2.2. Головні напрями та проблеми реформування прокуратури

Питання про те, чи необхідно реформувати прокуратуру, сумніву не викликає. Проте, варто розглянути один із аспектів даного питання — послідовності реформування. В. Куц пропонує наступні етапи: «Першим етапом його здійснення стало визначення соціальної потреби радикальних змін статусу прокуратури, тобто постановка і вирішення питання, чи справді необхідна реформа? Крім того, цей етап ознаменувався ґрунтовним вивченням історії та зарубіжного досвіду, а також досить жвавою дискусією щодо соціальної ролі і перспектив розвитку прокуратури, що протягом останніх 15 років точиться у суспільстві. Другий етап — це створення науково обґрунтованої концепції реформування прокуратури, в процесі якої вирішується проблема її деполітизація. Наступний етап реформування - підготовка проекту Закону України «Про внесення змін до Конституції України». Прибічники іншої концепції реформування вважають більш прийнятними такі етапи: 1) визначення приводів, підстав та основних причин реформування, вирішення питання, чи справді необхідна реформа; 2) детальне вивчення даного питання, його наукове дослідження та аналіз, проведення наукових розробок з ґрунтовним вивченням історії та зарубіжного досвіду; 3) розробка концепції реформування; 4) підготовка проекту Закону України «Про внесення змін до Конституції України, а також прийняття Закону України "Про прокуратуру" в новій редакції; 5)здійснення реформи, тобто втілення її в життя.

На думку практиків органів прокуратури, політиків з числа колишніх прокурорсько-слідчих працівників і деяких вчених, найбільш оптимальною є модель української прокуратури у складі судової гілки влади. З такою позицією погоджуються й експерти ЄС у галузі права і державотворення. Як свідчить досвід розвинених країн світу прокуратура, яка відноситься до судової гілки влади, є дійсно незалежною, сильною та політично не заангажованою, завдяки чому відсутній зовнішній вплив на прокурорську діяльність і це є гарантією її стабільності.

Однак, для того, щоб створити дійсно незалежну, сильну прокуратуру європейського ґатунку, необхідно здійснити ряд реформ, передусім конституційну та судову. Крім того необхідно:

-внести зміни до Конституції України, в яких визначити, що прокуратура є незалежним органом в системі судової влади;

-оптимізувати функції прокуратури відповідно до рекомендацій Ree (2000) 19;

-удосконалити гарантії незалежності прокурорів: а)порядок призначення Генерального прокурора України; б)підстави та процедуру звільнення Генерального прокурора України, в тому числі і достроково; в)встановити вимоги до кандидатів на заміщення посади Генерального прокурора України, які мають включати критерії щодо освіти, віку, стажу роботи в органах прокуратури, здоров'я та деякі інші; г)збільшити термін повноважень Генерального прокурора України з 5 до 7 років;

-розмежувати повноваження суддів і працівників прокуратури, щоб уникнути дублювання в їх діяльності та втручання в роботу один одного;

-врегулювати на законодавчому рівні співвідношення міських та районних прокуратур, в т.ч. у містах з районним поділом;

-створити професійне об'єднання суддів та прокурорів, яке б захищало їх інтереси, можливо шляхом реорганізації Української асоціації прокурорів;

-урівняти соціальні гарантії прокурорських працівників із суддями; а також передбачити в їх числі ті, що дозволяють як прокурорам, так і суддям переходити від виконання функцій державного обвинувача до функцій судді та навпаки;

-на законодавчому рівні удосконалити процедури добору, призначення, просування та переміщення прокурорів по службі, притягнення до дисциплінарної відповідальності (згідно з п.5 Рекомендації Ree (2000) 19);

-запровадити конкурсний добір кадрів в органи прокуратури (з 01.07.09 Генеральним прокурором запроваджуються конкурсні засади добору кадрів на вакантні прокурорсько-слідчі посади згідно з наказом №19 від 18.03.09) ;

-підвищити та унормувати в законодавчому порядку статус працівника прокуратури: осіб, які уповноважені на виконання процесуальних чи інших владних функцій, передбачених Конституцією України та законами України, варто іменувати прокурорами, а керівників відповідних прокуратур - головними прокурорами.

Без вирішення вищезазначених питань процеси реформування прокуратури є неможливим, а отже проблематичним.

Запитання, відповіді на які наведено у Розділі 3 глави II.

І.Керівник органу прокуратури як носій управлінських (керівних) повноважень в системі прокуратури: поняття і загальна характеристика. 2.Стилі і методи управління керівника.

3. Функції керівника органу (підрозділу) прокуратури, їх класифікація та загальна характеристика.

4.Оперативна нарада у керівника органу (підрозділу) прокуратури: поняття, сутність, значення.

5.Організація особистої роботи керівника органу (підрозділу) прокуратури, напрями і засоби ( способи) її оптимізації.

Розділ 3. Організація особистої роботи керівника органу (підрозділу) прокуратури

З.І.Керівник органу прокуратури як носій управлінських (керівних) повноважень в системі прокуратури: поняття і загальна характеристика

В Україні не існує нормативно-правового визначення поняття «керівник». Натомість теорія управління містить чисельні наукові визначення, найбільш вдалим з яких стосовно прокуратури можна вважати таке:

«Керівник - це працівник, що очолює певний колектив, скеровує та координує роботу усього апарату управління чи його окремих ланок, контролює та регулює діяльність колективу по виконанню поставлених завдань і визначених цілей.»

Надаючи особливого значення ролі керівника в управлінському процесі, один із відомих спеціалістів у галузі соціальної психології Г.Сельє писав: «Вибір місця роботи слід починати з вибору керівника».

До керівного складу в системі прокуратури України відносяться: керівництво Генеральної прокуратури України, галузевих і забезпечуючих підрозділів Генеральної прокуратури України, прокурори АР Крим, областей, міст Києва, Севастополя, військових регіонів та ВМС України, а також їх заступники, керівники галузевих і забезпечуючих підрозділів прокуратур АР Крим та обласного рівня, міськрайпрокурори та всі ті посадові особи, які мають повноваження щодо управління особовим складом (підпорядкованими працівниками) на постійній або тимчасовій основі.

В залежності від завдань, які покладаються на органи(підрозділи) прокуратури, місця, яке вони займають в ієрархічній прокурорській системі, та інших об'єктивних факторів, чисельність підпорядкованих (керованих) працівників суттєво різниться. Проте, незалежно від штатної чисельності, а так само й від якісного складу підлеглих, головним було і залишається питання щодо стилю управління колективом (командою), оскільки значною мірою це зумовлює стан психологічного мікроклімату, налаштованість органу (підрозділу) прокуратури на активну участь в управлінні його справами та результативну діяльність.