41. Діяльність трупи г.Ашкаренка.

Засн. 1880 на Україні як перша професійна драматична трупа в Кременчуці (і одна з перших в Україні). Відзначалася строкатістю репертуару і творчого складу.

Прихід у трупу М. Кропивницького і М. Садовського підняв художній рівень вистав трупи. У 1881 одна з перших почала показувати укр. вистави після Омського акту 1876. У трупі працювали Н. Волкова, Н. Жаркова, О. Макарова (Оденцова), Є. Крамаренко, О. Лавровська та ін. У репертуарі — "Наталка Полтавка" І. Котляревського (музика М. Васильєва-Святошенка), "Сватання на Гончарівці" Г. Квітки-Основ'яненка,"Назар Стодоля" Т. Шевченка, "За Немань іду" В. Александрова, "Гаркуша" О. Стороженка, "Невольник" і "Дай серцю волю, заведе в неволю" М. Кропивницького, "Одруження" М. Гоголя, "На всякого мудреця доволі простоти" О. Островського. Припинила діяльність 1882.

У 1880—1890 рр. театральний колектив з Кременчука гастролював не тільки в Полтавській губернії, а й в багатьох містах і містечках України. Трупа одна з перших на лівобережжі ставила п'єси на українські теми, автором їх був сам Григорій Ашкаренко.

1908 року Ашкаренко в київському журналі «Рідний край» опублікував «Спогади про першу українську трупу».

42. “Театральне товариство” 1882 р. – перша українська професійна трупа “корифеїв”.

Театральне мистецтво в Україні вимагало якнайшвидшого створення професіональної української театральної трупи. Ось чому в 1882 році в Єлисаветграді М. Кропивницький і засновує театральне товариство, куди ввійшли М. Заньковецька, М. Садовський, М. Старицький. Останній, до речі, став керівником трупи, а М. Кропивницький - провідним режисером, поки трупа не розпалася на два колективи.

Саме в цей рік (1882) український театр відокремився від польського та російського.Стиль синкретичного театру, що поєднував драматичне й комедійне дійство з музичними, вокальними сценами, включаючи хорові й танцювальні ансамблі, вражав суто народною свіжістю й неподібністю до жодного існуючого театру.

У 1885 році єдина досі театральна трупа розділилася: Марко Кропивницький зі своїми акторами відокремився від Михайла Старицького і його прихильників. Обидва колективи відразу ж почали самостійне творче життя.

Скрізь, де українські актори давали вистави, вони мали незмінний успіх.

Тобто, театральне товариство 1882 р. мало значну роль, оскільки його створення було логічним і важливим початком для постійного Українського театру, заснованого 1907 р. Миколою Садовським у Києві.

43. Особливості діяльності галицького театру “Руська Бесіда”.

Театр Української Бесіди (до 1914: Театр Руської Бесіди) — перший український професійний театр 1864—1924. Відкриття галицького професійного театру «Руської Бесіди» сталося у Львові 29 березня 1864 року, а перша вистава відбулася у приміщенні Народного дому. Створений і утримуваний товариством Української (Руської) Бесіди у Львові, до 1914 частинно субвенціонований Галицьким сеймом. Театр обслуговував Галичину й Буковину, гостинно виступав у Кам'янці-Подільському, Жмеринці, Житомирі та в Польщі, приймав на своїй сцені Марка Кропивницького (1875), Миколу Садовського і Марію Заньковецьку (1905 — 1906), що, окрім обміну сценічним досвідом, обумовило піднесення мистецького рівня побутового репертуару на галицькій сцені.Театр спочатку очолювали Омелян Бачинський, Антон Моленцький; вони користувалися, побіч галицької драматургії (Івана Гушалевича, Івана Наумовича, В. Ільницького, Софрона Витвицького), насамперед репертуаром центральних земель (п'єси Григорія Квітки-Основ'яненка, водевілі Антона Янковського, Велісовського, В. Дмитренка, С. і Г. Карпенків та ін.).У липні 1924 Товариство Української Бесіди за браком фінансової бази відмовилося від дальшої опіки над театром.

Протягом 60 років Театр Української Бесіди ставив водевілі, мелодрами, оперети, перекладні п'єси західно-європейських драматургів й українську побутову драму. Найбільшим успіхом користувалися німецькі драматурги (Г. Зудерман, Ґ. Лессінґ, Ф. Геббель), далі скандинавські (Г. Ібсен, Б. Бєрнсон, А. Стрінберґ), французькі (Е. Ростан, П. Бомарше,Ж.-Б. Мольєр) й англійські (О. Вайлд, Б. Шоу, В. Шекспір). Побіч українських опер український глядач в «Театрі Української Бесіди» вперше познайомився на українській сцені з операми: «Жидівка» (Галеві), «Мадам Баттерфляй» (Пуччіні), «Кармен» (Бізе), «Травіата» (Верді), «Фауст» (Ґуно), «Оповідання Гофмана» (Оффенбаха).

44. Шляхи та тенденції розвитку української драматургії 70-90-х рр.:проблематика, розвиток жанрових форм побутової, соціально-психологічної драми та комедії, історичної трагедії, музичної драми-опери, водевілю. Теоретичні осмислення розвитку драматургії.

Нова українська драматургія розвивалася двома річищами: просвітительсько-реалістичним і романтичним. Перші зразки істор. драматургії (Сава Чалий, Переяславська ніч Костомарова, Назар Стодоля Шевченка) позначені романтичними прийомами у розгортанні конфліктів, моделювання поведінки дійових осіб. Тематика творів цього періоду – змалювання життя українців. Жанровий репертуар театру становили становили істор. п’єси, водевілі та комедії, народно-побутові(мелодраматичні) твори з муз. оформленням. Романтична драматургія 80-х була представлена гол. чином істор. драмою і трагедією( «Богдан», «Драм. трилогія: Байда, Петро Сагайдачний, Цар Наливай»Гребінки, Куліша та ін.) Поширеною темою творів було розкриття історичних особистостей на тлі істор. подій( але відсутні точні вказівки на час і місце подій). І.Нечуй-Левицький пише іст.драми «Маруся Богуславка», «В диму та полум’ї». До сучасної теми більш охоче бралися автори водевілів («Кум-мірошник» В.Дмитренка) або «оперетки» («Мотруня»Оссовського) чи «оперки»(«Ганнуся» Г.Лядави), де панувала ідилія, а комедійні ситуації виникали лише внаслідок дрібних непорозумінь.

Завдяки пильній увазі до народного життя , проникливому і правдивому його зображенню реалістична драма в цей час зайняла гідне місце поряд з прозою і поезією. Драматурги-реалісти прагнули художньо осмислити нові людські типи, що з’явилися із-за глиб. змін в сусп.-ві. Зявилось чимало пєс з побуту новоявленого панства (Мартин Боруля», «Сто тисяч» Карого, «За 2-ма зайцями»Левицького).

До цього часу в драматургії домінували жанри соц-побутової драми і соц комедії. Нечисленними були ще зразки соц-псих драми(«Украдене щастя»Франка). Тому утвердження і розвиток проблемної соціальної, філософської, психол. драми, а також оновлення трад. жанрівмелодрами, водевілю підносило укр драм. і театр. мистецтво на новий ідейно-естет. рівень.