Тема 5. Українська культура доби козацько-гетьманської держави.

Українське бароко.

1. Історичні та суспільно-політичні передумови розвитку української культури. Самобутні риси культури Козацької держави.

2. Феномен козацького бароко в архітектурі та образотворчому мистецтві.

Козацьке бароко — назва архітектурного стилю, що був поширений на українських землях у XVII-XVIII ст. Виник унаслідок поєднання місцевих архітектурних традицій та європейського бароко. Новий стиль виявляється у житловій, громадській, культовій забудовах, яким притаманне органічне поєднання рис професійної та народної архітектури. Споруди приваблюють своїми пишними формами, складними конструкціями, відзначаються багатством декору. Результатом розвитку власне української традиції стають хрещаті в плані храми, тобто такі будівлі, що в плані являли собою хрест, між кінцями якого вбудовувалися квадратні виступи. Такі хрещаті в плані церкви народилися з дерев'яної архітектури, принципи якої були стилістично близькими західному бароко.

У цей період в Україні виникають дві головні школи бароко — західна і східна, до якої віднесено також Київ і територію сучасної Черкаської області — центри козацького руху на Правобережжі. Серед найпомітніших культових споруд західної школи бароко варто згадати принаймні чотири архітектурні шедеври: собор Святого Юра у Львові, Успенський собор Почаївської лаври, домініканські костьоли у Львові та Тернополі.

Собор Святого Юра — один з кращих зразків уніатських церков. Величний ансамбль панує над забудовою, вирізняючись гармонійністю композиції і стильовою єдністю елементів та деталей. Храм має центричну пірамідальну композицію. Собор стоїть на терасі; барокові парадні сходи розміщені біля самого вхідного порталу. Фасад розчленований пілястрами, що надає споруді особливої чіткості й гармонійності.

Другим своєрідним храмом західної школи бароко є Успенський собор Почаївської лаври. З переходом Лаври до унії у 1721 р. стару церкву 1649 р. було розібрано, а на її місці у 1771—1783 рр. збудовано новий Успенський собор. Загальна композиція комплексу — терасна, будівлі розміщені на схилах з поступовим підвищенням до головного акценту — Успенського собору. Головний фасад за католицькою традицією прикрашають дві вежі під кутом 45° до головної осі. Загалом композиція з однією центральною банею на восьмерику і двома бічними вежами співзвучна кращим зразкам козацького бароко — соборам Троїцького монастиря в Чернігові та Мгарського монастиря біля Лубен на Полтавщині.

Серед пам’яток західної школи варто насамперед згадати Микільський собор у Києві (1689), Хрестовоздвиженський у Полтаві (1709), Покровський у Харкові (1689), Спасо-Преображенський в Ізюмі (1684), Георгіївський собор Видубецького монастиря (1696—1701), церкву Катерини в Чернігові (1715), Преображенську церкву у Великих Сорочинцях (1732) церква Різдва Пречистої в Козельці (1752 — 1764), дзвіниця на Дальніх печерах у Лаврі (1754—1761), дзвіниця на Ближніх печерах (1759-1762) та ін.

Серед відомих архітекторів того часу назвемо І. Зарудного, Я. де Вітта, Г. Гофмана, Ф. Кульчицького, П. і М. Полейовських, Д. Аксамитова; 

І. Григоровича-Барського.

Східна школа українського бароко вбирає у себе кілька місцевих шкіл: київську, чернігівську (Чернігів, Седнів, Козелець, Новгород-Сіверський, Путивль, Батурин, Глухів, полтавську (Переяслав, Великі Сорочинці, Полтава, Мгар) та слобожанську (Суми, Харків, Охтирка, Ізюм). Для слобожанської школи бароко характерний помітний вплив традиційної російської архітектури в поєднанні з українською композицією церков. Ці особливості насамперед відчутні в Покровському соборі в Харкові (1689) та Преображенському — в Ізюмі (1684).

Покровський собор у Харкові — єдина нині існуюча споруда стародавньої Харківської фортеці, де органічно поєдналися прийоми українського та російського культового будівництва. Це традиційний триверхий двох ярусний храм на підкліті. За пропорціями, силуетом, планом це типова трибанна українська церква. Традиційна для української архітектури пірамідальність та ярусність створюються за допомогою поступового зменшення восьмериків, поставлених один на другий. Водночас церкви на підкліті — це типова ознака російських церков, не властива для України. Суто російський характер має й декоративне оздоблення церкви.

Преображенський собор в Ізюмі — чи не найдавніша споруда Ізюмської фортеці(1681). Подібність його до харківського собору, єдність деталей дозволяють припустити, що обидва храми будувалися одним майстром чи групою майстрів. Якщо Покровський собор у Харкові є кращою трибанною спорудою Слобожанщини, то Преображенський собор — кращий зразок хрещатої п’ятибанної споруди. У плані та конструктивному рішенні у Преображенському соборі втілено традиції української дерев’яної культової архітектури.

