Розділ ііі. Історія кооперативного руху

У цьому розділі висвітлено основні етапи історії кооперативного руху в світі, зокрема у західноєвропейських країнах та на східно- і західноукраїнських землях впродовж ХІХ-ХХ ст. Значна увага приділяється виникненню та становленню кооперації, формуванню кооперативних систем і міжнародного кооперативного руху, проблемам господарської діяльності кооперативів, розвиткові кооперативної думки і зростанню рівня кооперативної свідомості.

Вивчення розділу поглибить ваше розуміння суті кооперативних організацій та дозволить отримати новий досвід кооперативної діяльності завдяки знанню умов, що сприяють кооперуванню, проблем, з якими часто зустрічаються кооперативи та способів і засобів їх вирішення.

Після вивчення розділу ви зможете:

• Знати найважливіші соціально-економічні, політико-правові та культурні чинники розвитку кооперативних організацій у Західній Європі і в Україні;

• Характеризувати основні етапи історії світового та українського кооперативного руху;

• Визначити проблеми, з якими зустрічаються сучасні кооперативи у світі і в Україні;

• Пропонувати способи та засоби подолання труднощів становлення сучасного українського кооперативного руху.

Тема 9. Передумови кооперації в Європі Форми кооперації в традиційному суспільстві

Кооперативи – явище, характерне для модерного суспільства, що ґрунтується на ринковій економіці. Але кооперація людей, їх співпраця, співробітництво між ними, такі ж давні, як і людський рід.

Причини співпраці. Уже в громадах первісних людей спільною працею здобували поживу. Чоловіки і жінки разом полювали на великих тварин: мамонтів, оленів, печерних ведмедів. Спільними зусиллями з кісток впольованого звіра зводили житло. Допомагали один одному й під час збирання поживних рослин, приготування їжі, виготовлення знарядь праці, одягу тощо. Така співпраця була зумовлена взаємозалежністю людей, які творили спільноту. Лише співпрацюючи і домовляючись між собою, вони могли вижити самі і підтримати своє потомство.

Сьогодні взаємозалежність людей ще більша ніж в давні часи, оскільки промислове виробництво, розвиток науко -; капітало – і трудоємких галузей вимагають більшої солідарності ніж мисливство і рибальство, праця в сільському господарстві, ремісництво чи діяльність представників так званих “вільних” професій: письменників, художників, музикантів.

Типи співпраці. Співпраця буває вимушеною і добровільною. Завдяки співпраці, наприклад, було зведено Єгипетські піраміди, але співдіяльність тих, хто їх будував: каменотесів, шліфувальників, транспортних робітників була вимушеною і грунтувалася на примусі, страху й обов’язку перед фараоном. Співпраця кооператорів – результат їх доброї волі та вільного вибору й солідарність для них, як вказує “Заява про кооперативну ідентичність” – моральна цінність, а не просто “природний факт”, зумовлений життям в суспільстві.

Саме прояви добровільної співпраці - самоврядівні спілки, що передували кооперативам - були “живильним грунтом” кооперативної ідеї, джерелом досвіду для перших прокооперативних утворень Європи.

Форми економічного співробітництва в епоху середньовіччя. Елементи добровільної співпраці, зокрема, присутні у середньовічних селянських громадах, ремісничих цехах, церковних братствах. Донині зберігся в Україні звичай сільської толоки, коли родичі та сусіди допомагають один одному в сільськогосподарських роботах чи на будівництві. Громада проявляла солідарність, не залишаючи без уваги та підтримки родини, які втратили годувальника, турбуючись про калік та дітей – сиріт.

У місті традицію гуртової самодопомоги розвивали цехи та братства міщан. Поруч з іншим вони надавали матеріальну допомогу хворим, спільно організовували похорон померлого братчика, цеховика, опікувались його сім’єю. Такі об’єднання у ХVІ – ХVІІ ст. активно функціонували і в українських містах та селах. Добре відома зокрема, діяльність Успенського ставропігійного та Київського братств, ремісничих та купецьких об’єднань Львова тощо.

