Тема 13. Інші податки Методичні поради до вивчення теми

Вивчення цієї теми курсу слід розпочати з податку з власників транспортних засобів, основне призначення якого полягає у фінан­суванні витрат, пов’язаних з будівництвом, реконструкцією, ремонтом та утриманням автомобільних доріг загального користування, а також сільськогосподарських доріг (рис. 12).

Р ис. 12. Елементи податку з власників транспортних засобів

Юридичні особи нараховують і сплачують податок у такому поряд­ку: до 1 березня в ДПА подають податкову звітність у формі розра­хунку, де вказують кількість транспортних засобів, базу оподатку­вання, ставку податку. Самостійно нараховану суму податку юридичні особи сплачують до бюджету щоквартально рівними частинами до 15 числа місяця наступного за звітним.

Фізичні особи не подають розрахунків в ДПА, а сплачують податок до проходження технічного огляду щорічно або один раз на два роки при проходженні техогляду або в момент реєстрації транспортного засобу.

Державне мито – це плата, що справляється за вчинення юридич­них дій та за видачу документів юридичного значення уповнова­женими на те органами.

Платниками державного мита на території України є фізичні та юридичні особи за вчинення в їхніх інтересах дій та видачу доку­ментів, що мають юридичне значення, уповноваженими на те органами.

Державне мито стягується:

а) із позовних заяв, заяв з переддоговірних спорів, заяв (скарг) у справах окремого провадження і скарг на рішення, прийняті відносно до релігійних організацій, із касаційних скарг на рішення судів і скарг на рішення, що набрали законної сили, а також за видачу судами копій документів;

б) із позовних заяв і заяв кредиторів у справах про банкрутство, що подаються до арбітражних судів, та заяв про перевірку рішень, ухвал, постанов у порядку нагляду, а також про їх перегляд за ново виявленими обставинами;

в) за вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конто­рами і виконавчими комітетами сільських, селищних, міських Рад народних депутатів, а також за видачу дублікатів нотаріально засвідчених документів;

г) за видачу документів на право виїзду за кордон і за запрошення в Україну осіб із інших країн, за продовження строку їх дії та за внесення змін до цих документів; за реєстрацію національних паспортів іноземних громадян або документів, що їх замінюють; за видачу або продовження довідок на проживання; за видачу візи до національного паспорта іноземного громадянина або документа, що його замінює, на право виїзду з України та в’їзду в Україну, а також із заяв про прийняття до громадянства України і про вихід з громадянства України;

д) за операції з випуску (емісії) цінних паперів, крім облігацій державних та місцевих позик, та з видачі приватизаційних паперів;

е) за операції з об’єктами нерухомого майна, що здійснюються на товарних біржах, крім операцій з примусового відчуження такого майна у випадках, передбачених законами України;

є) за видачу громадянам України закордонного паспорта на право виїзду закордон або продовження строку його дії;

ж) за прописку громадян або реєстрацію місця проживання;

з) за проведення прилюдних торгів (аукціону, тендера) об’єктами нерухомого майна, крім операцій з примусового відчуження такого майна у випадках, передбачених законами України.

Державне мито має розгалужену систему ставок, що встанов­люються в залежності від характеру дій і документів, за які воно справляється.

Від сплати державного мита звільняються:

1) позивачі – робітники та службовці – за позовами про стягнення заробітної плати й за іншими вимогами, що випливають з трудових правовідносин; члени колективних сільськогосподарських підпри­ємств, працівники селянських (фермерських) господарств – за позо­вами до колективних сільськогосподарських підприємств, селянських (фермерських) господарств про оплату праці та за іншими вимогами, пов’язаними з трудовою діяльністю;

2) позивачі – за позовами про відшкодування збитків, заподіяних каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я, а також смертю годувальника;

3) сторони – із спорів, пов’язаних з відшкодуванням збитків, запо­діяних громадянинові незаконним засудженням, незаконним притяг­ненням до кримінальної відповідальності, незаконним застосуванням такого заходу, як взяття під варту, або незаконним накладенням адмі­ністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, а також пов’язаних з виплатою грошової компенсації, повернення майна або відшкодування його вартості громадянам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні»;

4) органи соціального страхування та органи соціального забезпе­чення – за регресивними позовами про стягнення з особи, яка заподіяла шкоду, сум допомоги й пенсій, виплачених потерпілому або членам його сім’ї, а органи соціального забезпечення – також за позовами про стягнення неправильно виплачених допомоги та пенсій;

5) позивачі – за позовами про відшкодування матеріальних збитків, завданих злочином;

6) інші державні і громадські органи, юридичні та фізичні особи.

Державне мито сплачується готівкою, митними марками і шляхом перерахування з рахунку платника у кредитній установі.

Порядок сплати державного мита встановлюється Міністерством фінансів України.

Платники державного мита несуть відповідальність за правильність його стягнення, а також за своєчасність і повноту зарахування до бюджету, передбачену законодавством.

За несвоєчасне або неповне внесення державного мита до бюджету стягується пеня та штрафи відповідно до закону.

Міністерство фінансів України, Головна державна адміністрація України, місцеві фінансові органи та державні податкові інспекції проводять ревізії та перевірки правильності справляння державного мита, а також своєчасності й повноти внесення його до бюджету в усіх установах, що його справляють.

Місцеві податки і збори – це обов’язкові податкові платежі, що запроваджуються сільськими, селищними, міськими радами відповід­но до переліку і в межах граничних розмірів ставок, установлених законами України, за наявності об’єктів оподаткування. Обов’язковим до запровадження є: комунальний податок; збір за видачу ордера за квартиру, ринковий збір, збір за розміщення об’єктів торгівлі, збір з власників транспортних засобів. Разом з цим, ВР України регламентує і максимальні ставки місцевих податків і зборів.

До місцевих податків відноситься комунальний та податок з реклами.

Комунальний податок на сьогодні є обов’язковим до запровад­ження на рівні 10 %.

Платниками комунального податку є юридичні особи, метою діяльності яких є отримання прибутку.

Об’єктом оподаткування є розрахунковий фонд оплати праці, що визначається шляхом множення середньоспискової чисельності пра­цівників за звітний період на неоподаткований мінімум доходів громадян.

Сума комунального податку дорівнює добутку розрахункового фонду оплати праці на ставку податку. Сплачується один раз на квар­тал і нарахована сума податку включається до валових витрат підприємства.

Платниками податку з реклами є підприємства, що виготовляють, розміщують та встановлюють рекламу. Об’єктом оподаткування є вартість послуг за встановлення чи розміщення реклами без податку на додану вартість.

Розмір податку не повинен перевищувати:

•     при разовій рекламі – 0,1 % від бази оподаткування;

•     при багаторазовій рекламі – 0,5 % від бази оподаткування.

До місцевих зборів відносяться: збір за паркування автотранспорту, ринковий збір, збір за видачу ордера на квартиру, збір з власників собак, курортний збір, збір за участь у бігах на іподромі, збір за виграш на бігах, збір з осіб, які беруть участь у грі на тоталізаторі, на іподромі, збір за право на використання місцевої символіки, збір за право на проведення кіно- і телезйомок, збір за право на проведення місцевих аукціонів, збір за видачу дозволу на розміщення об’єктів торгівлі та сфери послуг.