Порівняно з попередніми пам’ятками школи, у Покровському соборі в Охтирці російські впливи менш відчутні. Це триверхий тридільний у плані храм, центральна частина якого перекрита банею на восьмерику й системою зімкнутих склепінь. Центральна баня завершена шоломоподібною главою з декоративним ліхтарем. Фасади розкріповані карнизом, поділені на два яруси й розчленовані рустованими лопатками.

Інші школи східного бароко різняться головним чином окремими елементами й деталями. Так, київське бароко має характерну форму бань, фронтонів, в оздобленні фасадів активно застосовувався соковитий орнамент. Чернігівське бароко більш стримане, орнамент на фасадах тут використовувався менше. Багато в чому подібна до чернігівської школи й полтавська.

Серед пам’яток київської школи вирізнявся Микільський (згодом Військово-Микільський) собор, автором якого був український архітектор Іван Зарудний, а підрядчиком — московський зодчий Й. Старцев. (На жаль, цей шедевр культової архітектури було знищено 1934 р.) Фундатором собору, як і багатьох інших культових споруд, був гетьман І. Мазепа. Монастир, в якому було зведено Микільський собор, мав типове для часів бароко планування: над головним входом стояла мурована дзвіниця, невисокі трапезна та келії ченців підкреслювали масштабність і монументальність головної сакральної споруди. Собор мав три нави і п’ять бань з характерною «київською» угнутою лінією силуетів; фронтон, вікна та двері були прикрашені рослинним орнаментом, властивим столичній школі.

З найбільш характерних й оригінальних пам’яток Чернігівщини назвемо собор Троїцького монастиря в Чернігові та Успенський монастир у Новгород-Сіверському. Тривалий час автором проекту Троїцького собору вважали А. Зернікау, але останні дослідження підтвердили авторство І. Баптиста. До речі, Адам Зернікау, або вірніше — Адам de Zernikow, тобто «з Чернігова», був кенігсберзьким студентом, земляком печерського архимандрита Інокентія Гізеля і прихильником східного християнства.

Троїцький собор у Чернігові — це тринавний шестистовпний триапсидний храм. Інтер’єр його позначено деякими рисами цивільної архітектури, багата перспектива утворюється завдяки розкриттю хрещатих склепінь барокових нав. Багатство пластики досягається за рахунок відмінного планування першого і другого ярусів: перший втілює давньоруську традицію тринавного триапсидного храму, другий — хрещатий. Троїцький собор має сім верхів: п’ять над основним об’ємом і два над кутовими вежами. У традиції виділення головного фасаду кутовими вежами відчутний вплив як давньоруської, так і західноєвропейської католицької архітектури.

З пам’яток Полтавщини назвемо Спасо-Преображенський собор Мгарського монастиря (1684—1692) та Хрестовоздвиженський собор у Полтаві. Преображенський собор Мгарського монастиря за своєю композицією в основному схожий на Троїцький собор у Чернігові. Подібні вони й за планом, але інтер’єр першого відзначається більшою зібраністю. Якщо розвиток композиції Троїцького собору йде по горизонталі, що зближує його з базилікою, то інтер’єр Преображенського собору має вертикальне розкриття. На відміну від чернігівського собору тут ледь виділено бічні нави, вони двох-, а не трьох’ярусні. За первісним проектом Мгарський собор мав також сім верхів, але після відновлення в 1754 р. їх кількість зменшилась до п’яти. Тоді ж собор було прикрашено ліпниною.

Хрестовоздвиженський собор у Полтаві являє собою тринавний шестистовпний храм з однією гранчастою апсидою й сімома верхами (п’ять верхів розміщено по осях згідно з українською традицією, два з боків західного фасаду за давньоруською традицією.) Собор розчленований карнизом по горизонталі і прикрашений різноманітної форми вікнами, декоративними нішами та порталами.

Характерною особливістю бароко у образотворчому мистецтві є проникнення світського світогляду в усі сфери художньої діяльності. Монументальність форм, експресивність, введення алегорій та символів, пишна декоративність орнаментики, парадність та урочистість, що притаманні бароко, знайшли відтворення в мистецтві України цього періоду. Злиття принципів бароко з національною народною традицією визначило своєрідність його українського варіанту.

Парадну форму барокового малярства становлять розписи іконостасу - неповторні й високі досягнення староукраїнської культури, що мають світове значення. Вони сповненні розгорнутою символікою, яка прочитується у виразних, театрально піднесених жестах, урочистих постатях, світлових ефектах, лініях драпірування тощо.

Провідне місце у культурному житі тодішнього суспільства посідав жанр портрета, який також можна віднести до яскравих і самобутніх явищ національної художньої культури. Художня мова відтворення портретного образу своєрідно переплітала барочні ідеї та національні традиції, яким також були притаманні риси театралізації, умовності, певна символічна система.