Традицію спілчанства у господарському та громадському житті підтримувало й українське козацтво. Навіть військовий промисел козаків був чимось подібний до історично вкорінених форм спільного господарювання. “Вирушаючи в кожний похід, - писав Д. Яворницький в “Історії запорозьких козаків”, - запорозькі козаки давали присягу перед Євангелієм, що кожен з них нічого не приховає з воєнної здобичі, а все здобуте добро доставить у курінь для поділу між усім товариством. За звичаєм кращу частину козаки віддавали на церкву, а решту паювали між собою”. Козаки, приписані до одного куреня, також артільно забезпечували себе м’ясом, дичиною, рибою та іншими продуктами.

З ХVІІ ст. розвивається ще один специфічно національний різновид економічного співробітництва – чумацтво. У місцевостях, де чумацтво набуло найбільшого поширення: на Лівобережній Україні, а також на Волині та Поділлі, — воно ще певний час існувало й у ХІХ ст. Правда, на той час цей промисел все більше набирав ознак капіталістичного підприємства. Власниками кількох паровиць або й цілих валок були багаті селяни, купці та промисловці, а візниками – чумаками – наймані особи, які не мали жодної паровиці. З появою залізниць чумацький промисел поступово втратив сенс і припинив існування.

Значення середньовічних корпорацій для кооперативного руху. Слід підкреслити, що визнання ідейної, духової спорідненості кооперативів та середньовічних європейських корпорацій – селянських громад, цехів, тих же чумацьких валок, а також церковних братств, ще не дає достатніх підстав для віднесення останніх до розряду прокооперативних організацій, яким притаманні ряд засадничих кооперативних принципів. Справа в тому, що ці середньовічні об’єднання людей праці, діючи в цілком інших соціально - економічних та політико - правових умовах, переслідували відмінні від кооперативів цілі, а отже мали й дещо інші засади діяльності (наприклад, були не цілком добровільними або відкритими організаціями), а також ряд непритаманних кооперативам функцій (наприклад, цехи регламентували ціни та обсяги виробництва для кожного ремісника).

У той же час вони забезпечили європейцям схильність до гуртової самодопомоги, сприяли утвердженню в їхній свідомості солідарності, демократії, рівності, справедливості, ряду моральних якостей, властивих кооператорам, що стало передумовою виникнення і розвитку кооперативів.

Передумовами історичного явища, процесу вважають ті факти соціально – економічного, політико – правового та духовного життя суспільства, завдяки яким це явище, процес стали можливими, отримали змогу розвиватись.

На думку вчених, передумови для кооперативного руху, розвитку кооперативів різних видів остаточно склались лише в сучасному (модерному) суспільстві, у час утверження в Європі капіталістичної економіки.

Соціально – економічні передумови

кооперативного руху

До соціально-економічних відносять ті обставини господарського і соціального життя суспільства, що забезпечують формування для кооперативів соціальної бази (кола потенційних членів), сприяють нагромадженню кооперативного капіталу й зростанню попиту на кооперативні товари та послуги.

Форми захисту соціальних інтересів третього стану. До ХІХ ст. соціальна структура населення європейських країн та стосунки між різними соціальними групами вцілому не сприяли об’єднанню людей в кооперативах. Селяни і міщани ще зберігали устої традиційного суспільства, в якому кожний із суспільних станів мав визначений статус, права і обов’язки, а також способи і форми соціального захисту. Належачи до третього стану, представники цих верств визнавали своїм суспільним обов’язком матеріальне утримання еліти – дворянства та духовенства, які належали відповідно до другого та першого станів. Виконання цього обов’язку, як вважалось, забезпечує третьому станові духовну опіку, матеріальну підтримку, правний та збройний захист з боку привілейованих станів, які управляли державою. Так, поміщики не лише використовували працю селян у своїх господарствах, а й виконували судівські обов’язки в селянських спорах, відповідали за сплату податків у державну казну, своїми ресурсами підтримували селянські господарства в разі стихійного лиха, неурожаю тощо. Церква взяла на себе духовний провід населення та турботу про немічних і знедолених. Міське самоврядування до певної міри регламентувало ціни, цехи обмежували конкуренцію між ремісниками і турбувались про їх соціальний захист, тощо.

