2.1.Загальні принципи організації і діяльності прокуратур в країнах Європи

Виходячи з того, яке місце прокуратури посідають в системі державних органів, можна класифікувати їх за ознаками приналежності до:

1)країн, де прокуратура входить до складу міністерства юстиції, хоча при цьому вона може відноситись до органів правосуддя і діяти при судах, а прокурори належати до суддівського корпусу ("магістрату");

2)країн, де прокуратура повністю поглинається судовою системою і знаходиться при судах або користується у межах судової влади адміністративною автономією;

3)країн, де прокуратура виділена в самостійну систему і підзвітна Парламенту або Главі держави;

4)країн, де прокуратури або її прямого аналога взагалі не існує.

Організація і діяльність зарубіжних прокуратур будується на певних принципах, які зазвичай закріплюються у конституції держави або у спеціальних законах. Ці принципи мають характерні відмінності, що залежить від типу правової системи і моделі прокуратури.

2.2.Організаційно-управлінськізасади побудови органів прокуратури в країнах Європи

Зважаючи на різноманітність покладених на прокуратуру функцій, ця державна інституція відзначається багатоваріантністю моделей організації та управління.

У більшості постсоціалістичних держав прокуратура є, зазвичай, організаційно відособленою і централізованою системою, що зумовлюється адміністративно-територіальним устроєм. Очолює таку систему Генеральний прокурор, який призначається на посаду вищим законодавчим органом країни.

У більшості розвинутих держав романо-германської правової системи прокуратура знаходиться в адміністративному підпорядкуванні міністерства юстиції, проте фактично функціонує у судовій системі. Прокурори перебувають при судах і знаходяться в суворому ієрархічному підпорядкуванні. На чолі такої ієрархії, як правило, стоїть Генеральний прокурор, який має рівні повноваження з головою вищої судової інстанції. Іноді посада Генерального прокурора співпадає з посадою Міністра юстиції.

У ряді країн світу центральне керівництво прокурорською системою взагалі відсутнє (Австрія, Греція, Італія). У Бельгії загальне керівництво покладене на Колегію генеральних прокурорів, а в Нідерландах - Раду генеральних прокурорів.

Істотно відрізняється у країнах світу порядок призначення та звільнення прокурорів.

Держави, засновані на принципі поділу влад, прагнуть, щоб у процедурі призначення кандидатів на вищі прокурорські посади брали участь декілька органів, які представляють різні гілки влади. Так, якщо прокуратура розглядається як частина судової влади, до цього процесу залучаються поряд із законодавчим органом, органи управління суддівським співтовариством.

Найбільшого поширення в світі набула схема, при якій Генеральний прокурор призначається Главою держави за згоди верхньої палати Парламенту (Німеччина) або однопалатного Парламенту. У Словаччині Генеральний прокурор призначається і звільняється з посади Президентом Республіки за пропозицією Парламенту (ст. 150 Конституції).

Правовий статус прокурорів у більшості випадків є похідним від місця, яке обіймає прокуратура в системі органів державної влади.

У континентальних державах Західної Європи, де прокурори діють при судах, їх статус, частіше за все, прирівнюється або наближається до статусу суддів, хоча перші з другими не складають єдиної організації. Схожість статусу підкреслюється об'єднанням прокурорів і суддів в "професійне співтовариство", іменоване "магістратом".

В залежності від владної приналежності прокуратури, визначається й обсяг обмежень, які поширюються на її працівників. Так, згідно із Законом "Про прокуратуру" Латвії (ст.11) прокурору не дозволяється суміщати роботу у прокуратурі з діяльністю в органах управління, в установчих та ревізійних органах банків, приватних товариств та підприємств, працювати за наймом, а також одержувати від фізичних осіб додаткову платню за виконання своїх професійних обов'язків.

Сувора заборона на політичну діяльність прокурорів прямо встановлена в законодавстві практично всіх постсоціалістичних держав. Зокрема, Конституція Угорщини (параграф 53) зазначає, що, прокурори не можуть бути членами партій і не мають права на здійснення політичної діяльності

У державах Балтії закони про прокуратуру містять, як правило, спеціальні статті, присвячені недоторканості прокурорських працівників. Під недоторканістю розуміється особливий порядок притягнення прокурорських працівників до кримінальної відповідальності, кримінального переслідування, в т.ч. що стосується слідчо-оперативних та запобіжних заходів.

Згідно із Законом "Про прокуратуру" Латвії (ст.7) початок кримінального слідства відносно прокурора, а також його затримання, взяття під варту, примусовий привід і обшук проводяться у встановленому законом порядку з негайним повідомленням про це Генерального прокурора.

Закони про прокуратуру держав Балтії забороняють адміністративне затримання прокурорів (Латвія).

У Латвії лише з відома Генерального прокурора дозволяється контролювати інформаційні системи і засоби зв'язку, що використовуються в діяльності прокуратури, знімати з них інформацію і втручатись в їх діяльність (ст.7 Закону "Про прокуратуру").

Іноді недоторканність прокурорів прирівнюється до депутатської недоторканності. За Конституцією Болгарії (ст.132) судді, прокурори і слідчі користуються недоторканністю народних представників. Вища судова рада виносить, у визначених законом випадках, рішення про позбавлення недоторканності судді, прокурора або слідчого.

У більшості держав СНД гарантії недоторканності прокурорів визначаються моделлю прокуратури. Там, де прокуратура розглядається як частина судової влади, прокурори мають недоторканність, аналогічно тій, що поширюється на суддів.