як приватного так і кооперативного секторів економіки, причому останньому держава почала надавати суттєву підтримку, розраховуючи використати конкуренцію між секторами в цілях соціалістичного будівництва. Окрім того, кооперативи повинні були активно включитись у відбудову зруйнованого війною та кризою господарства країни, налагодити внутрішньодержавний товарообмін та сільськогосподарське виробництво. Для цього кооперативам повернули частину націоналізованого попередньо майна, а головне, право на добровільне членство, самостійне оперування капіталами й товарами, демократичне управління.

Розвиток сільськогосподарської кооперації. В умовах непу найефективніше в УСРР розвивалась сільськогосподарська кооперація. Вона мала перевагу над іншими видами кооперативних об’єднань і за кількістю членів, і за багатством видів господарської діяльності. У 1920-х рр. в УСРР переважали універсальні сільськогосподарські товариства. Але поступово зростало число спеціальних кооперативів: насіннєвих, скотарсько-малочарських, садових, городніх, хмілярських, , меліораційних, машинно-тракторних і т.п. (див. таблицю 8).

Таблиця 8.

Динаміка чисельності сільськогосподарських кооперативів в УСРР

Рік	Кількість кооперативів
	Універсальних сільськогосподарських	Спеціальних фахових	Спілок сільськогосподарської кооперації
1922	2064	352	49
1924	4667	401	64
1927	3594	8606	88

Джерело: Витанович І. Історія українського кооперативного руху. – Нью-Йорк, 1964. – С.283.

Очолювало сільськогосподарську кооперацію створене в роки революції товариство “Сільський господар”, яке відновило роботу 1922 р. На 1928 р. в ньому об’єднались 22116 товариств, що в сукупності налічували біля 3 млн. членів. Діяли також Всеукраїнське кооперативне товариство “Укоопптах” (1924), спілки скотарсько-молочарських (“Добробут”, 1924), садівничих, городніх та виноградарських (“Плодоспілка”, 1925), насіннєвих (Всеукраїнське товариство насінництва, 1926), бурякових (“Буряк-спілка” та “Укрсільцукор”, 1926) і інших кооперативів.

Послугами постачально-збутових сільськогосподарських кооперативів наприкінці 1920-х рр. користувалися біля 2/3 селянських господарств радянської України. У той же час виробничі товариства: комуни, сільськогосподарські артілі, товариства зі спільного обробітку землі (ТСОЗи), незважаючи на агітацію, розвивалися менш динамічно. На 1926 р. вони об’єднували лише 1,2 % селянських господарств.

Піднесення промислової кооперації. Активізувалася в період непу й промислова кооперація. Її розвиток був зумовлений зростанням числа хатніх промислів та ремісничих майстерень. В УСРР існували наступні види промислових кооперативних об’єднань: 1) артілі-майстерні, у яких ремісники спільно виробляли той чи інший товар (шевські, кравецькі, ювелірні т. ін.); 2) закупівельно-збутові товариства, члени яких працювали у себе вдома, закуповуючи на спілку сировину та спільно збуваючи свій товар; 3) товариства праці (вантажників, візників, перукарів тощо), які організовано збували певні послуги; 4) ощадно-позичкові товариства, у яких ремісникам та кустарям надавали необхідні кредити. Останні могли також допомагати своїм членам придбати необхідні їм матеріали чи реалізувати вироблену ними продукцію.

Спеціальними формами кустарно-промислової кооперації в Україні були рибальські кооперативи та товариства інвалідів. У 1927 р. в УСРР налічувалося біля 200 рибальських товариств, переважна більшість яких гуртувалась навколо Вукооппромрибалспілки. Кооперативи інвалідів, а їх на той час було 826 (310 тис. чл.), мали 3 районні й 34 окружні спілки, що входили у всеукраїнське кооперативне об’єднаня інвалідів при Наркоматі соціального забезпечення, який підтримував їх матеріально і організаційно.

Зростання популярності житлових кооперативів. Неабияк поширились в 1920-х рр. житлові товариства. Вони брали в оренду великі націоналізовані державою будинки, доглядали їх, ремонтували і організовували сплату мешканцями орендної плати за квартиру. Під кінець 1927р. житлово-орендні товариства опікувались 79 % усього державного житлового фонду українських міст.

Зростали й обсяги господарської діяльності кооперативів, що будували житло. Такі кооперативи отримували від держави фінансову підтримку, але через те, що вона була незначна, оперували в основному коштами членів та позиченими на комерційних умовах грошима. Об”єднувались житлово-будівельні кооперативи навколо Укржитлоспілки. Її власний оборот у 1927 р. досяг 7,5 млн. руб. У цьому році 402 будівельні товариства, що входили до її складу, налічували близько 20 тис. членів і мали 29 підприємств, що виробляли будівельні матеріали: цеголень, пилорам, каменоломень і т. ін.

Господарський розвиток споживчої кооперації. Поступово розширювала власну господарську діяльність й споживча кооперація, згуртована навколо Вукоопспілки. До мережі цієї організації в 1927 р. входили 41 райспілка, 327 робітничих і загальноміських та 8507 сільських споживчих товариств, членами яких в сукупності було більше 3 млн. осіб. Кооперативам належали біля 14 тис. крамниць, великі гуртівні в Києві, Харкові, Одесі, Ростові, заготівельні контори в Москві і Баку, млини, олійні, м’ясарні та інші підприємства харчової промисловості. Торговельний оборот системи постійно зростали. (див. таблицю 9). Кооперативи проводили також закупівлі сільськогосподарської продукції та її переробку, взялися за організацію громадського харчування та надання інших соціально-побутових послуг.

Таблиця 9