31.3. Роль і місце «Екзамену»

Оповідання «Екзамен» — це класичний приклад твору, у якому автор сміється крізь сльози. І наше серце також стискається від болю і образи, коли читаємо про вчителя, важку працю якого мають право судити безграмотні нікчемні людці, коли спостерігаємо за поведінкою учнів, змалку залякуваних «страшним» начальством.Б. Грінченко був одним із перших прозаїків, які показали нестерпне становище сільського вчительства в буржуазно-поміркованому суспільстві. Типові грані життя народної школи відображені в оповіданні «Екзамен» (1884). В ньому порушено кілька болючих питань навчання і виховання сільських дітей, праці народного вчителя, його залежності від тих, хто, незважаючи на своє невігластво, заправляв справами освіти. Тут показано повну залежність учителя від інспекторів-невігласів, з неприхованим осудом розкладається реакційна політика царизму в галузі народної освіти.

32. «Без хліба»: просто аналіз твору, головні образи, роль і місце

32.1.Просто аналіз «Без хліба»

Багато оповідань Борис Грінченко присвятив надзвичайно важкому життю селян. Оповідання «Без хліба» викликає у нас глибоке і щире співчуття до селянина, який, рятуючи близьких йому людей від голодної смерті, змушений красти зерно. У жахливих умовах жила сім'я Петра — головного героя оповідання. Хата стояла поганенька, худоби не було, і вже третій тиждень, як закінчились усі харчі. Не було навіть борошна, щоб зробити перепічки. Бідна дитинка, яку матері нічим було годувати, заходилася від плачу. Що робити селянинові? Де взяти борошна? У кого позичити? Нема в кого. У сусідів теж скрута, а багатії — не дають, бо це вже не перша позичка. Доведений до відчаю, селянин вирішує вкрасти трошки зерна. Йому поталанило виконати свій задум спокійної без свідків. Вдома з'явився хліб, але зіпсувалися добрі стосунки між ним і дружиною. Петрові здавалося, що «загинуло його щастя ... а воно ж було колись, було навіть тоді, як голод їх мучив». Селянина мучило сумління: чи вірно він вчинив? З одного боку, в нього не було вибору, з іншого, він став злодієм. Горпина теж розуміла, що злочин, який скоїв її чоловік, був єдиною можливістю вижити, але вона не погоджувалася з таким способом вирішення питання. У неї було дуже розвинене почуття людської гідності, незважаючи на те, що зростала вона в бідній селянській сім'ї. «Краще б я з голоду вмерла, ніж це сталося», — каже вона чоловікові. Петро і так не знаходив собі спокою, хоч крадіжку ніхто не помітив. «І що більше він думав про це, то все дужче хотілося йому все розказати, крикнути: «Це я вкрав!» Зізнавшись односельцям у своєму злочині, Петро враз відчув себе краще: він наче скинув зі своїх плечей оті три мішки, які важким тягарем лежали на його душі. Громада нічого не зробила Петрові, бо «не розумом, а якось серцем почула, як він міг дійти до такого діла». І знову в його оселі усміхнулося щастя, бо Горпина вибачила все, і вони стали жити, як жили раніше. На прикладі Петра, Горпини, селянської громади автор доводить, що селянин людина працьовита і чесна. Борис Грінченко з любов'ю і повагою описує селян, їхні стосунки і пишається їхньою моральною чистотою.