99. Комедія Мирного «Перемедрив»: просто аналіз твору, головні образи, роль і місце

У комедії «Перемудрив» автор поглибив розгляд ідеї свободи особи в суспільстві. У попередній дилогії Панас Мирний відобразив цю ідею на тлі легендарного історичного матеріалу, а в «Перемудрив» – у сучасному побуті. Тут автор утвердив новий тип комедії, яка була поширена на той час в європейській драматургії. Це «висока» комедія, де конфлікт побудовано не на зіткненні приватних інтересів приватних особистостей, а на зіткненні ідей. Автор, змальовуючи суперечності, що існували в українському суспільстві наприкінці ХІХ ст., подав свої способи їх розв’язання, намітив шляхи, якими повинно рухатись українське суспільство. Цей факт дає підстави висловити припущення про те, що «Перемудрив» слід розглядати як концептуальний твір в єдиному ланцюгу з тенденційними романами «Хмари» і «Над Чорним морем» І. Нечуя-Левицького, «Під тихими вербами» й «Серед темної ночі» Б. Грінченка та ін. Панас Мирний раніше за цих авторів показав народження людини нового типу, подав свій шлях її подальшого розвитку. Майбутнє за Панасом Мирним не за революційним, а за еволюційно-поступовим шляхом розвитку суспільства. Накопичення капіталу, достатку, матеріальних благ повинно відбуватися паралельно із збагаченням духовним, розвитком демократичних свобод. Ані заможність, ані висока посада, якщо її обіймає людина духовно бідна, нечесна, не можуть принести користі ні самій людині, ні суспільству. За своїм ідейно-тематичним змістом цей твір слід розглядати в контексті з такими комедіями, як «Мартин Боруля» (1885), «Сто тисяч» (1889) «Хазяїн» (1900) І. Карпенка-Карого.

Значна кількість висловлювань героїв з морально-етичних проблем, довгі роздуми-монологи стосовно тих або інших суспільних явищ, конфлікт ідей, статичність, які, власне, й ускладнювали постановку комедії на сцені, внесли у твір значний струмінь публіцистичності, що було характерним для такого явища, як «нова драма». Це поєднує комедію Панаса Мирного з творами таких авторів, як Г. Ібсен, Г. Гауптман, М. Метерлінк, Б. Шоу, А. Чехов. В українській літературі цей прийом активно використовували згодом Леся Українка та В. Винниченко.

За жанровим змістом і формою «Перемудрив» є драмою для читання. Це був жанровий різновид, якого до Панаса Мирного в українській драматургії не існувало.

100. Драма «Згуба » Мирного

Сам письменник назвав свій твір комедією. Хоча елементів класичної комедії в цій п'єсі ще менше, ніж у попередньому драматургічному творі, якому Панас Мирний дав подібне жанрове визначення, – "Перемудрив". Це говорить про те, що драматург рухався в річищі розвитку європейської драматургії кінця ХІХ ст., коли зникало чітке розмежування жанрів, і були широко репрезентовані "серйозні" комедії, в яких часто переважали трагічні елементи, що змушувало читача замислитися над зображуваним, а не лише розважатися. У своїй комедії Панас Мирний здійснив реабілітацію жінки, яка здійснила життєву помилку. Класичне ставлення народної моралі до жінки-покритки показав ще Т. Шевченко в поемі "Катерина". Жінка, яка нехтувала волею батьків, ішла за велінням серця, а врешті-решт опинялася обдуреною й зведеною, переставала бути повноправним членом громади, від неї відрікалися батьки й відверталися односельці. Модерний дискурс якраз і передбачав переосмислення цієї догми. Суспільство вже повинне було змінити своє ставлення до подібної проблеми, стати гуманнішим до подібного типу жінок. В українській літературі до Панаса Мирного (і в його власній творчості) ще не було твору, в якому б ставлення до цієї ситуації переосмислювалось, розглядалося з гуманістичних позицій. Письменник наголосив на тому, що жінка, яка з погляду громади здійснила життєву помилку, повинна мати право на її виправлення. Основним суддею людини в цьому випадку має виступати її власна совість, а не оточення. Драматург не ідеалізував селянські багато в чому ортодоксальні моральні догми. На його переконання, людина, яка вчинила аморально, не мусить загинути, має право на духовну реабілітацію в процесі подальшого життя, що драматург і доводив у своїй п'єсі. Автор відобразив проблему духовності при трансформації суспільства, втрати зв'язку з рідним корінням, наслідком чого виявлялася моральна деградація окремої частини суспільства в умовах швидкої капіталізації. За Панасом Мирним, соціальні, суспільні зміни повинні відбуватися паралельно із змінами моральними, духовними. Тільки в такому випадку можлива гармонія в суспільстві. Драматург показав, що його герої не готові до сприйняття нового міського життя, саме в ньому криється для них згуба. Змальовуючи село та місто, як два протилежні полюси, Панас Мирний доводив, що село повинне позбавлятися своєї ортодоксальності, архаїчності у багатьох поглядах, які стосуються народної моралі, а зросійщеному місту явно не вистачає духовного багатства українського села. Естетичний пафос, при якому є необхідною щаслива розв'язка або, принаймні, життєва поразка негативного й дозволила, напевне, авторові дати своїй п'єсі жанрове визначення комедії. Разом з тим, "Згуба" має чимало рис, які вказують на те, що її внутрішньожанровий тип можна визначити як "людова" ("народна") драма (комедія). Тут слід зазначити, що один з дослідників тогочасної української драматургії – І. Франко, аналізуючи жанрову диференціацію драматургії своїх сучасників, розрізняв два типи п'єс на селянську тематику: народну драму та людову драму. Така класифікація відбулася внаслідок впливу польської мови, де слово "narodovy" означає національний, а "ludovy" – народний. Таким чином, термінологію І. Франка в сучасній інтерпретації слід розуміти так: народною драмою автор називав власне національну драму, де відчутно переважають фольклорно-етнографічні елементи; під людовою драмою критик розумів власне народну драму, визначальними рисами якої було домінування сюжетів з життя простого люду, морально-етичних та соціальних проблем і конфліктів сьогодення. Проаналізувавши жанрові особливості п'єси "Згуба", ми можемо зазначити, що маємо справу із складним жанровим утворенням. За своїм естетичним пафосом, розв'язкою, деякими епізодами це "висока" комедія, у якій знайшли своє відображення морально-етичні суперечності тогочасного суспільства. За широтою відображення дійсності, ракурсом зображення, глибиною конфліктів, які перебували в центрі авторської уваги, авторськими симпатіями, принципом побудови хронотопу, перевагою демонстраційного конфлікту над подієвим, перенасичення статичними діалогами й монологами на морально-етичні теми, наявністю не дійових, а лише інформаційних персонажів, присутністю автора моралізатора, – це жанровий різновид, якому можна дати визначення як епізована драма для читання.