29. «Сама, зовсім сама»: просто аналіз твору, головні образи, роль і місце

"Сама, зовсім сама" оповідання написане у 1885 році. Головна героїня — Марися. Батько продав хату і родина переїхала до міста, сам він невдовзі помер, залишивши дитину та дружину. Матір захворіла та померла. Марися ще дитина й не може змиритися з цим. Вона зібрала усю силу в кулак і, незважаючи на безсилля, голод та немічність, пішла шукати роботу. Але її хазяйка не могла чекати поки вона поховає свою матір і взяла собі іншу наймичку. А дівча відправила до знайомих, але там її прийняли за жебрачку через її потяганий вигляд. Вулиця ненайкраще місце для підлітка, а ще й дівчинки. Безсоромний п*яниця пропонує дівчині гроші, аби та пішла з ним і “втішила” його. Недивлячись на свій жахливий стан вона не зробила того, що говорить про силу її духу. Та скільки ж сили в такому маленькому тілі? Уникаючи власника квартири, якому вона не платила 2 місяці, дівчина спочатку ховалася вдома, борючися з недугою, яку підчипила під зливою, бігабчи в пошуках роботи. Немаючи сил вона марить, бачить матір, просить її забрати до себе й вирішує йти з приміщення. Психологічний стан дитини на грані, в неї постійно гнітючий настрій: “Сльози бризнули в неї з очей і полилися цівкою. Не втирала й не спиняла їх, бо не мала сили. Стомлена, змучена, вона ще держалась, не падала досі, а тепер одразу мов погнулася під великою вагою від тяжкого лиха і плакала, гірко плакала всіма наболілими грудьми.Ой, мамо! Нащо ви покинули мене!”.

Чорний відчай полонив дитину і вона не має сили протистояти безнадії: хвора, безпомічна, дівчинка кидається під поїзд: “Господи! Та що ж це вона робить? Це ж смерть! їй ще хочеться жити. А це — смерть! Геть відціля, а то ось!.. І вона хотіла кинутись назад. Але щось притисло їй шию до рейки, щось різонуло страшним болем — і годі...Марися «пішла до мами»”. Кінцівка жахлива, мурашки біжать по шкірі, але автор того й хотів. Він прагнув донести до нас нестеpпну безвихідь для дітей-сиpіт, тяжкоу долю дитини, яка втратила все рідне й близьке в цьому світі. Її життя лише починалося й жити вона хотіла, але як — не знала, бо була одна, без підтримки й допомоги, а її тендітні дитячі плечі не витримали такого випробування.

30. «Дзвоник»: просто аналіз твору, головні образи, роль і місце

30.1.Просто аналіз «Дзвоник»

Оповідання Бориса Грінченка виявили ґрунтовну обізнаність автора з життям і психологією українського селянина, пов'язані з педагогічною працею автора. Письменник зумів заглянути в душу дитини, перейнятися її болями, турботами. Оповідання “Дзвоник” (1897) за темою і характером розгортання конфлікту не має аналогів в українській літературі . У ньому йдеться про семирічну Наталю, які після смерті матері віддали до міського притулку. Вся увага зосереджена на показі моральних страждань дитини, що опинилася в незвичних умовах, у зовсім незвичайному середовищі, серед людей, які не хочуть і не можуть зрозуміти її душі. Здавалося б тепер Наталі стало краще: вона нагодована й одягнена, спить у теплому ліжку , начальниця її не б‘є і не лає. Та все ж дитині неймовірно тяжко: щоденне глузування з “селючки”, обзивання нестерпним прізвиськом відокремленим від інших, відчуженість тяжким гнітом придавили її. Наскрізний образ дзвоника, створений письменником, виявляється тією характеристикою, яка напрочуд зримо підсилює і довершує відчуття нестерпності казарменного режиму. Дзвоник паралізує волю дитини, сковує її думку. Він здається Наталі живою істотою, яка за всіма наглядає, несподівано вривається в її спогади. Це так вражає дівчинку, що у неї з‘являється думка про самогубство. Так у творі проводиться важлива педагогічна ідея: якщо школа, вихователі нав"язуватимуть дитині свою волю, не прагнутимуть зрозуміти її душі, найкращі наміри приречені на невдачу.