Короткі підсумки теми

• Кооперативний рух в Австро-Угорщині зародився пд впливом німецької кооперації і протягом тривалого часу існував у її формах. Його основу складали кредитні кооперативи, сільський різновид яких – “райффайзенівки” отримав підтримку центральної та місцевої влади.

• Особливістю кооперації Австро-Угорщини було її формування за етнічною ознакою та підтримка кооперативами пригноблених народів імперії національного руху.

• На західноукраїнських землях, що перебували у складі Австро-Угорщини, перші кооперативи заснували поляки (1860 р.). Польська кооперація була провідною в Галичині завдяки підтримці пропольської місцевої влади. Активно включилися в кооперативний рух румуни (Буковина), угорці (Закарпаття) та євреї. Створювали вони переважно кредитні товариства.

• Український кооперативний рух в Галичині до початку ХХ ст. розвивався повільніше від польського і єврейського. Перші українські господарські об’єднання – сипихліри, позичкові каси та громадські крамниці – були більше благодійними аніж економічними організаціями. Початки національного кооперативного руху в краї пов’язують із гуртовим товариством “Народна Торговля” (1883 р.).

• На початку ХХ ст. у Галичині сформувалася система українських кооперативів, центральним ідейно-організаційним осередком якої був Крайовий союз ревізійний (1904 р.). Серед членів Союзу переважали кредитні кооперативи. Ще одну систему складали кооперативи, що входили до Руського ревізійного союзу (1908 р.), заснованого русофілами. Переважна більшість українських “райффайзенівок” перебувала під опікою Петронату (1899 р.), окремі товариства не входили до жодних спілок.

• Ідейно-організаційним центром української кооперації в Буковині була “Селянська каса” (1903). Натомість в Закарпатті українці не створили національної системи кооперативів. Товариства, що діяли в цьому краї, були організовані з ініціативи угорців і входили до загальноугорських спілок.

• За винятком Закарпаття кооперативи українців були економічною основою національного руху. Вони надавали суттєву підтримку численним українським громадським інституціям, зокрема товариствам “Сільський Господар”, “Просвіта”, “Сокіл” і ін., фінансували будівництво церков, вихід у світ україномовних книг тощо. У свою чергу українська кооперація послуговувалась підтримкою Церкви, політичних та громадських об’єднань.

• Особливостями кооперативного руху в Російській імперії були по-перше, його пізніший ніж у Західній Європі початок (60-і рр. ХІХ ст.), по-друге, активна участь у кооперативному будівництві на його першому етапі (60-90-і рр. ХІХ ст.) ліберально та соціалістично орієнтованої інтелігенції при майже повній байдужості до кооперативної ідеї ремісництва, селян та робітників, і по-третє, нерівномірне поширення кооперативів у різних регіонах Росії.

• Масового характеру кооперативний рух в Російській імперії набрав лише на початку ХХ ст. Сприяла цьому підтримка державою кредитних, а в роки Першої світової війни і споживчих кооперативів. Всеросійськими центрами кооперації стали Московська спілка споживчих товариств (1899 р.) та Московський народний банк (1911 р.) , однак більшість кооперативів об’єдналися лише на місцевому рівні або перебували поза будь-якими об’єднаннями. Найбільш кооперованими були європейські губернії Росії, зокрема й українські.

• Першим на території України кооперативним об’єднанням вважають Харківське споживче товариство (1866 р.). На зразок цього товариства у більших східноукраїнських містах були засновані інші споживчі кооперативи. Недовговічність більшості із них пояснюється в першу чергу низьким рівнем кооперативної свідомості членів.

• На початку ХХ ст. найуспішніше в підросійській Україні розвивалась кредитна кооперація. Вона мала матеріальну і організаційну підтримку з боку влади. Користувались популярністю також сільськогосподарські та промислові “артілі”, ініційовані М.Левитським. Ці об’єднання, правда, у більшості випадків були недовговічними, але дозволяли селянам і ремісникам зміцнити свої господарства.

• Східноукраїнські кооперативи мали обмежені можливості для підтримки національного руху. Навіть після 1905 р. у них не було змоги вести культурно-просвітню діяльність та кооперативну пропаганду українською мовою. Не існувало в підросійській Україні й національної кооперативної системи.