34. «На розпутті»: просто аналіз твору, головні образи, роль і місце

34.1«На розпутті»: просто аналіз твору

Повість Бориса Грінченка написана у 1891 році.Розвиток інтелігентських ідей бачимо і в другій повісті Б. Грінченка — "На розпутті". Коли назва першої повісті — "Сонячний промінь" — символізує світло знань, то другої — загальне суспільне становище, зокрема становище української освіченої верстви, якому письменник приділяє головну увагу. Назва повісті «На розпутті» допомагає читачеві збагнути реальне становище, в якому опинилась українська інтелігенція, не знаючи, як діяти, що робити, як зблизитись з народом. Повість написана на реальному ґрунті. Серед молодих інтелігентів — люди різних напрямків, поглядів: Квітковський захоплюється ідеями Толстого, Пачинський — прибічник терористичних актів, Давиденко — «всеросійський» патріот, Келешинський життя розцінює як розвагу.

34.2 «На розпутті» головні образи

Головними героями твору є два молоді інтелігенти, спочатку студенти університету, які мріють про активну роботу для народу, а потім силою обставин сільські господарі — Демид Гайденко та Гордій Раденко. Поряд з ними — люди різних орієнтацій, різних настроїв. "...Твір Б. Грінченка, — зазначає А. Погрібний, — перша в українській прозі спроба показати різноманіття шляхів, якими йшла (чи сподівалася іти) тогочасна українська інтелігенція. Схарактеризовано тут різні напрямки, погляди, уявлення, відтворено, сказати б, болісний процес пошуків в освічених колах суспільної перспективи... Бачимо молодь, як от Квітковський, що захоплюється толстовством; знайомимося з прибічниками терористичних дій на взір Пачинського; зустрічаємо "всеросійських патріотів" на кшталт Давиденка, що починає з порад дочасно "сховатися з своїм українофільством", аби не відштовхувати від себе "ліберальні елементи" в Росії, а закінчує відвертим ренегатством — публічною підтримкою урядових дій. Представлені, нарешті, й такі інтелігенти, як Келешинський, впевнені, що у ставленні до життя слід керуватися одним — узяти від нього якомога більше насолод". Головні персонажі повісті Гайденко і Раденко не належать до крайніх правих чи лівих кіл. Це культурники з досить поміркованою і, як їм здається, цілком реальною програмою: "ближче зійтися з народом", "розв'язати йому очі". Але як важко це здійснити! Щоправда, цього деякою мірою досягає Гайденко: засновує на селі школу, успішно лікує (закінчив медичний факультет університету), вщерть заповнює своє Життя фізичною працею (оре, столярує, молотить, робить іншу господарську роботу). Це дає йому рівновагу духу, чимало порушену відмовою коханої дівчини Ганни вийти за нього заміж, гармонійний погідний настрій, своєрідне (нехай і неповне) щастя. Демид відчуває себе потрібним людям. Зовні він "обмужичився", але простота личить його сильній, прямолінійній натурі. Гайденко, так би мовити, природний Демократ, і селяни, інтуїтивно відчуваючи це, довіряють йому. Інша натура в Раденка. Син дрібного шляхтича, він ніколи не знав послідовної й упертої праці, — труднощі його прикро вражають і відштовхують.