89. Поетична збірка «Мій Ізмарагд»

Збірка творів Івана Франка «Мій Ізмара́гд» була видана у 1898 році. Свою збірку І. Франко не випадково назвав «Мій Ізмарагд». У староруській літературі «Ізмарагдами» називалися збірки статей і притч морального характеру, в яких читач знаходив відповідь на ті чи інші питання повсякденного життя. Збірка «Мій Ізмарагд» об'єднала твори, написані за мотивами стародавніх притч, легенд, повчань, що містилися у давньоруських рукописних збірниках.Використовуючи теми й сюжети із стародавніх, у тому числі і старохристиянських джерел, він виступив з непримиренною критикою, як сам зазначав, "колінопреклонної, поклонобійної та черствосердої" моралі християнства. Цикли "Паренетікон", "Притчі" та "Легенди" - це і є ота "кругова оборона" поета не тільки від зовнішніх ворогів, як сучасних йому, так і наступних, але й від ворогів, так би мовити, "внутрішніх" - від власних тривог і сумнівів. У циклах "По селах" і "До Бразилії" перед нами постають вражаючі картини з життя гнаного й жорстоко визискуваного робочого люду Галичини.Передмова до збірки “Мій Ізмарагд”, власне, стосується найбільше циклів “Паренетікон”, “Строфи”, “Притчі” і “Легенди”. Це документ, який засвоїм змістом виходить за межі передмови. Тут Франко висловлює своїпогляди на мистецтво,на християнську мораль “великих учителів людськості”…Я бажав зробити, – пише автор, – своюзбірку наскрізь моральною”. Таким чином, збірка “Мій Ізмарагд” у ціломує дещо суб’єктивно-риторичною. У ній (завинятком першого і останнього циклів) не порушуються соціальні тасуспільно-політичні питання. Морально-етична філософія І.Франка, йогоставлення до релігійних догм, його спосіб творення свого “Ізмарагду” –усе це у стислій формі знайшло відображення в передмові. Автор зазначає,що матеріал до збірки він збирав 15 років.“Мій Ізмарагд” відкриває цикл “Поклони”, в якому вже “назва розкриває жанрову й архітектонічну специфіку поезій: це своєрідні спогади, згустки пережитих вражень, уявні поклони Україні, поклони-відповіді або поетичні листи і поклони-послання ліричного героя коханій дівчині. Кожна поезія має чітко вираженого адресата, що свідчить про внутрішню діалогійність дискурсу. Крім того, перший цикл “Мого Ізмарагду” прикметний тим, що містить у згорнутому вигляді наскрізні мотиви усієї книжки. Тут розгортаються і звучать теми правди, честі, убогості, багатства, тягаря нерозуміння, каторги, чужини.

90. «Що таке поступ»: просто аналіз твору, роль і місце

90.1«Що таке поступ»: просто аналіз твору

"Що таке поступ?" Іван Франко це питання ставив і шукав на нього відповідь ще у 1903 році. «Що таке поступ?» — праця присвячена оглядові суспільно-культурного розвитку з критикою комуністичної концепції держави. Його статті й розвідки свідчать про те, що в питанні суспільного поступу думки мислителя зазнали певної еволюції. Це видно, наприклад, із праці «Що таке поступ?», написаної 1903 р. — через 25 років після юнацького захоплення ідеями соціалізму. У юні роки, ще студентом університету, І.Франко визначив критерій суспільного поступу — щастя людини. Щастя в його розумінні - це єдина мета, до якої людина прагне споконвіку, заради якої народжується на світ, навчається, трудиться, взагалі живе. Перебуваючи під сильним впливом модних у його часи новітніх дій тогочасного суспільства соціалістичних ідей, юний І.Франко вважає, що «того щастя вона (людина) досягне аж тоді, коли наука і праця зіллються до неї воєдино; коли всяка її наука буде корисною працею для суспільства, а всяка праця буде виявом її розвинутої думки, розуму, науки». Франко дослідив процес становлення людини, її важку боротьбу за виживання, виявив дві тенденції в цьому процесі, що обумовлені об'єктивними чинниками: перевагою зовнішніх обставин над людиною в боротьбі за існування і, навпаки, коли людина починає контролювати ці обставини і отримує над ними певну перевагу. Ці чинники формують, з одного боку “одинокість”, прагнення до автономності людини, з другого — людську солідарність. Вчений виділяє такі рубежі становлення людини і суспільності, як відкриття і вживання вогню, формування мови, моральності, культури сім'ї, виникнення держав і релігії. Одним із чинників державності він вважає війни між племенами. Війни поширювали знання людей, а внаслідок формування військового прошарку клали підвалини до поділу суспільства на верстви. Виникаюча державність і релігія спричиняють появу політичної влади, тобто панування одних над іншими. Зростаючи, різні форми нерівності, насамперед майнова, ведуть до політичної тиранії, що була головною формою державності у стародавньому світі, особливо на Сході. Тиранія — безмежна влада тирана за відсутності будь-яких прав у підданих. Безмірне багатство царів та їхніх сатрапів має зворотньою стороною безмірну матеріальну нужденність рабів і «вільних пролетаріїв». Такий устрій веде до формування суспільних сил, що повалять його. І.Франко був дуже компетентний у соціалістичному розумінні соціального поступу. Франко відповідь на питання «Що таке поступ» дав наприкінці статті: “Поступ – це людяність”.