6. Провідні мотиви та образи творів Левицького

Творчість Нечуя-Левицького полягає у майстерному відтворенні українського села. Змальовуючи людські характери Нечуй-Левицький стверджує, що хліборобська праця для українця – культурно-моральна цінність, основа буття, світосприйняття, принципи трудової етики, передумова щастя.

Один з героїв – Микола Джеря – людина обдарована і розумна. Він прагне мати своє господарство, але не має свободи. Від бориться проти суспільства, яке засноване на насильниці і несправедливості.

Інша повість із насиченими образами – це «Кайдашева сімя». У ній автор із гумором описує український народ. Кайдаші – це типовий образ української родити. До того ж це актуально на сьогоднішній день.

7. Роль і місце Левицького.

Творча діяльність Івана Нечуя-Левицького знаменувала розширення тематичних меж, проблематики та збагачення жанрів і образних засобів українського художнього слова. У своїх естетичних деклараціях письменник закликав літераторів до найширшого відтворення життя всіх верств українського суспільства. Одне з найпочесніших місць в історії української літератури належить Іванові Семеновичу Нечую-Левицькому — видатному письменнику, класику нашої літератури. Почавши літературну діяльність у середині 60-х років XIX століття, він за своє довге життя написав понад п'ятдесят романів, повістей, оповідань, значну кількість науково-популярних нарисів, літературно-критичних статей, комедій та історичних драм.

Самобутній художник слова, майстер широко відомих епічних полотен, він своїми творами проклав нові шляхи розвитку української прози.

Творчість Івана Нечуя-Левицького збагатила національну культуру, послужила подальшому розвиткові літературного процесу в Україні. Він один із перших серед українських письменників відійшов від традиційної селянської тематики і змалював майже всі верстви населення тогочасної України. Зі сторінок його повістей та оповідань постали жахливі картини життя заробітчан, трагічна доля московок, гнівні постаті народних месників, безправна темрява пореформеного села. Письменник викрив і різко засудив нечувану панську неволю, в'їдливо осміяв сільську старшину, які жили ситим і безтурботним життям. Він створив цілу галерею образів української інтелігенції, людей суспільного «дна».

За словами академіка О. Білецького, Нечую-прозаїку належить першість у відтворенні краси рідного краю, його безмежних ланів, сивого Дніпра та величного Чорного моря.

Своїм літературним доробком він ніби проклав міст від фольклорно-оповідного жанру до епічного соціального роману й повісті, які здатні були ширше і повніше охопити суспільні відносини. У центрі уваги всієї творчості письменника-демократа була боротьба за соціальні й національні права народу, за освіту й демократичні свободи. Усе це дало підставу І. Франкові назвати І. С. Нечуя-Левицького колосальним, всеохоплюючим оком України, який, на його думку, посідає перше місце серед тодішніх повістярів.

Творчість письменника — це «розкрита книга», в якій ми читаємо правду про тяжке життя українського народу, його прагнення і мрії. Чарівне слово Нечуя-Левицького не згасло. Воно й сьогодні світить правдивістю, любов'ю до народу, своєю художньою майстерністю. І в тих досягненнях, які здобула українська література, є частка заслуги і класичної спадщини І. С. Нечуя-Левицького.