Соціальні та економічні чинники, що породили потребу в кооперативах. Ідустріалізація, урбанізація та розгортання ринкових відносин зруйнували традиційне станове суспільство. Зазнали краху й випрацьовані його членами форми та способи соціального захисту населення. Звільнившись від кріпосної залежності й отримавши землю у приватну власність, селяни втратили підстави очікувати підтримки громади й опіки від поміщиків. Тепер на них самих лягли обов’язки сплачувати державі податки, утримувати сільські церкви, школи, фінансувати судові витрати і т. ін. Ремісники все гостріше відчували конкуренцію з підприємцями – фабрикантами, від якої цеховими правилами захиститись було неможливо. Традиційні спілки торговців об’єднували майже виключно давні купецькі роди, бізнес яких був зорієнтований на потреби знаті. Між тим збільшувалась кількість дрібних та середніх торговців, що забезпечували споживчі потреби селян і міщан. Вони страждали від злодіїв, здирництва чиновників, недобросовісної конкуренції. Найнепривабливішим, однак, було становище ще однієї нової соціальної групи – промислових робітників (пролетаріату), чисельність яких зростала тим швидше, чим вищими були темпи господарського розвитку країни. Платня пролетарів в ті часи була мізерною, робочий день тривав 10-14 год., допомоги при тимчасовій втраті працездатності, інвалідності та на старість взагалі не існувало.

Соціальна база кооперативного руху. Як бачимо, в умовах капіталістичної економіки саме людям праці – робітникам, селянам, ремісникам, а також рядовим службовцям, число яких у містах швидко збільшувалось, потрібні були нові ефективні способи і форми соціального захисту, організації, здатні захистити їх перед експлуатацією. Такими організаціями в ХІХ ст. стали профспілки, різного роду громадські об’єднання, що лобіювали економічні інтереси людей праці, займались їх просвітою та допомогою знедоленим і, звичайно, кооперативи. Виробничі кооперативи захищали своїх членів від експлуатації в сфері трудових стосунків, кредитні – при отриманні необхідних для ведення власної справи і забезпечення споживчих потреб банківських позик, споживчі – при закупівлях продуктів та інших товарів у приватних торговців і т.д.

Кооператив будь-якого виду може існувати лише тоді, коли його члени мають можливість нагромадити достатні кошти для ведення бізнесу. У традиційному суспільстві ті групи населення, які могли стати соціальною базою кооперативів, не мали необхідних коштів. Селяни і міщани забезпечували себе майже всім необхідним із власних господарств, а також обмінюючи продукти своєї праці на ті, яких їм бракувало, й працюючи за харчі та одяг. Лише в ХІХ ст. населення масово втяглося у товарно – грошові стосунки: продавало більшу чи меншу частину своїх виробів на ринку, працювало за плату грошима, а не натурою, регулярно купувало споживчі та інші товари. У людей з’явились кошти. Ремісники, робітники, службовці, селяни отримали змогу їх нагромаджувати й вкладати у створені ними кооперативні підприємства у якості внесків – паїв.

Роль кредитно-банківської системи у розвитку кооперації. Звичайно, перші кооператори не могли безболісно для сімейного бюджету вкласти в кооперативний капітал значний пай. Тож стартовий капітал кооперативів був невеликий і вони гостро потребували для свого розвитку додаткових капіталовкладень. Ще на початку ХІХ ст. позичити щось можна було лише у родичів чи добрих сусідів. Тільки знать ризикувала звертатись за позикою до лихварів, які вимагали за ризик винагороду, руйнівну для позичальника - 300 – 400 % річних. Розвиток капіталістичної економіки проявився також у виникненні кредитно - банківської системи та зменшенні ціни банківського кредиту до 16 – 20, а далі й до 8 – 14 % річних. Такі умови кредитування були прийнятними не лише для багатіїв, а й для середніх верств населення. Ремісники, торговці, заможніші селяни і навіть робітники та дрібні службовці могли тепер солідарно виплатити позику, отриману на кооператив. Комерційні, а далі й спеціальні кооперативні банки, фінансуючи закупівлі гуртових партій споживчих товарів (об’єднаннями торговців і споживачів), промислової сировини і обладнання (об’єднаннями ремісників і робітників), сортового насіння , племінної худоби, сільськогосподарської техніки (об’єднаннями селян, фермерів) сприяли розвиткові всіх видів кооперативів.

Використовуючи власні та позичені кошти, кооперативи почали розширювати обсяги діяльності і за рахунок цього нарощувати прибутки. Економічно зміцнівши, вони успішно конкурували з іншими учасниками ринку – приватними підприємствами, повними товариствами, акціонерними компаніями, завойовували нові позиції на ринку праці, товарів і послуг.

