81. Роль Федьковича та його творів

Вагоме місце в загальноукраїнському літературному процесі 60,—80-х років займає поетичний, прозовий і певною мірою драматургічний доробок Юрія Федьковича. Творчість його, прикметна людинолюбним моральним пафосом, увагою до незвичайних психологічних станів героя, виразністю й дохідливістю слова мала, крім того, особливе значення нового потужного активатора художніх пошуків у письменстві західноукраїнського регіону, де працював письменник. В історії української прози оповідання Федьковича посідають своєрідне місце за жанровими, пафосними, стильовими ознаками. Засновані на новелістичній структурі (виразно новелістичними є розв'язки майже всіх оповідань), ці твори слідом за «Оленою» М. Шашкевича, зразками прози М. Устияновича стимулювали розбудову жанру новели. На фоні «мінорного» звучання творів багатьох українських письменників 60—80-х років, особливо тих, що порушували тему народу, простолюду, оповідання Федьковича вирізняються безпосередньо вираженим оптимізмом, просвітительськи ясною, піднесеною вірою в здорові моральні начала людини. Передумови наявності цих рис далеко не вичерпуються заданою моралістичною настановою, якій тією чи іншою мірою підпорядковані твори письменника. Сам широкий образ дійсності — попри драматичні пригоди персонажів, їх смерть тощо — побудований у Федьковича на життєствердних пафосних основах, у розвитку її домінують логіка й смисл, персонажі поселені в атмосферу загальної зацікавленості, співчутливості, небайдужості, перебувають в постійному полі авторського емоційного відгуку, яким знімається можлива трагічна безутішність. Оповідання, очевидно, мали для письменника значення тієї жанрово-стильової форми, у якій він, щоправда, з долею певної однобічності, вів пошук твердих онтологічних підвалин, відтворюючи, а ще більше конструюючи їх художнім домислом, звільнявся від станів бентежності й невизначеності, що на них стихійно натрапляв в окремих сферах творчості як поет. Творчість Юрія Федьковича — яскрава сторінка української культури другої половини XIX ст. Винятково своєрідна генеза його естетичних ідей, різноманітні й незвичайні впливи, яких зазнав письменник, а разом з тим глибока індивідуальна самобутність митця спричинилися в сукупності до постання багатобарвного, новаторського за своїм характером художнього явища, що впродовж десятиліть привертало увагу сучасників, а також по-своєму засвідчило закономірно-природний, неухильний зріст національної культурної ідеї в усіх етнічних регіонах України. Федьковичу належить помітна роль у розширенні художніх обріїв української поезії та прози; з його творчим набутком пов'язані урізноманітнення стильових регістрів і збагачення образних засобів художнього викладу, подальша розбудова жанрової системи поезії (і малої прози), художнє проникнення в окремі явища людської психології. З плином часу не втрачає естетичного значення художня майстерність поета й прозаїка, окремі художні тексти якого, особливо в поезії, розкриваються новими смисловими пластами, а весь художній світ, створений письменником, приваблює натхненно любов'ю автора до свого героя, наскрізним захопленим емоційним відгуком, великим, до кінця не пояснюваним запасом віри в здорові життєві начала.