27. Роль і місце г.

В особі Бориса Грінченка — письменника, педагога, літературознавця, лексикографа, фольклориста, історика, публіциста, видавця й громадсько-культурного діяча — українська культура й література зокрема мали чи не поодинокого "робітника без одпочину", величезна енергія, витривалість у праці, широкий обсяг літературних і суспільних інтересів якого дивували навіть Івана Франка й викликали його щиру симпатію.Діяльність Б. Грінченка - один з прикладів невтомного громадянського служіння народові України. Вершиною наукової і культурно-просвітницької діяльності письменника став укладений ним чотиритомний «Словарь української мови», що здобув високу оцінку фахівців. Його ім’я стоїть поряд з іменами М. Коцюбинського, Лесі Українки, І. Франка, В. Самійленка, А. Кримського та інших видатних митців кінця XIX - початку XX ст.Усебічна подвижницька діяльність Б. Грінченка дала підставу І. Франкові в статті "Нарис літературного життя в 1892 році" вітати Грінченка, який "засипає мало не всі наші видання своїми, не раз многоцінними писаннями: повістями, віршами, статтями критичними й популярно-науковими, працює без "віддиху", а також відзначити, що Грінченко у своїх писаннях "проявляє, побіч знання мови української, також гарячу любов до України, щирий демократизм, бистре око на хиби української суспільності" .В історію української культури Б. Грінченко увійшов як інтелігент — народник, який найперше дбав про практичну реалізацію широкої культурно-освітньої програми. У вірші Олександра Олеся "Б. Грінченкові" життя й діяльність митця асоціюється з вільною і ясною морською хвилею, що відкривала спраглим простір і красу духовного відродження. У творчій спадщині Б. Грінченка відображено визначальні явища розвитку художньої думки другої половини XIX ст., зокрема і трансформація й переосмислення образно-тематичного матеріалу фольклору, інтелектуалізація поетичної думки, поглиблення демо-кратичних засад літератури. Водночас твори Грінченка виявляють нові тенденції розвитку художньої літератури наприкінці XIX — на початку XX ст. — модерністська означеність стилю, філософська заглибленість у душевне життя, притчовий первень творів, що певною мірою зумовлено тяжінням письменника до дидактизму й алегоризму та ін. У його творах художньо втілено ідеї свободи, визвольної боротьби, прагнення до національного самоусвідомлення, соціального й національного визволення українського народу. Загалом творча спадщина Бориса Грінченка, що як художнє явище виходила на параметри духовного життя суспільства, духовних цінностей доби, стала етапом у формуванні художньої свідомості XIX — початку XX ст.

28.Поезія г.

Відмітною ознакою організації поезії Грінченка стала циклізація як об'єднання в ціле під егідою спільної ознаки певною мірою самодостатніх поетичних переживань. Так передається рух думки, народження світоглядного силогізму ("Вагання", "Благання", "Весняні сонети", "З весняних дум" та ін.). Перший том повного прижиттєвого видання творів Грінченка "Писання" (1903) вирізняється глибиною саме таких циклічних узагальнень.

"Писання" — це книжка складного філософсько-поетичного задуму. Два розділи її — "Під хмарним небом" і "Хвилини" — складають дилогію ліро-епічного плану. В розділі "Під хмарним небом", який є скороченим варіантом однойменної збірки 1893 р., переважає оповідний елемент, у "Хвилинах" — ліричний. Поділ "Хвилин" на окремі підрозділи ("Заспіви", "На селі", "Щоденні турботи", "У недузі", "Зернятка") репрезентує своєрідну сюжетну канву збірки, зав'язку, кульмінацію й розв'язку поетичного переживання. Про одну з частин збірки Леся Українка в листі до Б. Грінченка від 25 лютого 1903 р. писала: "Найбільше припав мені до серця той розділ з Вашої книги, що зветься "На селі", може, се тому, що я люблю таку чисту, прозору епіку... а, може, ще й тому, що в сих малих і простих образках став, як живий, мені, вічній мандрівниці, той рідний край, що я так зрідка і не надовго бачу останніми роками... Ви й не збагнете, яке то гірке і вкупі солодке те почуття, що збудили в мені Ваші вірші. Я дякую за нього Вам і Вашій музі..."

Така висока оцінка, крім підкреслення глибокої національної суті поезії Грінченка, містила також основні характеристики й індивідуальної творчої манери поета. Навіть у ліриці, з її визначальними принципами самовираження, акцентацїї на порухах душі Грінченко прагнув водночас до широкого епічного осмислення дійсності. За світовідчуттям, образним відтворенням дійсності, тобто за природою таланту, Грінченко загалом не був ліриком. Однак поезія його не була безособистісною і як одкровення душі ("Моя пісня — то мій робітницький одпочинок і моя робітницька молитва — надія" давала імпульси ліричному переживанню.

Значну увагу приділяв поет версифікаційній розбудові українського вірша: метриці, ритміці, строфіці. Поезія раннього періоду творчості, як правило, астрофічна, у 90-х роках надається перевага катренові, широко представлені інші строфічні утворення: п'ятивірш, шестивірш, сонет ("Весняні сонети").

Епічність поетичної думки виражає побудова від 20 рядків і більше. Поезія 900-х років не лише образністю, а й ритмічним малюнком відмінна від попередніх етапів творчості "плач душі", "море вічності", "чорні примари", "похорон чорний душі" ("Годі, заходь уже, сонечко рідне...") — образи, незвичні для поезії Грінченка, як незвична й ритмомелодика віршів цього періоду. Ритм віршів, у яких порушена опора українського віршування (співвідношення наголосів і довжини рядків) і відсутня рима, тримається на інтонації настроїв, певною мірою самодостатніх уривків поетичного переживання як цілісної музичної структури ("Ніч" ("Ясно світилися зорі"), "Надії", "Безнадійність"). Зазначимо, що акцентуація, увага до ритму — пріоритет пізнішого етапу розвитку українського вірша (Олександр Олесь, М. Вороний, П. Тичина).

Особливістю ритмічної організації вірша Грінченка є розробка трискладових розмірів. Найуживаніші з них — амфібрахій і дактиль. Хореїчних розмірів наполовину менше, а ямбічний, котрий на той час панував у слов'янській поезії, в творчості Грінченка представлений скупо. Розбудова трискладника, зокрема амфібрахія, зумовлена орієнтацією на виражальні особливості української мови, інтонаціями українського слова — трискладового, з наголосом на середньому складі. Дактиль (розмір, наближений до античного вірша) представляє епічність поетичного вислову Б. Грінченка — розважливість, неспішність, певну урочистість.

Ще І. Франко, а згодом М. Коцюбинський відзначали Грінченкове вільне володіння багатством українського слова, а граційність, ритмомелодика "слова у вірші" поета приваблювали багатьох композиторів (М. Левицького, К. Стеценка та ін.). поезія багато в чому була простором вияву духовного життя Грінченка як особистості.