Політико – правові передумови кооперативного руху

До політико-правових передумов відносять ті чинники політичного та правового життя суспільства, завдяки яким кооперативи отримують політичне й юридичне визнання в державі, а отже й змогу реєструватися на основі чинного законодавства.

Політико-правові основи традиційного суспільства. У традиційному суспільстві кооперативи не могли б отримати визнання держави, оскільки в станових спільнотах все населення вважалось підданими королів або імператорів й повністю залежало від їх волі. Кермо влади знаходилось тоді в руках перших двох станів, які мали політичні привілеї, тоді як третій стан був практично позбавлений політичних прав і свобод. Усі європейські держави ще в останній чверті ХVІІІ ст. були поліційними, а влада монарха у більшості з них – абсолютною.

Політико-правові чинники, які уможливили виникнення кооперативів. Політична ситуація в Європі зазнала змін тільки після Французької революції 1789 р. та наполеонівських війн. Наполеон І Бонапарт не лише перекроював політичну карту на користь Франції, а й сприяв своїми походами утвердженню в свідомості європейців гасел французької революції, ідей свободи (лібералізму), соціальної рівності (соціалізму) та братерства (гуманізму). Рух в підтримку цих ідей привів після революцій 1848 – 1849 рр. до зміни державного устрою в багатьох країнах Європи. Переважна більшість європейських держав перетворились у конституційні монархії або республіки, громадяни яких отримали економічні, соціальні і політичні права та свободи; в тому числі й свободи слова, друку, зібрань, а також право на створення громадських об’єднань – професійних (профспілки), політичних (партії), культурницьких (для просвіти й опіки над мистецтвами) і економічних (комерційних товариств, акціонерних об’єднань, кооперативів). Дотримання цих прав гарантували прийняті в цих країнах конституції та закони. З перемогою у Європі демократії та принципу верховенства права кооперативи отримали змогу відкрито і повноцінно функціонувати, активно пропагувати кооперативну ідеологію.

Політичні фактори, що стимулювали виникнення та поширення кооперативів. Кооперативний рух, що розгорнувся в країнах Європи, переслідував ряд цілей, які визнавали й інші масові суспільні рухи – робітничий, соціалістичний, національно – визвольний. Учасники цих рухів були зацікавлені у захисті соціальних інтересів людей праці, зміцненні демократії, державних гарантіях економічних, соціальних та політичних прав і свобод населення. Одним із результатів співпраці кооперативів, національно – демократичних і соціалістичних партій, профспілок стало включення в закони європейських держав нормативних положень (статей), що регламентували діяльність кооперативів й робили їх рівноправними суб’єктами ринкової економіки.

Створення кооперативної бази для кооперативів. Громадська підтримка кооперації була найпотужнішою у Великій Британії. Тут уже в 1852 р. було прийнято перший спеціальний кооперативний закон. Кооперативне законодавство з’явилось і в інших країнах Європи: 1868 р. – у Прусії, 1873 – в Австро – Угорщині, 1884 – у Франції. 1917 року, завдяки Лютневій революції спеціальний кооперативний закон було прийнято в Росії. Його положення визнала чинними й Українська Центральна Рада. Внесення в державні закони статей про кооперативи та створення спеціального кооперативного законодавства спонукали кооператорів до розробки і вдосконалення кооперативних статутів. З часом вдалось підготувати для кооперативів різних видів типові (зразкові) статути, що відповідали кооперативним принципам та діючому законодавству. Створення досконалої нормативної бази для кооперативів прискорило розвиток кооперації.

Кооперативна політика європейських держав. Співпрацюючи з політичними силами ліберальної та соціалістичної орієнтації, а також з профспілками, кооперативи зуміли добитися у багатьох європейських державах не лише юридичного визнання, а й матеріальної підтримки та сприяння кооперативній пропаганді. Уже з кінця ХІХ ст. уряди Франції, Німеччини, Австро – Угорщини, Росії та ряду інших держав регулярно надавали субсидії та пільгові кредити під різні кооперативні програми, а також створили спеціальні органи для опіки над кооперативами. Державна підтримка, якщо вона, звичайно, не обмежувала кооперативної демократії та економічної самостійності, сприяла економічному зміцненню кооперації та розгортанню кооперативного руху.